Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Сталкі та його команда
Сталкі та його команда Кіплінґ Р. .
129,00 грн
64,50 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 13.10.2022
Жінки в Османській імперії
new-news 16.08.2022
Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorНовини видавництваseparatorРозмова з Чайною М’євілем

calendar 08.07.2021
view1044
Час читання: 9хв.

Розмова з Чайною М’євілем

Розмова з Чайною М’євілем

Британський письменник Чайна М’євіль — один із засновників жанру «нового химерного фентезі». Першу книгу про всесвіт Бас-Лаґу «Вокзал на вулиці Відчаю» українські читачі мали змогу прочитати ще у 2019 року, а нещодавно на книжкових полицях книгарень з’явився переклад «Шраму». Ми поспілкувалися з письменником про «нову химерність», світотворення і згаданий роман.

«Шрам» — друга ваша книга, видана в Україні. Для українських читачів, які лише знайомляться з вашим стилем письма, це щось абсолютно нове. Не могли б ви описати, що робить цю книгу (і, врешті-решт, цілу трилогію про всесвіт Бас-Лаґу) «химерною»?

Слово «химерний», як і більшість слів, має кілька значень. Однією з причин, через яку я так люблю цей прикметник (хоча в наші дні він устиг стати якимсь новим кліше), є те, що мені подобаються майже всі його значення — за невеликим винятком асоціації, давньоанглійською, із «долею». Коли я кажу «химерний» в контексті цих творів, то здебільшого пов’язую це з літературною традицією, яка сягає початку ХХ століття, коли фантастична література не була так різко розділена між «фентезі», «науковою фантастикою» та «горором», як це стало згодом, і яка також характеризувалася палким (проте часто незграбним) ентузіазмом стосовно багатої прозової форми. Найбільше у фантастичній традиції мене цікавить відчуття відчуження — значно більше, ніж відчуття близькості чи впізнавання. Це те «химерне», що я сподіваюся охопити.

Чиї літературні твори вплинули на те, як ви пишете і як структуруєте твори, змішуючи жанри?

Багато авторів, які вплинули на те, як я пишу, дуже передбачувані — Урсула Ле Ґуїн, Говард Філіпс Лавкрафт, Октавія Батлер, Майкл Муркок, Таніт Лі, Філіп К. Дік, Анджела Картер. Але ще більше мене цікавлять письменники, які, на мою думку, справили на мене великий вплив, але цей список може бути не настільки передбачуваним: Дамбудзо Маречера, Альфред Кубін, Мері Баттс, Барбара Комінс, Джейн Ґаскелл. І найцікавіші для мене ті письменники, вплив яких я (поки що) не осягнув. Але цих я вам апріорі не зможу назвати.

Події книги «Вокзал на вулиці Відчаю» відбуваються в Новому Кробузоні, місце дії «Шраму» — плавуче піратське місто Армада. Які реальні місця та періоди історії можна впізнати у всесвіті Бас-Лаґу?

Світ книг — це недисциплінована суєта всього, що я коли-небудь читав, і всіх місць, де я коли-небудь жив чи хотів жити, тому, безумовно, XVIII, XIX і початок XX століття, Лондон, очевидно, але також Каїр, Нью-Йорк і, настільки ж як і будь-яке реальне місто, великі фантастичні мегаполіси літератури: Ґорменгаст, Клостергайм тощо.

На яку естетику та атмосферу слід очікувати потенційному читачеві, якщо він почне свою читацьку подорож зі «Шраму»?

Чого мені найбільше хочеться від читання — то це відчуття, ніби мене спіткає культурний шок, відчуття, ніби я не знаю, де я взагалі є. Я сподіваюся, що читачі відчуватимуть щось подібне. І як хтось, хто дуже любить особливу естетику затопленого, підводного, я сподіваюся, щоcь подібне також проступатиме в книжці. 

Як було побудовано сетинг «Шраму»? Ви міняли фасад і декорації, рухаючись сюжетом далі, чи все йшло строго згідно з початковим планом?

Я, як правило, планую досить ретельно, перш ніж сісти писати. Не скажу, що ніколи нічого не змінюється в процесі, але як правило, стараюся дотримуватися планів якомога ретельніше. Ідея для мене полягає в тому, щоб створити обмеження заздалегідь, а потім розширити їх і грати в їхніх рамках. Це для мене передбачає обмеження світу. Попри те, замість того, щоб змінювати щось, я також намагаюся залишити певні ділянки на карті, певні деталі незрозумілими: може виникнути ризик, коли, спланувавши все заздалегідь, ви відчуєте бажання все пояснити. Я думаю, це поцілунок смерті. Тому люблю зберігати таємницю — іноді зокрема й від себе.

У чому суть назви книги? Що означає «Шрам»?

