Інтерв’ю з Ганною Щавінською

Ганна Щавінська — українська письменниця, радіоведуча. Працює копірайтеркою, редакторкою на співорганізаторкою культурно-мистецьких подій рівненської ГО «Ман-Густ». Перший роман письменниці «Сова. Лис. Риба. Метелик» отримав окрему відзнаку журі літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і вийшов друком 2018 року в івано-франківському видавництві, отримавши коротку передмову від Тараса Прохаська. Другий — «Гадюка в полі» — також отримав окрему відзнаку журі літературного конкурсу «Смолоскип» (2020) та спеціальну відзнаку «Малі романи» від часопису «Дебют-газета» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2021). Про книгу «Гадюка в полі», її жанрові особливості, символізм назви та самих героїв ми сьогодні й поговоримо з нашою гостею.

Розкажіть трішки про специфіку обраного жанру. Чому саме «психологічний роман з елементами трилеру»?

Тема психології близька мені ще зі школи. Тоді я читала переважно Еріха Фромма. Він, як соціальний психолог та німецький єврей за походженням, досліджував, яким було суспільство Німеччини у міжвоєнний період минулого століття та що зумовило поширення ідей нацизму. Окрім того, я цікавилася його роботами, у яких йшлося про втечу людини від свободи, любов як мистецтво та активну діяльність, а також про те, як це — бути людиною для себе. Фромм лишається моїм улюбленим автором досі. В університеті я дізналася про радянського українського кінематографіста Фелікса Соболєва та його документальний фільм-експеримент «Я та інші», знятий у 1971 році на студії «Київнаукфільм», а також про експеримент психолога з Єльського університету Стенлі Мілгрема 1961 року, на основі якого теж є декілька документалок. Вони торкалися тем соціальної психології, зокрема конформізму. Ці експерименти хоча й зазнали певної критики серед науковців, але посилили мій інтерес до соціальної психології та психології зокрема, тож я ще трошки глибше зацікавилася темою. Але, звичайно, лише для себе. У мене немає жодних професійних знань у цій галузі. В університеті я вивчала кінематограф.
Однак саме завдяки цьому особистому інтересу, коли вже працювала з прозою, то почала так само занурюватися у внутрішній світ героїв, яких створювала…, досліджувати це середовище, а також приховані мотиви, потаємні бажання та страхи, які його населяють. Перший роман був світлішим і легшим — так кажуть читачі. А ось другий має елементи трилера тому, що більшості героїв цієї історії випало досліджувати саме темні закутки власної душі, а потім знову шукати в собі світло.

Що підштовхнуло вас до написання такої історії? Можливо, у героїв є прототипи?

Реальних прототипів у героїв немає, але на створення одного з персонажів мене надихнула історія, опублікована в американському виданні. Це була коротка стаття про молодого чоловіка, який тривалий час зазнавав насилля з боку дружини й не наважувався розповісти про це поліції. Він розповідав про свою ситуацію окремим знайомим та друзям, але ніхто не сприймав його слів серйозно. Наприкінці статті була коротка цитата, я не пам’ятаю її дослівно, але чоловік сказав, що не раз перебував на межі життя і смерті… і хоча йому врешті вдалося розірвати стосунки з дружиною, він так і не зміг повернути собі здатність відчувати радість і довіряти людям.

Гадюка в полі : психологічний роман із елементами трилера

199,00 грн

Переглянути

Оповідь у книзі ведеться від чотирьох героїв від першої особи. Чому ви обрали таку форму оповіді?

Гадаю, така форма дозволяє краще зануритися у внутрішній світ героя, почути його мисленнєвий монолог-діалог з собою, зрозуміти, як він насправді сприймає дійсність, які його страхи, відчуття у тілі, про що його приховані думки. І зробити це без оцінювального судження з боку стороннього оповідача. Лише з боку самого героя — як того, хто оповідає про себе і сам оцінює власні думки, відчуття та дії. Інша справа, наскільки надійним оповідачем він є загалом.

Деякі імена персонажів є не надто поширеними зараз: Ада, Юхим, Архип. Чому саме так назвали своїх героїв?

Передусім, ці імена мені подобаються. Але, якщо серйозно, я цікавилась, яке значення вони мають, і орієнтувалася на те, щоб цей контекст відповідав характерам персонажів, підкреслюючи їх. Крім того, ці імена, як мені видається, дозволяють пов’язати самих героїв з деякими архетипами, які актуалізуються у їхніх свідомостях.

Усі головні герої книги мають той чи інший травматичний досвід. У чому полягає основна проблема і корінь їхньої травмованості?

Уже з анотації можна довідатися, що піаністка Ада через ментальні проблеми тривалий час не покидає меж власної оселі, архітектор Юхим щодня дедалі більше переконується, що дружина прагне його вбити й заподіяти лихо їхній спільній доньці. Можна також додати, що журналіст Архип переживає втрату. З цим герої з перших сторінок приходять до читачів. Це різні ситуації, тож, відповідно, й проблеми героїв — у кожного свої. Тут не хочеться спойлерити та відбирати у читачів можливість самостійно аналізувати персонажів, досліджувати їхнє минуле.
Але що є спільного? Річ не лише у тому, який саме травматичний досвід отримали персонажі, а й у тому, як вони переживали або досі переживають власну травму, як саме їм запам’яталися події, що спричинили її, як вони їх осмислюють та аналізують. Це важливо для кожного з них. Навіть якщо сам вид травматичного досвіду є умовно доволі поширеним, унікальною та специфічною залишається реакція кожного індивіда на цей досвід, адже завжди є дуже багато факторів, які на це впливають.
Також є фактор взаємодії з собою теперішнім, із суспільством в цілому та іншими людьми зокрема. Адже як кожна людина, так і суспільство загалом має власний набір стереотипів та упереджень, більш чи менш сталих, укорінених. Є когнітивні ілюзії й викривлення. Є свідомі, а є й несвідомі мотиви для тих чи інших рішень або дій. Є конформність. Та багато чого.

Який символ прихований у назві книги — «Гадюка в полі»?

Знову ж таки, не хотілося б спойлерити чи забирати у читачів свободу для інтерпретацій. Але можу сказати, що назва з’явилася одразу після того, як я обдумала кістяк історії та написала до неї синопсис. Це той випадок, коли чітко знала, як завершу розповідь. Гадюка як образ згадується у книзі не один раз. Вона пов’язує Мілу та Архипа як першу та останню гральні кісточки у доміно.

Як ви співпрацювали із художником щодо спільного бачення обкладинки?

Ми не спілкувалися з паном Олегом Кіналем безпосередньо, але видавництво запропонувало мені написати власні побажання та очікування щодо обкладинки. Згодом отримала перший варіант. Дуже атмосферний та красивий, але окремі елементи, на мою думку, варто було змінити. Тож написала про це, і видавництво без жодних заперечень прийняло мої побажання. Другий, кінцевий варіант палітурки я одразу погодила. Він досконало відтворює настрій історії, має ледь вловні елементи саспенсу й деякої казковості, а кольори та лінії створюють потрібну глибину та дію всередині зображення. Я дуже вдячна пану Олегу. Як художник-ілюстратор він надзвичайно тонко відчув та відтворив те, що мені хотілося продемонструвати читачам, коли вони візьмуть книгу до рук, ще не знаючи історії, схованої у ній.

Розмовляла Олена Буда