Інтерв’ю з Юліаною Нестерович

Юліана Нестерович — уроджениця Тернопільської області. Пише вірші та прозу, навчається в аспірантурі Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за спеціальністю «Філологія».
«Казка про Червоного Змія» — її дебютний роман, який у 2022 році здобув спецвідзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» від КНУ ім. Т. Шевченка за кращий патріотичний твір. Про цю книгу ми сьогодні й поговоримо.

У вашому романі оповідається про повоєнні часи на території Західної України, про боротьбу українських повстанців проти радянської влади. Чи ґрунтується це на реальних фактах? З яких джерел ви черпали інформацію для опису історичного тла?

Прототипом Михайла Демчука, одного з головних персонажів твору, став повстанець Ілько Оберишин. Історія його життя та боротьби у книзі художньо переосмислена. Відразу зазначу, що це не біографічний твір. Проте доля Ілька Оберишина мене вразила і надихнула на створення роману.
Багато персонажів твору мають прототипів, серед яких не лише історичні діячі. Про них я згадую в післямові. Зокрема, прототипом хлопчика Юрка є мій дідусь.
Я не ставила за мету написати історичний роман у його класичному розумінні. «Казка про Червоного Змія» — це радше історія кількох родин на тлі епохи. Але, звісно, читала багато історичної та мемуарної літератури, навіть не безпосередньо заради написання книжки, а тому, що давно цікавлюся темами УПА і дисидентського руху. Одразу спадають на думку такі праці: «Нарис історії ОУН» П. Мірчука, «Визвольна боротьба ОУН й УПА» І. Патриляка, «Україна. Історія з грифом “секретно”» В. В’ятровича, енциклопедичний довідник «Рух опору в Україні», тритомник «Повстанська боротьба у розповідях учасників та очевидців» (автори-упорядники Є. Луньо, П. Луньо, Л. Дуда). Часто дивлюся відео на тематичних ютуб-каналах, таких як «Історія Без Міфів», «Локальна історія», «Історія для дорослих», «Історична правда» тощо. Важливим джерелом, без якого я б нізащо не написала роману, були спогади мого дідуся.

Історія книги відбувається у 50-60 роках XX століття. Чому саме ці часові межі?

Почну трохи здалеку. Коли мені було 13-14 років, я почула від рідних непросту історію життя нашої сусідки баби Славки. Вона була вдовою фронтовика. Молодший брат її чоловіка став українським партизаном. Зайве говорити, скільки лиха випало на родину жінки. Її історію з незначними змінами я висвітлюю в романі. Окремі події з життя баби Славки та її свекрухи видавались настільки жахливими, що я тривалий час вважала їх винятковими. Лише згодом дізналася, що через схожі випробування пройшли багато українців. Вже тоді, у 13-14 років, я мріяла написати роман. Можливо, це когось здивує, але, за винятком кількох оповідань, які не збереглися, майже не писала в жанрі малої прози. Лише вірші й повісті. Я подумала про те, що було б чудово написати роман на основі почутої історії життя моїх сусідів, проте одразу відкинула цю думку. Розуміла, що для такого сюжету визначальним є історичний контекст. Звичайно, в підлітковому віці не могла ще похвалитися достатніми знаннями історії того періоду. Та навіть не це мене найбільше лякало. Мені було дуже важко сформувати для себе чітку картину побуту середньостатистичного селянина початку й середини двадцятого століття. Вже навіть у старшому віці я боялася, що твір вийде нереалістичним. Я робила спроби писати повісті й романи про сучасне життя, але відчувала, що це не моє. Мене тягнуло в минуле. ☺
Як уже згадувала, найголовнішим джерелом «Казки про Червоного Змія» є дідусеві розповіді. Після смерті бабусі ми з ним дуже зблизилися й почали значно частіше спілкуватися. Однією з тем, яка цікавила нас обох, була історія. Дід часто повторює, що найкраще можна пізнати історію на прикладі життя окремих людей. І він багато розповідав. Про своє дитинство, про життя членів нашої родини, про сусідів, односельчан. Пам’ятаю, якось він поділився спогадом про той період, коли вони з молодшим братиком і прабабкою не мали що їсти — і один наш далекий родич подарував їм козу. Так, саме подарував. Це не глобальний якийсь історичний факт, що вплинув на майбутнє людства, але, можливо, саме завдяки дідові Місіндерові (так по-сільському казали на того чоловіка) тепер живу я. Тож мені захотілося писати про таких людей. Про їхню людяність у нелюдські часи.
Дитинство мого дідуся припало на середину 20-го століття. Він так яскраво зумів описати своє життя в цей час, що одного разу я відчула: тепер уже зможу написати про минуле. І, звісно, вирішила почати з історій, які розповів мій дідусь. Тому у творі є багато вставних епізодів, що відбулися в реальному житті. Крім того, цей непростий період є чудовою ілюстрацією незламності українського народу, адже відомо, що на початку 60-х років минулого століття останні українські партизани ще боролися з ворогом, після чого передали естафету дисидентам. Із цим пов’язана інша сюжетна лінія роману.

Казка про Червоного Змія : роман

299,00 грн

239,00 грн

Переглянути

Розкажіть трішки про героїв «Казки про Червоного Змія». Якими вони є на тлі історичної епохи?

Вони дуже різні, як і в житті. Є сильні особистості, які, попри все, залишаються вірними своїм ідеалам, а є і пристосуванці — хтось із них морально здеградований, хтось лише намагається вижити, а комусь просто байдуже, бо заради шматка ковбаси він готовий на все. На жаль, я не завжди могла відмовити собі в задоволенні ідеалізувати чи демонізувати окремих персонажів. Але події останніх років довели, що слова «не все так однозначно» не завжди актуальні.
Дія роману відбувається в селі, тому більшість персонажів звичайні селяни. Їхні образи я виписувала з особливим теплом, адже сама походжу із села, живу в маленькому містечку і маю дуже багато світлих спогадів про людей, які мене в дитинстві оточували. Є серед персонажів представники сільської інтелігенції. Вони теж різні, бо висока освіта, на жаль, не завжди дорівнює високій моральності.
Мої улюблені персонажі твору — діти. Оповідачами двох із чотирьох частин роману є одинадцятирічні хлопчики. Їхніми очима зображено різні аспекти життя в тоталітарній державі. Діти щирі, вони відчувають брехню. А брехні в Радянському Союзі було багато, тому такі оповідачі змогли зіграти свою роль значно краще, ніж якби то були дорослі. До речі, мені дуже сподобалося писати від імені дітей.
А взагалі, з моїми персонажами було, як зі звичайними людьми — кимось я захоплювалась, комусь співчувала, когось ненавиділа; хотіла, щоб усі негідники виправились, і деякі навіть змогли це зробити. ☺

Який зміст ви вклали у назву книги?

Зізнаюсь, були моменти, коли задумувалась над зміною назви. Після того, як здобула спецвідзнаку в «Коронації слова», мої знайомі часто вітали мене зі словами: «Молодець! Ми читали, що ти написала казку». ☺ Доводилось довго пояснювати, що це зовсім не казка. Тому були сумніви щодо доцільності назви. Мені дуже пощастило з дизайнером обкладинки, я від неї в захваті. Олег Кіналь зумів створити її концептуальною та «недитячою» водночас.

Назва «Казка про Червоного Змія» багатопланова. Звісно, в ній легко відчитується алюзія на радянський тоталітаризм. У прямому значенні — це назва казки, яку написав Михась, один із головних персонажів твору. Крім того, як і в будь-якій казці, тут є «лиходії», «герої» і «принцеси», а оповідачами першої і другої частин роману постають діти. Ще один сенс, який я вкладаю в назву, з’явився, знову ж таки, завдяки моєму дідусеві. Якось, читаючи книжку про життя в СРСР, він сказав такі слова: «Тобі, мабуть, важко повірити в те, що тут написано. А я ж це пережив». Я б дуже хотіла, щоб і ті трагічні події, про які я згадую в творі, і ті, свідками яких ми є зараз, стали для наших нащадків лише моторошною казкою, яку їм розповідатимуть батьки, але події якої ніколи не повторяться в їхньому житті.

Кому ви можете порекомендувати вашу книгу?

Я б не хотіла робити якихось обмежень. Знаю, що «Казку…» читали і мої ровесники, і люди старшого віку, жінки й чоловіки. Ті відгуки, які я від них отримала, були позитивними. Думаю, кожен знайде в ній щось своє. Можливо, книга не дуже зацікавить читачів, які є прихильниками постмодернізму, бо в літературі я традиціоналіст. Але вважаю, що визначальним завжди є сюжет. Якщо він зацікавить, то неважливо, у якому стилі чи жанрі написана книжка.

Чи плануєте у майбутньому працювати з історичними романами? Можливо, маєте плани на інші жанри?

Твір, над яким працюю зараз, як і «Казка про Червоного Змія», має ознаки родинної саги та історичного роману. Раніше я пробувала себе в різних жанрах. Навіть якось написала детектив, але навряд чи буду пропонувати його для видання. Тому поки що не планую творити в інших жанрах. Коли ж працювала над «Казкою про Червоного Змія», то відчувала себе дуже комфортно і натхненно. Не ставлю собі обмежень на майбутнє, але наразі планую працювати в жанрі історичної драми.

Розмовляла Олена Буда