| антифони
|
| те що ти цього не бачиш
|
| тепер мене можна легенько підхопити
|
| достеменно усе що поруч
|
| нехай виносять навіть ногами
|
| усе своє списав
|
| спитати про щось стороннє
|
| викинь усі папери
|
| чи приходить пора бестіяльності
|
| вогні в полі мерехтять
|
| так мов не вистачало ночі що
|
| я свої поскладаю рядки
|
| і вона його впізнавала і він
|
| хай холод між долонь
|
| у світі тихих людей якось
|
| не згадуй що задум
|
| наближаюсь до пахонського усе
|
| ні він нічого не просив
|
| вийшов на вулицю прокашляв
|
| пливи можливо навіть
|
| якщо вже нічого не залишається то
|
| коли боротися уже немає сил
|
| яке світле літо й отож
|
| танці найперші піт
|
| і ось коли пам’ять
|
| я тебе обнімаю
|
| не чекалося але так сталося що
|
| коли я мав в собі кулак
|
| з тим самим серцем знову
|
| така болюча тиха рана
|
| отоді як співці в добрі розчинилися
|
| дай затихну при тобі
|
| я уже добуваю звуки навіть
|
| по дорозі вогонь запали
|
| ані зайти сердешному ані вийти
|
| погрубішали пальці не зійдуться
|
| так наче на себе не наткнутись
|
| я нічим вже не маюсь
|
| коли довго нидієш в закинутому
|
| спішать спішать віки
|
| промайне тінь людини і тоді вже
|
| поміж дерев якийсь жовтавий
|
| вечірнє сонце тепло в очі лізе
|
| не така вже й мала не така вже й
|
| повітря б’є сердечно в груди
|
| завернути у вечірній провулок так
|
| униз тече пастель
|
| залишилося нікуди не йти нічого
|
| звиватися тяжко згортатись
|
| деінде кимось бути але забути
|
| в одному краї знайшли короля
|
| не треба ось ніякого
|
| у вікні навпроти розкривають
|
| жити довго-довго аж непомітно
|
| бо: одні записалися до писання
|
| як же ж до речі ця криза мов
|
| ось врізався я в сніг
|
| ось такий широкий пень посередині
|
| я люблю цю низеньку стодолю
|
| коли не будемо встигати то
|
| птахи відлетіли у вирій
|
| ото й то воно що четвертований
|
| а може то добре що відчай
|
| мати ще свої очі мати і
|
| ніхто навіть не питає
|
| аби пригасити оту всю графоманію
|
| закинути на плече життя
|
| усі звуки світу живуть дуже
|
| що будемо говорити як станемо
|
| у кінці життя потрібно починати
|
| з давнини з глибини
|
| щось блисне поблизу чи ж
|
| у Нього благати найнижчої
|
| мовчить мовчить майже весь
|
| промочують волосся останні
|
| оси бджоли сколопендри
|
| жити у цьому галасливому
|
| українські фольки
|
| не було ніколи так як у миколи
|
| але ж в рідній родині у рідній
|
| як світить голова аж думку
|
| зустрічались з росами стелились
|
| дрібненьке сипте щось
|
| от й зупинитись зі страху би
|
| о святий замісе-самість
|
| дочко дитино пересилаю
|
| тобі в очі влито
|
| як же ж чоловіком та й поночі
|
| під тяжким життєвим прасом
|
| висять білі електричні кабелі
|
| о ще би раз змогти
|
| душиш духа – видиш
|
| я в цім світі не прийнявся
|
| немов заждався він: привіт
|
| тож відчини: спізнілим гостем
|
| світе підніми-но мене
|
| ось так ось те ось
|
| російські контроверзи
|
| і – шелест крові (анненський)
|
| останній попіл останній (бунін)
|
| розп’ятий і: відмітина (ходасєвич)
|
| сузір’я і – над (заболоцький)
|
| усе було – й так (антокольський)
|
| птах-сон: тепла тінь (мандельштам)
