Інтерв’ю з Чарльзом Строссом

липень 2021 року

1. «Небо сингулярності» — ваш дебютний роман, який було написано в стилі hard SF, «строгої» наукової фантастики. Українські читачі одержали змогу познайомитися з ним лише в 2021 році. Чи змінилося відтоді ваше сприйняття НФ?

2. Перш ніж перетворитися на книжковий цикл, кожній ідеї потрібно з чогось початись. Як у вас народилась ця приголомшлива концепція, що постала в романі?

(Дозвольте на перші два запитання відповісти разом.)

Попри те, що англійський оригінал «Неба сингулярності» вперше побачив світ у 2003 році (в США), написав я його значно раніше. Продав у 2001-му, а писав узагалі в 1996–1999 роках. Отже, роману 25 років — майже половина мого життя! Зараз я вигадую цілковито інші історії і можу спокійно зізнатися, що ніколи не написав би такого твору в ці дні.

Небо сингулярності

349,00 грн

Переглянути

По-перше, як і більшість дебютних творів, «Небо сингулярності» пережило не один фальстарт. Спродавши його, я зазирнув у папку з чернетками на своєму «вінчестері» і зрозумів, що тричі ґрунтовно переписував його і мусив викинути десь зі 140 тисяч слів непідходящого тексту. У завершеному вигляді роман нараховував 118 тисяч слів і в цьому надміру розтягненому процесі появи на світ устиг змінитися до невпізнаваності. Зараз я одразу намагаюся писати свої книги правильно, і якщо мені доводиться вдаватись до масштабних правок або зрізати понад 5 % найпершої чернетки, то значить, із текстом відбулося щось не дуже добре. Тож помінявся сам творчий процес…

По-друге, від усіх інших видів худліту НФ різниться тим, що досить часто наша робота — це свого роду реакція на якісь попередні книжки в нашому жанрі, така собі відповідь на них або заперечення. (Фанфіки свідчать про те, що весь цей процес самоцінний і аж ніяк не випадковий.) Що стосується «Неба сингулярності», мені кортіло створити власний всесвіт під космічну оперу, де могли би розгортатися деякі історії. Ну, і звісно ж, розбудова власного світу змусила мене по-своєму реагувати на деякі поширені тропи.

Візьміть для прикладу польоти із надсвітловою швидкістю, без якої вам не обійтися, якщо сюжет неодмінно лине в міжзоряну подорож і хоч трошки тримається рівнорозмірних людині берегів. От тільки навколо надсвітлової швидкості виникає чимало проблем, починаючи із загальної відносності (яка урівнює надсвітлову швидкість та подорожування в часі) і закінчуючи питанням: «Якщо це взагалі реалістично мандрувати понад швидкість світла, то чи можна це робити більш ніж одним способом? І якщо відповідь ствердна, то якими будуть наслідки?» Мені також було цікаво подумати в той час про перспективи штучного інтелекту та концепцію сингулярності, таку, якою її постулював Вернор Вінджі (що йому я віддаю перевагу перед значно містичнішими «космістами»).

Подумавши над наслідками, я не зупинився на очевидних часових парадоксах: програмісти, які мають до дідька вільного часу, давно вже помітили, що миттєвий зворотний сигнал між елементами логічних схем (а то й ще гірше — темпоральний часовий сигнал, коли результат обчислення обробляється системою немовби її вхідний сигнал) може забезпечити серйозний прорив у вирішенні задач, які до того моменту вважалися нерозв’язними для обчислюваних систем. (Цим, скажімо, пояснюється несподівана поява Есхатона.)

Іще один жанровий стереотип, із яким мені хотілося неабияк подискутувати, — це бойова фантастика в космічній опері, що її яскравим прикладом є книжки Девіда Вебера, в котрого масштабні флоти зорельотів змагаються в надмір деталізованих космічних битвах, послуговуються хитромудрим озброєнням, технологіями, але врешті-решт перетворюються на такий собі аналог наполеонівських баталій між вітрильниками. (Найкращий, хоч і не дуже знаний приклад такої фантастики належить перу Волтера Джона Вільямса, автора роману «Dread Empire’s Fall» [Падіння Імперії страху] та його продовжень. Цей хоч би замолоду служив на флоті США, а не просто перетравив сюжети морських романів про Гораціо Горнблоуера від С. С. Форестера.) Мені здавалося очевидним, що в світі, де можливі польоти з надсвітловою швидкістю, існуватимуть цивілізації на дуже різних рівнях розвитку, то чому ж ці наполеонівські вітрильники ніколи не зустрічаються із таким собі аналогом атомного підводного ракетоносця?

