ТИЖДЕНЬ "Логопедія" ~ знижка 20% Дізнатись більше
Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Новини Електронні книги Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
Нова Пошта Укрпошта basketКошик
Книга дня Знижка 50%
corner_white
Незвичайна книжка
Незвичайна книжка Малик Г. .
249,00 грн
124,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 13.06.2024
Відгук на книгу Станіслава Лема "Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем XIV. Фіаско"
new-news 13.06.2024
Відповіді перекладачки книг циклу "Колесо часу" Галини Михайловської. Частина 2
new-news 10.06.2024
Події тижня (10 - 16 червня)
new-news 06.06.2024
Володимир Чернишенко: «Поїзди — це найказковіший вид транспорту»
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Ми у соц. мережах



ГоловнаseparatorНовини видавництваseparatorРозмова з Валентином Терлецьким

calendar 23.05.2024
view648
Час читання: 21хв.

Розмова з Валентином Терлецьким

Розмова з Валентином Терлецьким

Валентин Терлецький — український письменник, поет, літературний критик, журналіст, телеведучий, музикант, лідер рок-гурту «Декаданс», співак, композитор, актор, режисер. Автор тринадцяти виданих книг, серед яких чотири збірки поезій та дев'ять романів. Майже всі його твори перемагали у різних всеукраїнських та міжнародних літературних конкурсах. Також він автор і ведучий унікальних телепроєктів «Козацька звитяга» та «Ангели Перемоги», авторського блогу «Козацький апокриф». Сьогодні ми поговоримо із паном Валентином про його козацький цикл книг «Книга Сили».

Чим вам так цікава козацька тематика? Як довго ви працюєте із нею?

Ця тема хвилювала мене з дитинства, з тих пір, як уперше з батьками відвідав історичний Музей на острові Хортиця у рідному Запоріжжі. Тоді в моїй душі щось ніби «клацнуло», заворушилося, перемкнулося, загорілося, і я став марити козацтвом. Це тепер вже розумію — воно погукало мене. Років у 14 я написав пригодницьку повість про козаків «Запорожець». А в 16 років на Хортиці, на Покрову 1991 року, був висвячений у справжні козаки — серед найперших, хто відгукнувся на маленьку замітку-заклик в газеті, і був записаний у перший реєстр відродженого козацтва під номером 8. Потім притягнув у козацтво і батька, разом з ним брав участь у всіх заходах — до тих пір, поки козацтво, внаслідок спецоперації російських спецслужб, не розкололося на декілька ворогуючих організацій. Була перерва у багато років, а потім я повернувся до цієї теми, і вже, здається, назавжди. Повернення почалося з телепрограми «Козацька звитяга», яку я почав виготовляти в 2015 році на Запорізькому обласному державному телебаченні. Загалом, було зроблено 158 випусків цього тележурналу, що складався з трьох рубрик — історичної, сучасної та бойової, де ми разом з фахівцями вивчали секрети козацького бойового мистецтва «Спас».
І що більше я занурювався у вивчення цього періоду нашої історії, то більше несподіваних відкриттів робив для себе самого. Насправді все відбувалося не так, як пишуть у підручниках. Все було набагато крутіше! Також мене дратувала «заїждженість», зіпсутість, спаплюженість самої теми. Адже на козацтві, особливо останніми десятиліттями, паразитували, ним спекулювали, гралися і зловживали безліч бездарних письменників, нечесних політиків, псевдоісториків, життєвих авантюристів, соціальних і національних пройдисвітів. Стало боляче за те, що наш унікальний спадок, цей світовий феномен так безжально затерли й опопсили. А ми маємо пишатися цим явищем, знати його особливості та деталі його історії і робити на ньому добре та благополучне ім’я України у світі. Це має стати українським брендом №1, як у скандинавів — вікінги, у японців — самураї, у французів — мушкетери, у німців й англійців — рицарі, у поляків — шляхта, у жителів Нового Світу — флібустьєри, а для американців — ковбої. Та чи можуть всі ці формації навіть наблизитися за своїм сутнісним змістом до козацтва? Вочевидь — ні. Хто знає та розуміє цю глибинну суть, той вже по-іншому сприймає ті процеси, які зараз відбуваються, дивиться іншими очима на світ.

