Механізм

Поголос про Великого Майстра блукав по Надскеллі вже не один рік. Казали, він вмів творити надзвичайні речі, адже був вправним у своєму ремеслі та всі його витвори можна було назвати вершиною людської винахідливості. Казали, начебто той мандрував по країні на металічній колісниці, запряженій залізними кіньми. Коні не відчували ні втоми, ні голоду, бо були одним із його винаходів. Скрегіт залізних підків було чути в найвіддаленіших куточках, куди варто було колісниці з’явитись. Хотілось мені побачити це диво, та найбільше бажав хоча б краєчком ока глянути на того дивака-винахідника. Я вірив, що колись він приїде у Надскелля і одного дня моя мрія здійснилась. Це трапилось якраз напередодні відкриття щорічного ярмарку.

Ви коли-небудь бували на ярмарку, панове?

Залиште свої спогади при собі, адже можу вас запевнити: нема місця прекраснішого, ніж ярмарок у Надскелллі. Здається, тут навіть сонце світить яскравіше. Поміж барвистих наметів тут можна побачити зовсім інший світ, у якому кожен обов’язково знайде щось своє - шум веселої музики мандрівних музикантів, танці прекрасних дівиць у дивакуватих яскравих вбраннях та екзотичні ласощі, магічні кулі зі сновидіннями, вінки з листям папороті для здійснення нездійсненного та навіть перо жар-птиці, щоб спіймати удачу за хвіст.

Зазвичай, тут не проштовхнутись, однак того дня, ярмарок був навдивовижу порожнім. Розголос, що диво-винахідник приїхав у Надскелля, щоб представити всім охочим свій новий витвір, швидко рознісся по всіх куточках. А охочих побачити Великого Майстра було багато. Всі покинули свою роботу і помчали туди, де розгорнув свій намет винахідник.

До зазначеного місця дістався із запізненням. У руках я міцно стискав власний виріб, який надіявся пізніше показати винахідникові.

Здалеку я встиг розгледіти невеликого худорлявого чоловіка. Радісний галас та захват публіки підтверджували, що зараз на сцені стояв Великий Майстер. Я зацікавлено кинув погляд на цього пана, розуміючи, що з вигляду він нічим не відрізнявся від звичайнісінької людини, адже був дрібним, із сивими скронями, а його очі ховались за величезними круглими окулярами.     

Він стояв на сцені вже довгенько, а довкола всі завмерли від очікування чогось незвичайного. Однак, як би не прикро було про це говорити, дуже довго нічого не відбувалось. І натовп почав втрачати терпіння. Вчений ніяково глянув на людей та попросив почекати. Публіка неохоче послухала і, коли все змовкло, з-за куліс почувся скрегіт металу. В ту ж мить із оксамитових шторок показалась висока фігура лицаря у срібних обладунках.  

- Серце! – мовив до народу Майстер. – Мій винахід називається Серце! Гляньте тільки на нього!

Людям не варто було двічі повторювати.

- Що тут незвичайного? Звичайнісінька людина, – хтось викрикнув із натовпу.        

- Це ви так думаєте! – з гордістю мовив винахідник, дивлячись на своє творіння. – Однак цей винахід особливий! Чимало років я провів, щоразу удосконалюючи його і ось тепер - моє творіння перед вами! Цей чудовий лицар виконає будь-який наказ, будь-яке ваше побажання! Боротись з нападником – будь ласка! Розпалити піч – немає нічого легшого! Він стане надійним захисником міста та помічником у час скрути. Вам лиш варто наказати йому!

Публіка задоволено загула. Я з жалістю глянув на свій крихітний винахід і спохмурнів. Декілька хвилин тому, моя робота здавалась мені довершеною та ідеальною, однак із виступом Майстра я зрозумів як помилявся.

- Хвилиночку! Чи хочете ви сказати, що цей лицар виконає будь-які накази? – хтось голосно вигукнув з натовпу. Від несподіванки я забув за свій смуток, і здивовано глянув у бік, звідки вийшов невідомий пан. Той був круглим, червонощоким і при кожному кроці важко дихав. Люди з цікавістю глянули на нього, однак той, наче нічого не трапилось, продовжив. – Тобто, якщо я попрошу, аби він, наприклад, перерахував всі сходинки у місті, він це виконає, правда?

- Якщо вам завгодно, він це виконає. – Стримано хитнув головою Майстер, ледь усміхаючись.

- А якщо ось, наприклад, ця шановна пані, - він вказав на довготелесу жіночку, яка стояла неподалік пана, - якщо шановна пані скаже в цей момент в кімнаті розпалити піч… Лицар виконає це?

- Якщо пані цього забажає…

- А якщо людина з поганою душею скаже йому зробити щось лихе… – продовжив пан, – то він це виконає?

Публіка глянула на Майстра, який не знав, що сказати. Обличчя його зблідло і здалеку мені здалось, що у нього затремтіли руки від хвилювання.

- Панове, це тільки механізм. Звичайне людське творіння, – мовив Майстер через силу. – Не очікуйте від нього чогось дивовижного.

Всі довкола загуділи від обурення.

- Тобто Серце без серця? – глузливо сказав той пан і я, побачивши хвилювання Майстра, насупився.

Те що відбувалось на площі, здалось мені неправильним і нереальним. Люди голосно сміялись і, добряче насміявшись, почали розходитись. Майстер заховався за двері колісниці, залишивши срібного лицаря самотньо стояти на сцені.

Я довго вдивлявся на двері, не знаходячи в собі сил підійти до винахідника. Мовчки глядів, як той збирає речі, а прилад у моїй руці нав’язливо стукотів.

- Пане, – вигукнув я, наважившись, коли той якраз ввійшов у свою металічну колісницю.  

Майстер сердито глянув на мене.

- Прийшов з мене кепкувати? Годі з мене! – пробурмотів він.

Я не встиг і слова мовити, як двері за ним зачинились. Здавалось, не пройшло миті як колісниця наче розчинилась у куряві. А коли курява повністю розвіялась, дивовижна колісниця зникла.

Я з відчаєм глянув на свій винахід, зітхнув і поволі пішов назад. У руках дзвінко билось механічне серце.