Але все сказане вище — тільки штрихи до розбудови світу й антуражу. Жоден із цих аспектів не стосується ні персонажів, ні фабули, ні драми, ні будь-чого, що лежало би в сфері зацікавлень живої людини, а в своїй основі НФ — це все ж таки література про людей. Трохи помучившись, я придумав сюжетну лінію, таку собі трагікомічну космооперу: нікчемна імперія відправляє свій військовий флот в абсолютно безглуздий, божевільний похід проти «ворога», якому навіть невтямки, що проти нього ведуться бойові дії, достоту російський Балтійський флот в епічному (й рокованому) поході назустріч Цусімі в 1906 році із погляду гіпотетичних цивільних пасажирів-іноземців на борту одного з його кораблів. Летять вони всі на планету, яка зазнала навали постсингулярної цивілізації. Епізоди цієї другої історії перемежовуються із подіями першої.

(І врешті-решт заголовок! Він мав би звучати як «Фестиваль дурнів». Але моя редакторка наклала на нього вето, бо тоді щойно вийшов роман Річарда Пола Руссо «Ship of Fools» [Корабель дурнів]. «Може, вставити в назву щось із Сингулярністю? — запропонувала вона. — Цьогоріч Сингулярність у моді».)

3. Ви пишете про сингулярність, штучний інтелект, цивілізацію вивантажених особистостей, які освоюють галактику; ви напевне багато про це знаєте. Чи вам допомагає з усім цим освіта програміста? Чи потрібен університетський диплом, щоб створити солідну реалістичну ідею?

Щоб писати НФ, ніяких дипломів не потрібно. Але подекуди вони стають у пригоді, так само, як, наприклад, ексцентрична допитливість або звичка висмикувати новини з найрізноманітніших галузей.

Хотів би звернути вашу увагу, що останні років десять я переважно працюю з двома циклами. Один — це «Merchant Princes/Empire Games» [«Принци-торгівці / Ігри Імперії»], сага про подорожі між паралельними всесвітами та економічну кризу, до якої вони призводять, а інший — «Laundry Files» [«Матеріали “Пральні”»], пост-Лавкрафтова епічна історія, суміш горору, гумористичного та шпигунського романів, у якій секретна служба при британському уряді, що боронить нас від Ктулху та іже з ним, поступово тоне під напливом магії, віддаючи країну на поталу жахіть із-поза простору й часу (ну, геть як у реальності). Так-от, жоден із цих циклів не має стосунку до штучного інтелекту! (Хоч я і працюю зараз над новою космооперою, але все ніяк не можу її дописати…)

Дуже важливо пам’ятати, що НФ досить вільно поводиться із реальністю, аж настільки, що більшість книжок у жанрі космоопери легко представити як високе фентезі, і чарівні палички, смертоносні закляття й дракони не менш реальні від штучного інтелекту рівного людині, Зірок смерті й космічних магів-джедаїв. Цілком можливо писати НФ, яка лишатиметься на відстані простягнутої руки від достовірної реальності (в кількох своїх книжках я саме так і зробив), але це тяжка робота і накладає серйозні обмеження на тип історії, який вдається розповісти.

Ачелерандо : роман

449,00 грн

Переглянути

4. Відомо, що професор Толкін давав своїм перекладачам розлогі поради, як потрібно (а інколи й доконче необхідно) перекладати його книжки. Можете уявити себе в такій ролі? Які з ваших книжок складніше даватимуться перекладачам?

Я дуже люблю питання від перекладачів (в ідеалі емейлом) й оперативно на них відповідаю. На жаль, продаж творів у іншомовні країні передбачає послуги щонайменше двох літагентів й одного видавця, тож мої повідомлення (і навіть контакти) нерідко губляться!

Що ж до складності… наскільки я пам’ятаю, то в японській мові безпосереднє звертання до другої особи (you) вважається надзвичайно грубим. Це напрочуд ускладнює переклад шотландських поліцейських романів («процедуралів») про розслідування поки що неіснуючих злочинів («Halting State» [Стан зупинки] і «Rule 34» [Правило 34]), оскільки вони обидва із важливих для сюжету та оповіді причин написані саме від другої особи! У німецькій мові є певні складнощі з умовним способом, що створює гіпотетичні проблеми для перекладу повісті «Palimpsest» [Палімпсест] про подорожі в часі.