І ще одне. Мушу констатувати: ця тема і зараз неабияк напружує та дратує багато кого — від пересічних українців до культурних діячів, чиновників та політиків, і не лише у нас, а й в інших країнах, особливо коли Україна знову стала на шлях козацької ідеї, військової демократії, хоч це відбулося і вимушено, під тиском зовнішніх обставин — війни. Чому так відбувається? Бо козак — це вільна озброєна людина. Та чи потрібне світові та місцевим володарям ціле суспільство, ціла країна, ціла держава вільних та озброєних людей? Ця модель не вписується в парадигму сучасної політичної системи. Така Україна — вільна, багата, могутня, впевнена, сильна, щаслива — не потрібна ані «руському міру», який прагне під корінь знищити нашу ідентичність, ані Європі, де зараз пропагують зовсім інші цінності, ані Азії, яка вбачає в Україні лише ресурс для збагачення, ані Америці, позаяк така Україна одразу вислизне зі сфери їхнього впливу. Для потужних наддержавних систем завжди найбільше цінувався здеморалізований натовп беззбройних рабів, ніж згуртована громада вільних озброєних людей. Бо рабами можна керувати. А вільні люди можуть дати по зубах будь-кому. І козацтво знову виявляється зайвим у цій концепції, як і колись, коли воно було поглинуте і розтоптане, знищене однією імперією за мовчазної згоди інших держав. Бо ідеї та цінності, які воно несе і на яких ґрунтується, є вкрай небезпечними для сучасної політико-економічної та культурної моделі суспільства, а отже, непотрібними та ворожими.
Не дивно, що й за 30 років незалежності практично нічого не змінилося. Навпаки. Ті потуги сформувати нову Україну на засадах козацької громади, які проявлялися на початку 90-х років, були вщент розбиті. Росія та місцевий олігархат вкладали чималі кошти, аби знову спаплюжити, скомпрометувати, знецінити саму ідею побудови сучасної козацької України. Але, як і за ці 300 років, фізично знищити її не вдалося. Тому були застосовані гібридні форми протистояння і відкритої війни. Методи класичні — пропаганда концепції «одного народу», підкупи, розкол та сіяння розбрату серед самих козаків, карикатуризація образу сучасного козака в ЗМІ та в свідомості «пересічних», тотальна підміна понять, нав’язування молоді «потрібних» культурних цінностей тощо.
Ось тому моя «Книга Сили» — це зброя. Іде війна, в тому числі інформаційна — з потужним і підступним ворогом. Більшість українців навіть і не здогадується, як у сучасній Росії зараз використовується ця тема проти… України. Працюючи над книгою, я в тому числі стикався і з новітніми публікаціями «з-за поребрика». Там дописалися вже до того, що запорозьке козацтво — це… російське козацтво і спадок «великої расєї». І Байда-Вишневецький — їхній герой, і Хмельницький, і Сагайдачний більше за все хотів «приєднатися». Особисто мене це обурює, бо я розумію, що Україна цю інформаційну війну шалено програє, в тому числі й через відсутність героїчного, сучасного, одухотвореного і живого ВЛАСНОГО епосу.
У мене є мета — я хочу достукатися до українців, які й досі перебувають у сомнамбулічному сні. Хочу докричатися, розкрити їм очі, зацікавити власною історією, багатющою спадщиною цієї землі й цього народу, вказати підґрунтя, аби виникла потреба пишатися тими здобутками, які ми, українці, подарували світу, вселити гордість за свій край, героїчне минуле предків, дати їм впевненість у собі, змусити, врешті, спільними зусиллями будувати щасливе, багате майбутнє. Бо, як говориться у старовинному козацькому карбі — «Лиш єдиний є на світі гріх — робити зле добрим людям, змінити карб та бути бідним на своїй землі». І це не пафос, це — моя дійсна, реальна, щоденна мета. Не мрія, а справа.
Ця книга може запросто стати підручником з української історії певного періоду. Може читатися як захоплива пригодницька річ. А для адептів магічного реалізму може слугувати суто українським дороговказом. Я хочу, аби нею користувалися. Аби вона лежала на нічному столику біля ліжка КОЖНОГО українця, бо ми мусимо знати, пишатися, володіти тією самою Силою, яка не дала назавжди щезнути зі світової мапи нашій землі й нашому народу.

Звідки ви черпаєте інформацію про побут, традиції, культуру козаків?