|
| vanessa antiopa (набоков)
|
| синьовенно бузок (тарковський)
|
| любив – і любив: темний (кушнер)
|
| старозальний темний (рейн)
|
| бо: так повагомповагомпо (цвєтков)
|
| всього лиш – дихати (соснора)
|
| пройти наскрізь (бродський)
|
| моя шагрень – утомлена (шаламов)
|
| любов коротка (аронов)
|
| під оцей дах (чухонцев)
|
| владати – так наче (кенжеєв)
|
| тихо серце згорить (жданов)
|
| прощання з друзями (карабчиєвський)
|
| польські зеники
|
| землистий настирний польський зеник
|
| землистому нинішньому
|
| землистий тверезий
|
| землистий небезпечний
|
| землистий аж начеб сірий
|
| землистий п’яний
|
| землистий опритомнілий
|
| землистий вранішній
|
| землистий ефемерний
|
| землистий непомітний
|
| землистому робітному
|
| землистому недільному
|
| землистий мовчазний
|
| землистий постпохмільний
|
| землистий місцевий
|
| землисті зеникові польські руки
|
| землистий надвечірній
|
| землистий промоклий
|
| землистий ніякий
|
| фони–анти
|
| живеш ще живеш
|
| стрибнути я повинен з ночі
|
| уже не видно сіл
|
| раптом згадав що був
|
| пригадав що ось так дуже
|
| у його цілому житті
|
| повітря очі мої миє
|
| списані сторінки падають
|
| добре було б колись
|
| яка всепоглинаюча й невідворотна
|
| Боже даєш мені дорогу
|
| жайворонок падає вниз
|
| хтось когось покинув
|
| не хотів і знати нікого
|
| мене не цікавлять ваші цвяхи
|
| так треба ступати
|
| в спрацьованих долонях шкарубне
|
| мав такі тяжкі ноги
|
| якийсь такий пронизливий
|
| той хто один
|
| про сонце просо сонно
|
| доокола стало тихо
|
| в довгому чорному молодому
|
| ніщо не потребує такого
|
| скупо і крадькома окутувати
|
| він вийшов на балкон
|
| плакали наші сльози
|
| так далеко що уже
|
| час прошумів днями
|
| у непевні куревські часи
|
| треба ж такому статися
|
| вдарили штамп на
|
| навколо папи крутиться
|
| я іонеско і – пес
|
| в один звичайний не дуже
|
| у червні звичайного року
|
| спільна стіна – партія
|
| парти розставлено партію
|
| шлячки деколи трафляють (пропілеї) 208
|
| іноді трафляють шлячки (меріме)
|
| і чому я отут лежу ага
|
| помер восени о третій
|
| дорога ел цього року
|
| а зробилося так: сіли
|
| отаким звичайним собі незаморським
|
| «грушевський» - ніч
|
| спертись на поручні
|
| і ось тоді коли доходиш
|
| дванадцять кавалків життя
|
| другий ранній кавалок
|
| третій міський вугруватий
|
| четвертий політехнічний кавалок
|
| п’ятий львівський кавалок
|
| шостий посттернопільський
|
| сьомий санкт-петербурзький
|
| восьмий чорнозаводський кавалок
|
| дев’ятий різнописьменницький
|
| десятий радіотелевізійний
|
| одинадцятий польський кавалок
|
| дванадцятий мандрівничий
|
| ми схоплені ніччю ми
|
| чорний метелик на ціле вікно
|
| такі ще не приречені
|
| в цім рванім окраденім
|
| є у світі трава
|
| дорога ел нас розділяє
|
| яка ти ніжна вся ти падаєш
|
| надіваю святково краватку
|
| едіт рахує курей
|
| генерала поховано в сизій імлі
|
| застрілю пса паршивого
|
| то – «мешти» павука
|
| а ступка – так собі
|
| розбійники чатують на одесу
|
| ти ще літаєш ні
|
| я нарешті повірив: літа
|
| коли мені не вдасться впасти |
Нова пошта — 80 грн
(067) 350-18-70
Кошик