Але найгірший клопіт полягає не тільки в тому, що я часто вдаюся до каламбурів, гри слів та алюзій. Я маю слабкість до ненадійних оповідачів, що кепсько розуміють світи, у яких існують, і це відображається на їхніх учинках. Читач тимчасом має самостійно синтезувати для себе їхню реальну історію, менш довіряючи оповідачу, а радше розплітаючи численні варіанти її прочитань. А позаяк перекладачам зазвичай погано платять, позаяк вони зазвичай перевантажені роботою, то й результат виходить поквапливий, критично важливим деталям повсякчас загрожує їхня неуважність.

5. Якби вам запропонувати назвати єдину книжку для перекладу, що мала би представити Чарльза Стросса читачам, які вперше про нього чують, то яку би ви обрали і чому?

Ніяк не можу вирішити! Тому це мала би бути збірка моїх оповідань «Wireless» [Бездротове]. Це досить репрезентативний погляд на мою творчість, куди входить декілька премійованих повістей («Missile Gap» [Ракетне відставання] виграла «Локус» у 2007 році, а «Palimpsest» — «Г’юґо» в 2010-му.)

6. Останнім часом ви, здається, працюєте здебільшого над романами із циклу про «Пральню» та їхніми продовженнями. Маєте в планах іще якісь задумки, нові проєкти, окремі позациклові твори?

Так.

Наступний роман, «Invisible Sun» [Невидиме сонце] завершуватиме дев’ятитомний цикл про Принців-торговців (власне, окрему трилогію «Empire Games» у межах цього циклу). Я трохи затримався з ним (спочатку померла моя редакторка, потім — обоє батьків; смерті близьких людей, м’яко кажучи, погано впливають на продуктивність), але це дозволить поставити крапку в 20-річному проєкті і зосередитися на інших ідеях.

Зараз я дописую і завершення циклу про «Пральню» (ще один 20-річний проєкт!), але мені так сподобався світ, який я збудував для нього, що я вже розпочав новий — про Новий Менеджмент і життя в альтернативній Британії, якою править лавкрафтівський Старший Бог. Першу книжку «Dead Lies Dreaming» [Мертвий снить] було опубліковано наприкінці 2020 року, друга — «Quantum of Nightmares» [Квант кошмарів] — виходить у січні 2022 року.

Між цими двома великими циклами, в 2016–2017 роках, я чимало попрацював над цілковито новою космооперою, «Ghost Engine» [Примарний рушій], до якої, сподіваюся, невдовзі повернусь і незабаром, але не раніше 2023 року, підготую до друку. Події в романі відбуваються за понад шістсот тисяч років від нашого часу, в усесвіті, де про людство, що ми його знаємо, пам’ятають як про найближчого спільного предка нових видів, що існував до відкриття надсвітлової швидкості (а як же без неї?!) та колонізації всієї місцевої групи галактик. Це дуже химерний світ, який я придумав зокрема для того, щоб осмислити, на що може бути схожа цивілізація після фактичного зникнення прикладної науки (адже всі питання, на які можна дати відповіді, їх одержали, і науковцям залишилося збирати, образно кажучи, гербарії та займатися чистою математикою).

7. Чи траплялася вам книжка з настільки блискучою ідеєю, концепцією або антуражем, аж ви пошкодували, що не додумалися до них самі? Хто її автор? 

Що ви можете сказати про новітні тренди в англомовній НФ або серед її фанатів? Чи є щось таке, чого ви не схвалюєте або, навпаки, завзято підтримуєте? Кого чи що (з нових зірок та їхніх творів) ви могли б порекомендувати українським читачам?

Існує так багато книжок, яких би я ніколи не зміг написати, хоча заздрісно хотів би! Минуле десятиріччя засвідчило появу справжньої хвилі нових авторів із власним голосом у англомовній НФ. Зокрема йдеться й про афрофутуризм. З’явилася ціла група літераторів, яким раніше відмовляли в багатотиражних публікаціях через низку упереджень та побоювання, пов’язані зі структурою ринку. (У книговиданні не можна марнувати гроші, тому видавці тримаються лиш того, що вміють продавати: інтернет допоміг опанувати нові ринки, і те, що раніше видавалося нерентабельним або ризикованим, зараз знайшло свого читача.)

Але про НФ потрібно питати не мене, оскільки зараз я практично її не читаю. (Відкрив для себе інші жанри, хоча, можливо, одного дня до неї і повернусь.)

Реалізовується за підтримки програми «Креативна Європа» у межах проєкту «Фантастична Європа»