Сам процес створення рукопису вилився в захопливу пригоду. Це була пошукова, дослідницька робота, я перетворився на справжнього сищика, котрий риє, шукає, знаходить, аналізує потрібну інформацію, котра в процесі художньої «обробки» стає єдиним і логічним цілим, стає сюжетом, отримує сенс. Я перелопатив тонни різної літератури, ніколи в житті не читав так багато! Користувався переважно першоджерелами (щоденники, мемуари, свідчення, інструкції, хроніки, літописи, приватне листування, офіційні документи, матеріали допитів), рідше — історичними працями, і, звісно ж, легендами та переказами нашого народу. Довелося відновити знання польської мови, бо величезний масив цих джерел написаний саме польською мовою, та ще й тогочасною. А ще — німецькою і латиною. Довелося згадати і староруську (староукраїнську) мову, якою герої моєї книги пишуть свій діаріуш (щоденник).
Працюючи над книгою, я робив все нові й нові відкриття, перш за все для самого себе. Багато інформації, знайденої у першоджерелах, ніколи раніше чомусь не озвучувалось на широкий загал, немає її у підручниках і навіть у вузькоспеціалізованих історичних працях. А оскільки в моїй книзі немає жодного вигаданого персонажа, явища чи події, то деякі факти озвучені в сучасному «козакознавстві» таки вперше. Пишаюся, що мені вдалося «закрити» декілька «білих плям» нашої історії. У деяких моментах поважні науковці в своїх історичних працях плуталися, інколи навіть подавали протилежну і суперечливу інформацію, відверто додумували ймовірний розвиток подій. А мені в декількох випадках пощастило відновити хронологію та учасників певних подій, уточнити декотрі дати, з’ясувати нові обставини.
Деяким фактам і подіям, нібито розрізненим і не пов’язаним між собою, я надав потрібного сенсу і концептуальності, зв’язав між собою, якраз у цьому і є художність твору, бо «Книга Сили» — це все ж таки не наукова праця, а художній твір. На жаль, не все можна знайти в інтернеті чи бібліотеці. Більшість архівів і досі нам недоступні. Уявляю, скільки б ще відкриттів вдалося зробити, якби мати змогу попрацювати в закритих архівах Ватикану чи приватних французьких архівах. Купа цікавої і невідомої досі інформації знаходиться в спецхранах Москви і Стамбула. Але тим цікавіше працювати далі!

Як ви узгоджували із художником Олегом Кіналем ілюстрації до книг?

Мені неймовірно пощастило, що справжнім співавтором «Книги Сили», принаймні її візуальної сторони, є видатний сучасний художник-графік, ілюстратор, художній редактор Олег Кіналь. Його фірмовий стиль графіки одразу упізнається, і те, як він побачив Козаччину, одразу відгукнулося в моїй душі. В його ілюстраціях є шалена динаміка, зображені герої ніби ось-ось зрушать з місця і кинуться в бій. Це дивовижно! І це вкрай важливо для Книги, яка містить унікальну інформацію і є, по суті, козацьким блокбастером. «Воля» містить майже 50 авторських ілюстрацій, створених художником спеціально для «Книги Сили», він також є і автором обкладинки. До речі, на основі цих ілюстрацій 2021 року була організована пересувна виставка графіки Олега Кіналя «Лицарі віри і шаблі», що мала грандіозний успіх у відвідувачів. Кіналь також створив ілюстрації до другої та третьої частин серії «Книги сили» — «Віра» та «Держава», які готуються до друку у видавництві «НК — Богдан».
Під час роботи над оформленням Книги ми узгоджували всі ілюстрації, деякі я прийняв одразу, щось перероблювали, але в цілому у мене й бути не могло якихось претензій, бо був просто в захваті. Ілюстрації художника — це справжній драйв, я його відчув і повірив, а що ще треба для вдалого твору? Вважаю, що участь О. Кіналя в цьому виданні — це гарантія отримання насолоди від якісного, цікавезного та пізнавального читання!

Як саме ви визначили, у скількох книгах розвиватиметься ваша історія?

Ще під час творчих експедицій загубленими козацькими селами півдня України, коли наша знімальна група шукала історії для програми «Козацька звитяга», в мене назбиралося доволі багато матеріалу, який в телепроєкт ніяк не вкладався. Тому народилася ідея написати художній твір про наше козацтво. Спершу я задумав одну книгу, такий-собі грубезний пригодницький роман. Але в процесі написання стало зрозуміло, що в одну книгу не вкладуся і це буде ціла серія. Козацтво, на мій погляд, найбільш яскрава сторінка української історії, але ми, насправді, дуже мало знаємо про цей період — у ліпшому випадку можемо оперувати лише стереотипами, нав’язаними ідеологемами, програмними датами і постатями. А в цьому періоді стільки цікавезного, причому в контексті світової історії, що я просто не міг мовчати — це варте того, аби ним зачитуватись і ним жити. Історія козацтва настільки неймовірна та яскрава, що бери будь-який період, хай навіть один якийсь рік, і ти знайдеш там шикарний матеріал на товстезний пригодницький або й містично-детективний роман, та й на цілий серіал потягне. А лише активна історія козацтва тривала 300 років! Якщо ж копнути вглиб і вшир, то можна сягнути разом з козаками в історію як мінімум на тисячу років назад чи зустрітися лицем до лиця просто на вулиці, просто зараз. Тому я зробив такий проєкт метою свого життя.
Семикнижжя — дуже знаковий і вдалий формат для втілення цієї ідеї. «Книг Сили» буде сім.

