Фантастична Європа

Чарльз Стросс — британський письменник-фантаст, автор довгої і короткої жанрової прози, відзначеної низкою профільних нагород і регулярно згадуваної у списках номінантів на різноманітні галузеві премії.

До початку 2000-х творчий доробок письменника складався переважно з оповідань та новел, які публікували в періодичних виданнях. Згодом більшість із них вийшли окремою збіркою «Грінка». Варто зауважити, що деякі коротенькі твори Чарльза Стросса пізніше стали прелюдіями до об’ємних книг чи циклів або взагалі повністю компонують довгий твір, як це було з циклом повістей «Ачелерандо».

Роман «Ачелерандо» у 2006 році було номіновано на п’ять премій: «Г’юґо», Кемпбелла, Кларка, Британського товариства наукової фантастики і часопису «Локус». У книзі розповідається про життя проблемної родини в часи кардинальних технологічних змін, які радикально змінюють вигляд людського суспільства і його життя в часи технологічної синґулярності й після неї, перетворюючи їх таким чином на постлюдей — наступну еволюційну ланку Homo sapiens sapiens. Українською у перекладі Богдана Стасюка книга вийшла 2019 року.

Найвідоміший роман автора — «Небо синґулярності» (номінований на премію «Г’юґо») — розпочинає цикл творів «Есхатон» (англ. Eschaton), що був задуманий як кардинальне переосмислення відомого фантастичного жанру «космічної опери». Продовження — «Залізний світанок» (англ. Iron Sunrise, 2004). За аналогією з «Пральнею» обидва твори інколи об’єднуються в дилогію «Часоподібна дипломатія» (англ. Timelike Diplomacy).

Події у романах відбуваються у світі після технологічної синґулярності, коли людський рід довільно розселився по всій Галактиці, однак мусить при цьому змагатися з надмогутнім штучним інтелектом, що називає себе Есхатоном.

Чайна Том М’євіль — британський письменник, викладач, громадський діяч, представник та фундатор жанру «нової химерної фантастики».

Народився у Норвічі (Великобританія) 1972 року. Отримав ім’я «Чайна» випадково, коли його батьки-хіпі гортали словник у пошуках гарного імені. Замолоду викладав англійську в Зімбабве та Єгипті, вивчав соціальну антропологію в Кембриджському університеті, здобув докторський ступінь в Лондонській школі економіки (2021).

Його перша повість «Мишачий король» (1998) написана в жанрі темного фентезі. У ній персонаж середньовічної легенди — Гамельнський щуролов — опиняється в сучасному Лондоні.

Другий роман автора, «Вокзал на вулиці Відчаю», став першою книгою М’євіля з сетингом в Новому Кробузоні. Книгу було видано 2000 року. Двома роками пізніше світ побачило продовження роману «Шрам», події якого не пов’язані з персонажами та сюжетом першої частини.

До українського читача «Вокзал на вулиці Відчаю» дістався лише через дев’ять літ: 2019 року на Книжковому Арсеналі видавництво «НК–Богдан» представило його україномовну версію. Книгу «Шрам» було перекладено українською 2021 року за підтримки програми «Креативна Європа» у межах проєкту «Фантастична Європа».

Роман «Вокзал на вулиці Відчаю» у 2001 році став лауреатом премії імені Артура Кларка за найкращий твір у жанрі наукової фантастики та одночасно лауреатом Британської премії фентезі. Вже тоді критики та читачі зауважили певний бунтарський почерк М’євіля в його експериментах над жанрами, а саме сміливим міксом наукової фантастики, горору та фентезі. Відтоді, як «Вокзал на вулиці Відчаю» став найкращим твором у двох різних категоріях, стало зрозуміло, що типова жанрова класифікація буде мати мало спільного з міжжанровою гнучкістю наступних творів письменника. Тобто «химерність» романів автора пояснюється новим, інноваційним баченням жанру та намаганням відійти від кліше в канонічних сюжетах фантастики.

Серед наступних праць письменника — «Нон Лон Дон» для молодіжної аудиторії, три колекції оповідань «У пошуках Джейка» (2005), «Дев’ята техніка» (2013), «Три миті вибуху» (2015). «Місто та Місто» (2009) — екзистенційний трилер, книга-лауреат премії Артура Кларка, премій «Г'юґо» та «Всесвітньої премії фентезі» в категорії «Найкращий роман». Згодом, після трилера, були написані ще чотири художні твори, враховуючи «Останні дні нового Парижа» (2016).

Роботи автора поза художньою літературою охоплюють праці з міжнародного права «Між Рівними Правами: Марксистська Теорія Міжнародного Права» (2005), окрім того, Чайна М’євіль є доцентом (Associate Professor) кафедри «Креативного письма» в Університеті Ворика та науковим співробітником Біркбекського коледжу права. М’євіль веде активну політичну діяльність, відомий своїми лівоцентричними поглядами, які завжди висловлює у свої творах та літературній критиці.

Сер Томас Мелорі – англійський письменник, автор «Книги про короля Артура та його доблесних лицарів Круглого столу».

