Мій лицар

 Коли ми чуємо слово лицар, то чомусь відразу ж, уявляємо статного воїна в обладунках, з мечем у руці, верхом на вірному скакуні, котрий спішить на допомогу принцесі, що знаходиться в біді. На його шляху, завжди є перепони та злий дракон, якого потрібно перемогти. Ну а потім, після героїчного здолання всіх ворогів, він рятує красуню, що у біді та отримує пів царства за це. Але зараз, в наш сучасний час драконів вже немає, принцеси не сидять заточені в башнях, мечів і обладунків теж немає, тоді виходить, що і лицарів нема? Але я з цим не згідна! І в нашому світі, навіть поруч з нами ходять справжні лицарі, просто вони адаптувались і виглядають вже не так, як раніше. Обладунки змінились на діловий костюм, уніформу поліцейського, форму пожежника, білий халат лікаря. Вірний скакун перетворився на автомобіль, велосипед, мотоцикл, громадський транспорт. Ну а дракони, вони взагалі бувають різними і вогняними, яких потрібно потушити і злими хворобими що потрібно вилікувати, та й взагалі, саме зараз існує стільки проблем, що потребують героїчного вирішення, що без лицарів взагалі нікуди. Просто ми перестали вдивлятись і не бачимо нічого навколо або сприймаємо все як належить, думаємо хіба це геройство, це ж звичайна справа. Але я думаю інакше…

 От наприклад, я знаю одного лицаря, ба більше, він живе разом ці мною в квартирі. Знаєте хто це? Так, правильно, це мій чоловік і тато моєї донечки. Ха, здивовані, але це так. Для мене він справжній лицар. Не вірите, ну тоді я спробую вас переконати.

 Ну почнемо з воїна, що в обладунках, обладунки є але не залізні а спецуніформа, яку він носить на роботі, є навіть черевики із залізними носами, щоб не було травм на роботі.

 

 – Ти взяв уніформу?

 – Так, вже все спаковано, треба ще сказати на роботі, щоб нові черевики видали.

 – А що в своїх не можна?

 – Неа свої не підходять, треба щоб були залізні носи, для техніки безпеки.

 – Ого, як все серйозно

 – Ха, а ти думала.

 Йдемо далі, вірний скакун теж є, он стоїть під вікнами, правда скільки кінських сил у нього під капотом, я точно не знаю але він вірно служить своєму господарю, правда їсть аж забагато.

 – Ти сьогодні на машині чи автобусом?

 – Напевно автобусом, бо забув заїхати на заправку. Треба скоріше вийти, щоб встигнути на роботу.

 Так, меч в руках чудово перетворюється на різні речі, то на молоток, то на дрель або викрутку, на кухонний ніж (деколи приходиться визнавати, що чоловіки кращі кухарі ніж ми, просто вони це вдало приховують).

 Так, ну на рахунок принцеси то кандидаток є декілька, найперше це звичайно я, потім є маленька принцесочка донечка, потім ще є рідні та друзі лицаря, котрих справжній лицар ніколи не залишить у біді.

 Ну і, що там, ще залишилось а точно приборкати дракона. Тут все трохи складніше, адже в кожного дракони свої. В різний час є різні перешкоди, що потрібно подолати. Є наприклад, дракон котрого мій лицар перемагає п'ять днів на тиждень, такий дракон є майже в кожного, це робота. І поки його принцеса сидить в башні з маленькою донечкою він б'ється з цим драконом і перемагає, а потім приносить додому вигране в бою золото.

Піпі Піпі Піпі

 – Це що, вже будильник дзвонить.

 – Так вже шоста, треба вставати.

Лицар тихенько встає, збирається на роботу.

 – Все мої дівчатка, я пішов, а ви ще спіть.

 – Гарного тобі дня.

 Є ще дракон, який називається "життєвий побут". І саме з цим драконом наші лицарі найчастіше залишають своїх дам серця один на один. Але ж справжній лицар ніколи не залишить кохану з бідою саму. Мені наприклад пощастило, ми з моїм лицарем боремося з цим драконом разом і скажу чесно, що це не робить в моїх очах лицаря менш героєм, я б навіть сказала, що навпаки.

 – А ааааа!

 – Що таке, що за крики?

 – Там павук!

 – І що?

 – Як що, його треба вбити!

 – Павуків в будинку не можна вбивати.

 Так, а ще з нами живе маленька дуже чемна та красива принцеса, яка дуже часто перетворюється на великого, голосного та злого дракона, найчастіше це трапляється вночі. І що саме дивне, що найкраще її заспокоює, саме наш лицар. Вона обіймає його своїми маленькими рученятами, кладе голову на плече і заспокоюється, а потім і засинає. І знаєте в такі хвилини я точно бачу перед собою лицаря, мого героя.

 – Сонечко, зараз третя година ночі, мама хоче спати! Чому ти не можеш заснути, ну що ти хочеш?

 – Чого вона плаче?

 – Просто, бо хоче! Я вже не знаю, що робити а спати так хочеться.

 – Давай її мені. Ходи маленька до мене.

Пройшло десять хвилин.

 – Ну як в тебе, так виходить, вже заснула, наша вередулька.

 – Вона просто до татка хотіла.

 Ви напевно прочитавши це все скажете, та хіба це щось надзвичайне, хіба це лицарство, всі таке роблять! То я вам відповім, це з якого боку подивись, колись і лицар це була просто професія. Лицарі билися за щось, чи за когось і отримували за це гроші, золото, славу, руку та серце принцеси. Це нам, зараз читаючи романи про лицарів, це здається чимось надзвичайним, навіть романтичним. А в ті часи це не було чимсь таким аж, вау, ну переміг дракона, так він маленький був, ну розбили ворожу армію, так їх не так багато було. Так і тут з якого боку подивитися на вчинки наших сучасних лицарів, можна говорити що він і так повинен це все робити а можна цінувати та бути вдячними за його вчинки. І повірте, коли людина відчуває, що ви її цінуєте, підтримуєте, тоді вона здатна на неймовірні вчинки. Тому, озирніться, придивіться уважніше навкруги, можливо і біля вас живе лицар, просто ви його не помічали раніше. Бо це ми так думаємо, що часи лицарів пройшли а вони і далі є, просто лицарі змінились, як і весь світ навкруги. Ой, все треба йти, здається мій лицар додому повернувся.

 – Привіт. Ви як тут?

 – Дивись, татко прийшов! Привіт, все чудово, а в тебе, як день пройшов…