Скільки уваги ви приділяєте описам бойового мистецтва та зброї козаків у своїх текстах?

Де є бої, там є герої. Козаки без бойовища немислимі, тому і описів зброї, і унікального козацького бойового мистецтва, їхньої військової тактики, і конкретних перемог у Книзі вдосталь. Війни, походи, битви та спецоперації є ключовою ланкою оповіді, саме на їхньому тлі відбувається розгортання внутрішнього сюжету всієї серії романів — полювання сил зла за головною таємницею козаків — секретом їхньої сили та непереможності. Аби текст романів був максимально правдивим і відповідав реаліям, мені довелося з головою зануритися в тогочасні військові стратегію і тактику, морську справу, особливості фортифікації, простежити розвиток зброї, розвідати засади навчання майбутніх воїнів тощо. Ну і, звичайно, дати власну інтерпретацію військової магії запорожців — характерництву (таємна наука древніх волхвів, що передавалася деяким козакам). Ритуалів, обрядів, посвят і конкретних застосувань військової магії в Книзі вистачає, але вкотре наголошую, що це лише оболонка цих секретних знань і в жодному разі не інструкція до якихось дій. Суть багатьох подібних речей нині втрачена, загублені й реальні механізми їхнього втілення, дещо й досі перебуває під грифом «не можна», до того ж, певні речі мали силу лише в той час і в тому середовищі, де і коли у них щиро вірили.
Козаки випрацювали цілком унікальне бойове мистецтво, Спас — бойовий припас українського народу. Воно містило рукопаш (короткочасний бій на знищення супротивника), володіння всіма видами зброї і захист від них, джигітування на коні, мистецтво розвідки і маскування (пластуни), вміння переносити погодні та побутові труднощі, сторожову службу, володіння іноземними мовами, польову медицину, фортифікаційну та саперну справу (створення укріплень, шанців, оборонного табору, пасток), оборону, пересування і наступ за допомогою рухомого табору, оборону і штурм фортець, артилерійську справу, бій кіннотою (лава), бій у пішому строю (батовий стрій), бій окремими загонами (галас і розгардіяш), мистецтво герцю (двобій), військово-морське мистецтво. Все це зображено у «Книзі Сили».

Чи є у вас улюблена історична постать козацької доби? Якщо так, то яка?

У Книзі немає чітко окресленого головного чи навіть кількох головних героїв. Навпаки, на перший погляд вона перенасичена персонажами, їх дійсно багато. Це особлива «фішка» Книги. А її головним героєм є, власне, саме українське козацтво, ба більше — феномен українського і запорозького лицарства.
Із цього випливають і власне мої вподобання. Звісно, в певні періоди історії розумієш особливе значення цілком конкретних діячів, які рухали вперед весь цей стрімкий процес становлення нової української еліти, а насправді лише відроджували її з вікового забуття. Це, так би мовити, ключові постаті, Маяки, на які орієнтувалися не лише учасники, а й пізніші покоління. Зі справді глобальних, знакових персоналій доби активного козацтва я б виділив Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка та Івана Мазепу. Вони дійсно були провідниками того часу, глибами козацької спільноти. Сама доля рухала цими людьми. Є й інші постаті, до яких лежить моя особиста симпатія — Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Сулима, Кость Гордієнко. А насправді, всі вони мені наче найрідніші люди, ніби мої прямі пращури, я відчуваю з усіма ними містичний зв’язок, і їхня реальна фізична допомога та підтримка вже кілька разів проявлялися в моєму житті.

Яка, на вашу думку, найтрагічніша подія в історії козаччини, про яку ви розповіли чи плануєте розповісти у книгах цього циклу?

Однозначно, найбільш трагічна подія в історії козацької України — це похмурий, 30-річний період Руїни, коли монолітна держава і нація втратили найголовнішу, цементуючу запоруку подальшого і щасливого буття — єдність. Це знак і виклик для нас теперішніх — не повторювати страшні, доленосні помилки предків. Внутрішній ворог, підкуплений та мотивований зовнішнім, зробить все, аби зруйнувати спільну мету українців. Така наша історія, і вона йде по колу.
Четверта частина серії «Книга Сили» так і називається — «Руїна». Вона важко мені далася, це буде кривава книга, каламутна, як і сам той час. Але я впорався із завданням, бо мав чітку настанову від Них — показати, як НЕ ТРЕБА діяти, чого саме слід стерегтися й уникати, і за ЩО варто боротися до кінця. При цьому, концентрація і щільність карколомних подій і пригод у цій частині така, що я сам ледь устигав записувати))) Напруження до мурашок по шкірі гарантую!