Немає вичерпних документальних свідчень, але з того, що вдалося знайти дослідникам, Мелорі народився у дворянській сім'ї в графстві Йоркшир на початку XV століття. Про його життя відомо мало: як лицар, брав участь у війні Червоної та Білої троянд. У 1444 або 1445 представляв своє графство в парламенті. За напад на володіння прихильників герцога Бекінгема і неодноразове насильство над заміжніми жінками був ув’язнений у замку Максток, де пробув 8 років. У 1460 р. був звільнений прибічниками Йорків. І через вісім років знову потрапив у в'язницю, але вже не за кримінальним, а політичним звинуваченням, як прибічник Ланкастерів. У 1470 р. був звільнений. Більшу частину своїх книг, якщо не всі, Мелорі написав у Ньюгетській в'язниці. Очевидно, що в ув'язненні він мав доступ до численних рукописів своїх попередників.

Мелорі вивчав і збирав кельтські оповіді, легенди та романи про короля Артура і лицарів Круглого столу, а потім переробляв їх, зважаючи на традиції і настрої свого часу.

Книга Мелорі згодом стала своєрідною енциклопедією артурівского міфу та лягла в основу численних переспів і алюзій. Вона складається з восьми романів про короля Артура і лицарів Круглого столу та, схоже, являє собою вичерпний звід легенди про Короля Артура.

У 1485 у англійський першодрукар Вільям Кекстон видав книгу Мелорі під назвою «Смерть Артура», яка стала своєрідною енциклопедією артурівського міфу. Вважається, що в основному джерелами для творів Мелорі служили французькі лицарські романи, яким Мелорі надав своєрідного англійського колориту.

Кретьєн де Труа — визначний французький поет Середньовіччя, творець лицарського роману. Саме він зробив найбільший внесок в опрацювання і переосмислення легенд про Короля Артура.

Кретьєн де Труа написав п'ять романів у віршах на теми, що стосуються лицарів Круглого столу: «Ерек і Еніда», «Кліжес», «Івейн, або лицар із левом», «Лицар воза, або Ланселот» та «Персеваль», де вперше згадується таємничий Ґрааль.

Роман «Лицар воза, або Ланселот» українською було перекладено 2021 року за підтримки програми «Креативна Європа» у межах проєкту «Фантастична Європа».

Про життя Кретьєна де Труа відомо дуже небагато. Вважається, що народився він у м. Труа, що у Шампані, близько 1135 року. Його літературною покровителькою стала дружина графа Генрі Шампанського, Марія.

Стиль письма Кретьєна де Труа, а також сюжети і стиль його романів свідчать про хорошу освіту, властиву клірикам того часу, а натяки і присвяти вказують на зв'язки Кретьєна де Труа з двором дочки Елеонори Аквітанської, графині Марії Шампанської, за вказівкою якої він і написав роман про Ланселота, а також із двором графа Філіпа I Ельзаського, на замовлення якого було написано роман про Персефаля, що так і не вдалося закінчити.

У своїх творах Кретьєн де Труа показав, як складно поєднувати ті дві головні цінності, яким поклоняється лицар: васальне почуття обов’язку і любов до прекрасної дами. Осмислена любов і осмислений подвиг йдуть рука об руку, вони звеличують людину, утверджують її право на глибоко індивідуальний, неповторний внутрішній світ.

Особливістю романів Кретьєна де Труа є те, що автор відмовляється від детального викладу всього життя персонажа, вибирає з артурівського світу типового героя і яскравий епізод – і пише про це роман. Тому в романі завжди один герой (його ім'ям звичайно й названий роман) і один конфлікт, навколо якого і концентрується вся дія. Можна, звичайно, говорити не про одного героя, а про одну любовну пару, проте жінки в романах займають все ж таки підлегле місце.

Кшиштоф Піскорський — польський письменник-фантаст, публіцист, перекладач та автор рольових ігор. Дворазовий лауреат Меморіальної премії імені ЯнушаЗайделя.

Кшиштоф Піскорський вивчав археологію, пізніше вивчав інформатику. Початково публікував статті, пов'язані із рольовими іграми в журналах «Magia i Miecz» та «Portal». За створення рольових ігор у 2001 році отримав польську премію «Quentin».

Літературний дебют Кшиштофа Піскорського відбувся у 2004 році в журналі «NowaFantastyka», де були опубліковані перші оповідання автора.

Першою виданою книгою Кшиштофа Піскорського став роман «Вигнанець», який є першим томом трилогії, в якій автор створив унікальний фентезійний світ, картина якого подібна до традиційної культури Аравійського півострова.

Опублікований у 2013 році роман «Тіньорит» приніс Піскорському премію імені Зайделя та золоту відзнаку премії імені Жулавського. Виданий у 2016 році його роман «Сорок і чотири» приніс письменнику як премію Зайделя, так і премію імені ЄжиЖулавського в 2017 році.

Однією з помітних рис у творчості Кшиштофа Піскорського є його захоплення епохою парової техніки.У стилі стимпанку написані його романи «Скалка» ,а також «Сорок і чотири, хоча Світ Ефіру, в якому відбувається дія обох цих романів, базується на енергії вакууму, а не пари. Роман «Кривизна часу» також написана в стилі стимпанку. Книга «Тіньорит» також має в своєму сюжеті елемент стимпанку, оскільки його дія відбувається у світі, де з'являється технологія, відмінна від електроніки.