Інтерв’ю з Артемом Швачкою

Розкажіть, будь ласка, про історію написання повісті та про те, як вона йшла до свого видання. Скільки минуло часу?

У 2018 році повість «Шедді» перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан казок». У 2021-му отримала премію «Вибір дітей» у конкурсі «Дитяча Коронація слова». Тепер я гортаю сторінки друкованого примірника від видавництва «Богдан». І дякую Івану Андрусяку, який був у складі конкурсного журі в далекому 2018-му та згадав про повість через роки.
«Шедді» — це незапланований рукопис, бо писати для дітей я не збирався, але коли натрапив на конкурс від «Фонтану казок», то закортіло взяти участь. У той час нічого більшого за оповідання у мене не було, але ідея з’явилась одразу, майже в усіх деталях. Потім було механічне «допилювання» історії. Вибір тварини випадковий — звісно, попередньо робив перевірку на унікальність образу в літературі.

«Шедді» — це повість про спекотне літо трьох друзів, сповнене пригод. Ви у дитинстві теж так проводили свої канікули?

Навіть краще. Пригоди, які ми вигадували з друзями або шукали собі на голови, були ще гостросюжетнішими, але не такі художніми. Основним майданчиком для наших подорожей був ліс поруч з районом, в якому ми і пропадали цілими днями.

Шедді : пригодницька повість

249,00 грн

199,00 грн

Переглянути

Історія у книжці — не фентезі, яке здебільшого люблять підлітки, а реальність — те, що могло би бути насправді у нашому житті. Було якесь справжнє підґрунтя для написання чи історія повністю вигадана?

Для мене жанри — це один з інструментів розкриття ідеї. Щоб глибше розкрити обрану мною тему, я пішов у бік реалізму. У фентезі багато уваги забирає на себе магічний світ або його елементи, а також процес знайомства читача з фентезійними правилами. Це могло розфокусувати увагу та «змазати» досвід, який хотів передати читачам, тому я одразу знав, що це буде пригодницька повість.
Історія базується на деяких фактах: поодинока втеча тварин із зоопарків виявилась доволі розповсюдженим явищем; а масова втеча тварин через підтоплення зоопарку — це реальна подія, яка сталась у Тбілісі 2015 року. Все інше повністю вигадане.

Щоб назбирати інформацію про таку екзотичну тварину, як ібекс, мабуть, довелося добряче попрацювати. Можливо, навіть ходили до зоопарку...

Про ібексів, тобто альпійських гірських козлів, я зібрав купу інформації, передивився, мабуть, всі доступні відео на ютубі, дублюючи пошуковий запит усіма міжнародними мовами. Єдине — ніколи не бачив ібекса живцем.

Історія Шедді об’єднала Діану, Назара та Єгора, дала їм зрозуміти, що таке турбота про тварин і відповідальність за них. Саме це закладали у повість?

Турбота — це основний мотив повісті. Натхненням для написання був особистий запит розібратись із питанням, як проявляти турботу. У дитячій історії я на глибину теми не лізу, але саме вона була паливом. Тварина — лише провідник для ситуацій і рішень, але суть турботи універсальна, і для людей зокрема.

«Шедді» — із тих книжок, сторінки яких гортаються неначе самі собою. Навіть є досить гостросюжетні елементи, особливо наприкінці. Як гадаєте, як вам це вдалося? Можливо, орієнтувалися на якихось улюблених письменників?

Я пишу історії у зворотному напрямку, тож сідаю за рукопис тільки тоді, коли бачу кульмінацію, фінал і яким має стати персонаж наприкінці, щоб зробити той чи інший вибір. При такому підході нещадно видаляється все, що не працює на кінцеву мету. А коли історія знає, куди несеться, то, певно, і читається так само. Цей метод я підглянув у «Поетиці» Аристотеля, і він мені став до вподоби.
Орієнтиром були не так книги інших авторів, як сценарії фільмів, в яких є велика концентрація дії і сенсів при мінімальній кількості слів.

У вашій книжці мені дуже сподобались такі слова: «Дитинство — це той період життя, коли ми найвідвертіші перед самими собою. Ми з вами є істотами, які люблять і співчувають від народження. Це інстальовано в людині як даність, проте з часом ми дорослішаємо. Дорослішаємо і забуваємо». Ось це відчуття внутрішньої дитини і допомагало вам написати цю історію?

Можна приєднати цю цитату до того, що зараз називають “внутрішньою дитиною”, але це більше про загальнолюдський режим буття, на який діти з певних причин перемикаються частіше, ніж дорослі. Звісно, повість наповнена власними відчуттями з дитинства, і я пильно стережу ці спогади в собі.

Водночас «Шедді» — ще й про дорослішання дітей, розв’язання складних ситуацій і взяття на себе відповідальності, про справжню дружбу і про проблеми у стосунках батьків і дітей. Чи було складно прописувати ці теми в героях і їхній історії?

Ці теми у повісті порушено посередньо, бо головні герої не перебувають у вакуумі й навколо них вирує життя. Складність була в тому, щоб жодна з цих тем не перетягувала на себе увагу й не заважала основній лінії — як складеться подальша доля ібекса.

Розмовляла Оксамитка Блажевська