Що вас найбільше захопило при роботі над циклом?

Найбільше захоплює сам процес — я ніби тимчасово переселяюся в ту епоху, про яку пишу, це наче машина часу для моєї душі, а сама подорож викликає незбагненну радість. Тим паче, коли бачиш прямі паралелі з тим, що відбувається сьогодні. Письменник на якийсь період стає вершителем доль тих людей, про яких пише, зв’язує їхні життя між собою, веде їх текстом книги, обдаровує їх героїчним чи ганебним змістом.
Так сталося, що в процесі написання я вигадав багатенько авторських приказок, які органічно вплелися в оповідь. Це вийшло автоматично, оскільки мені вдалося відчути добу і людей, про яких писав. Читачів очікує цікаве відгадування — де справжні, автентичні народні приказки і примовки, а які з них вигадав автор. Буду радий, якщо якась із них потім «піде в народ». Можу навести кілька прикладів такої своєї творчості: «До мене прийдеш, як папороть на Різдво зірвеш», «У нього так лопатою махати навчишся, що і до пекельних казанів зможеш прорити, коли від гніву Божого тікатимеш!», чи ось таке: «Не тамуй чужої спраги, доки не нап’єшся сам».
Кожен розділ «Книги Сили. Воля» починається уривком з діаріуша (щоденника), який староруською (староукраїнською) мовою ведуть хранителі древнього козацького Звичаю. Це одна з головних «фішок» всієї серії історичних романів. Зробив цікаве відкриття для себе — багато тогочасних слів, якими користувалися козаки, і зараз мають широке практичне застосування, ніколи б і на думку не спало, що козаки, приміром, запросто могли казати один одному «респект», висловлюючи тим повагу. Або засуджувати корупцію. Або гетьман міг бути легітимий чи нелегітимий. Ну а писарі контентували — створювали контент. І такого багато... Щодо уривків з козацьких «книг Сили», якими починаються розділи, то це — мій художній прийом. Я в університеті вивчав староукраїнську мову, і це стало мені в нагоді. Справжню книгу Сили козацького характерника я бачив, але що там написано — ніхто не може розібрати, бо треба детально вивчати текст, а в руки теперішній зберігач книги її нікому не дає.
Я обожнюю подорожувати. Ось і праця над Книгою стала для мене ще однією можливістю помандрувати світ за очі. «Книга Сили. Воля» — не просто карколомний екшн, наповнений неймовірними пригодами, погонями, битвами, інтригами та романтикою козацької доби. Це чудова нагода здійснити справжню мандрівку Європою та Азією 16 століття. Адже географія твору доволі широка: герої Книги діють у польських містах Кракові, Варшаві, Любліні, Шамотулах, на Мальті, у турецьких Стамбулі та Синопі, у Москві, Відні, Празі. Дія твору відбувається також на території Молдавського князівства, Кримського ханства, у Ватикані, у Великому Степу, на безкраїх широтах Чорного моря тощо. І, звісно, ви відчуєте дух та колорит пізньосередньовічної України — побуваєте у тогочасних Києві, Білій Церкві, Черкасах, Львові, Степані, Кам’янці-Подільському, на Запорозькій Січі. За допомогою чудових ілюстрацій Олега Кіналя текст Книги буквально дихає атмосферою тогочасного світу, який можна відчути майже на доторк.

Над якою книгою циклу «Книга Сили» ви працюєте зараз?

Наразі написано шість частин Книги. Сьома — фінальна — матиме назву «Захисники» і буде ґрунтуватися на сучасному матеріалі. Тобто, її події ще от прямо зараз тривають у реальному часі, й усі ми — свідки та учасники майбутньої Книги. Я її ще не почав. А назву, до речі, їй придумав мій маленький син Веніамін, ще кілька років тому, якось несподівано сказавши: «Тату, сьома частина твоєї “Книги Сили” називатиметься “Захисники”». І я, здивований, погодився, хоча були й інші версії назви. Поки не можу наважитися і почати її створення, поступово збираюся з духом, готуюся морально та фізично, бо це відповідальне завдання. Наша історія триває й обов’язково триватиме далі після нашої великої Перемоги над Мороком.

Розмовляла Олена Буда


  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue