Рецензія на книгу "«Вирівнювання» Збруча. Пальпація. Кн.1"

Невідоме промацування напередодні радянізації Західної України

Історичний роман-хроніка «Пальпація» тернопільського письменника Олега Клименка – історика, журналіста, полковника збройних сил України є першою, згідно з анотацією, книгою трилогії «Вирівнювання» Збруча. Тернопіль: Богдан,2019.- 416с.:іл.вкл.

Динамічний виклад подій початку серпня – 19 вересня 1939 р. у Тернопільському воєводстві Речі Посполитої напередодні та на початку Другої світової війни є вдалою спробою автора відтворити передісторію реалізації положень секретного протоколу Пакту Молотова–Ріббентропа від 24 серпня 1939 р. щодо розмежування обопільних інтересів СРСР та Німеччини у Східній та Південно-Східній Європі. А саме – їх забаганок у разі «територіально-політичного перевлаштування областей», які входили, зокрема, до Польщі. У даному контексті йдеться про «погляди» Москви на Західну Україну, але спочатку необхідно було хоча б фрагментарно її прощупати, вивчивши на місці військово-політичну ситуацію.

Як професійний історик, О.Клименко написав цікавий роман за достовірністю та ретельністю реконструкції подій упродовж короткого часового проміжку: для заохочення читацького інтересу він обрав метод історичної хроніки, де замість глав вказано населені пункти з відповідними датами. Лаконізм на сторінках твору бере початок з палітурок книги; фабула роману сфокусована на її світлинах: передня боковина – протиборство двох спецслужб – радянської (нарком НКВС СРСР Л.Берія) і польської (очільник військової розвідки полковник Ю.Смоленський) та гостросюжетна епопея зіткнення їх інтересів довкола цінностей Банку Польського – на задній боковині.

Ретельне багаторічне вивчення архівних матеріалів, майстерне володіння стилем письма, досконале знання військової справи дозволили письменнику з сарказмом, іронією та гумором переконливо описати психологічні портрети і вчинки своїх чисельних персонажів, незалежно від етнічної належності. Аналогічний підхід дотримано у ставленні автора до реальних персоналій вищої керівної політичної та військової еліт СРСР і Польщі, до прикладу - нарком НКВС УРСР І.Сєров. маршалок Е.Ридз-Смігли.

Автор поважає і веде читача, створює у нього відчуття присутності у лабіринтах сюжету роману і колізій між основними героями-супротивниками, допомагає зробити відповідні висновки, на кшталт, «зашкодити розвіднику може все, якщо він підпорядковуватиметься обставинам, і мало, що може йому завадити, якщо він ці обставини осідлає. У професії розвідника важливо з‘ясувати, що відбувається і чому». Серед персонажів читач зустріне двох юнаків з радянської розвідгрупи, котрі через поспішну недопідготовку у Кончі-Заспі під Києвом декілька разів були на межі провалу свого завдання. Гартували їх під час бесід господарі конспіративних помешкань, відповідно, у Тернополі – колоритний, винахідливий і моторний журналіст Сімха Фогельбойм, а в Чорткові – досвідчений підпільник Ісидор Савка, який мав неабиякий досвід і терпіння, а також з яким «було про що поговорити, було й про що помовчати». З помітним сарказмом автор оповідає про виконання службових обов’язків, спосіб життя польських офіцерів різного рангу і безпосередньо капітана С.Косіора, поручників К.Кренца та Алекса Щенсного, стосунки між ними.

Колоритно виписано діалоги між чиновниками військової розвідки, поліції, дотепне «розпікання» підлеглих «на килимі» під час доповідей у керівництва про роботу щодо безрезультатного пошуку і знешкодження радянських агентів.

Гостросюжетно насиченими є кульмінаційні сторінки роману-хроніки, де йдеться про евакуацію з Варшави і збирання по країні цінностей Банку Польського. Автор логічно вмонтовує у процес полювання на золотий запас Речі Посполитої під час його вивезення до румунського кордону протиборство між радянською та польською розвідкою і третього супротивника – учасників повітової боївки ОУН. Під час виконання операції щодо відстеження транспорту «Болеслав», за висновком автора, кожна із трьох сторін отримала омріяний зиск – певну частину золотого запасу, цінних паперів та іноземної валюти. Дочитавши роман, читач довідається про подальшу долю золотого вантажу, скерованого спочатку до Снятина, згодом до буковинської Вижниці у складі Румунії, де полегшав внаслідок торгів і отриманого зиску чиновниками цієї країни, включаючи міністра іноземних справ Ґріґоре Ґафенку. Згодом, поступово втрачаючи його обсяги під час тернистого шляху поневірянь по світу, польське золото повернулося до нової Варшави в 1947 році.
Вдалим доробком О.Клименка є присутність на сторінках роману-хроніки задокументованих наказів-донесень керівництва протиборчих сторін, а також звітів підлеглих про підсумки їх виконання.

Читацькі очікування жіночої аудиторії щодо можливої інтриги та палкого кохання на сторінках роману автор задовольняє поширенням професійного двобою головних героїв Міхала (Рибіна) та Алекса у любовний трикутник, де наречена останнього Ванда закохується в радянського розвідника.

У творі влучно подано емоційний стан головних персонажів, автор підсилює їх самопочуття – напругу чи релакс – детальними замальовками природи та її явищ залежно від часу доби. До здобутків письменника можна віднести також стислість викладу, багату фразеологізмами мову, використання тогочасної місцевої говірки, наявність посторінкових ремарок-зносок стосовно вживаної історичної та літературної термінології, імен героїв минулих епох тощо.

У контексті наведення у романі достовірної джерельної бази – архівних матеріалів варто замислитися автору – професійному історику про підготовку до окремої публікації відповідної збірки документів, що поповнить сучасну українську історичну наукову літературу. Вважаю за доцільне уважно прочитати роман-хроніку студентам вишів – майбутнім історикам і журналістам.

То ж підсумовуючи, варто зазначити, що таке видання як рецензована перша книга О.Клименка «Пальпація» з трилогії «Вирівнювання» Збруча безумовно зацікавить широку читацьку аудиторію, сприятиме поверненню українцям їх справжньої історії, передусім, не лише мешканцям Галичини, Волині та Північної Буковини, стосовно початку та наслідків жахливої пожежі в історії людства – Другої світової війни, попри минулі вже 80 років цієї події. Вважаю, що і попередній доробок – видання в 2018 р. двокнижжя історичного роману-хроніки «Там, за Збручем»: «Осіння громовиця» та «Розчахнута булава» дасть змогу автору доповнити невеликий перелік українських письменників, котрі обрали таку літературну форму як історичний роман-хроніка.

Сподіваюся, що на одному диханні також читатимуться і наступні анонсовані книги трилогії «Вирівнювання» Збруча, то ж зичу автору, лауреату Тернопільської обласної літературної премії ім. Богдана Лепкого Олегові Олександровичу Клименку завзяття на цій ниві.

Світлана Терентьєва, кандидат історичних наук
місто Чернівці