Ми всі — шрами на шрамах. Мені здається, не існує на одному рівні чогось такого, як непошрамована реальність. Тож шрами — наше все. Який інтерес чи довіру може викликати шкіра без ознак?

Не могли б ви розповісти більше про головну героїню книги Белліс Колдвин? Хто вона? Які риси її визначають? Як світ, у якому вона живе, впливає на її зовнішність і поведінку?

Її визначають самотність, інтелект, відчуття того, що вона не може довіряти нікому у світі. Вона знемагає від бажань, але знає, що це небезпечно. Вона мовознавиця, зачарована не лише мовою, а й особливим суб’єктивним становищем, яке може дати їй робота перекладача — відіграючи ключову роль під час перемовин, вона водночас повинна «зникнути», стати «просто» прозорим провідником. Гадаю, є багато людей, які дуже високо цінують власну свободу вибору, але вважають за краще сформулювати це тонко, різними прихованими способами — буде це вираження травми чи ні.

«Шрам» — новинка для українських читачів, однак увесь світ мав можливість прочитати його ще у 2002 році. На сьогодні є три романи та оповідання про всесвіт Бас-Лаґу. Ви коли-небудь думали написати ще щось у межах цього світу?

Думав, і ніколи не сказав би, що ніколи не напишу. Однак, на мій погляд, надто часто письменники підривають силу своїх найцікавіших творів та сетингів, бо ніяк не можуть залишити їх у спокої і повертаються до них занадто часто і занадто охоче. Як читач, я б радше засмутився тим, що занадто мало творів окреслюють улюблений світ, ніж тим, що їх занадто багато і цей світ стає нудним і недоречним. І чим більше ви пишете, тим більша ймовірність досягнення цієї точки. Відповідно, все, що я пишу в цьому сетингу, піднімає планку для написання будь-чого іншого. На додаток до цього, частина задоволення від створення світів — це, власне, створення світів. І замість того, щоб повернутися на те саме місце, можливо, було б цікавіше піти кудись іще, створити щось нове. Я розумію — і поділяю — відчуття того, наскільки засмучує те, що ти не маєш можливості поглинати улюблене уявне місце стільки, скільки хотілося б. Але гадаю, що це ціна, яку варто заплатити, щоб це місце не стало занадто звичним. Тож загалом так, я міг би туди повернутися. Але я хочу ступати обережно, і мушу бути абсолютно і цілковито впевненим, що це варте повернення.

Чи хотіли б ви мати змогу (або, можливо, у вас уже був такий досвід) читати вашу книгу іншою мовою? На вашу думку, переклад змінює історію або принаймні впливає на неї?

Єдиною мовою, якою я маю щось наближене до компетенції, є французька, тож це єдиний переклад, який я можу зрозуміти, і моя французька є задовільною, але недостатньо доброю, щоб судити про стиль, впливи, співзвучність тощо. На жаль, хоча мені й подобається ідея того, на що ви натякаєте, поекспериментувати я не можу. Попри те, принаймні теоретично я не вважаю, що переклад може не змінити історію хоч трохи. Кожен переклад неминуче буде новою формою, принаймні певним чином і певною мірою. Насправді, часто, коли я читаю літературу в перекладі, помічаю досить дивовижну легку своєрідність прози: зовсім не неправильна, абсолютно формально точна, але така, що відчужує манерою письма. У кращому випадку це може мати захоплюючий ефект. Одну з моїх книг, «Місто і місто», я писав у надії відтворити подібне відчуття в англійській мові, ніби книгу було чудово перекладено з якоїсь європейської мови. У моїх мріях ефективний переклад будь-якої з моїх книг може додати такого сенсу до досвіду іноземних читачів.

Українські письменники-фантасти часто надихаються творами зарубіжних авторів. Що б ви порекомендували українським колегам?

Очевидна відповідь — це всі автори, яких я згадав у другому питанні. Усіх їх я охоче рекомендую. Я б додав серед багатьох інших таких письменників: Тім Пауерс, Майкл Сіско, Ізумі Сузукі, Міра Маттар, Маріана Енрікес, Тесса Макватт, Доріс Лессінґ, Патрік Шамуазо, Анна Бернс, Ольга Токарчук, Джон Фарріс, Рейчел Кушнер, Льюїс Керрол, Чана Портер Оушен Вуонґ, Ґейл Джоунс, Енню Вал, Марджорі-Енн Воттс, Браян Івенсон, Джорджіо Ді Марія, Віктор Соден Прітчетт, М. Джон Гаррісон, Люсі Еллманн, Джулія Армфілд, Ґвідо Морселлі... можна продовжувати і продовжувати до нескінченності.

Розмовляла Марія Цюпа

Реалізовується за підтримки програми «Креативна Європа» у межах проєкту «Фантастична Європа»

Креативна_Європа_Україна_(логотип).png

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue