Ця книжка про паровозика, який уже відпочивав на запасній колії, але в ситуації війни став дуже потрібним. Скажіть, ідея написати цю історію виникла вже після повномасштабного вторгнення?
Звичайно, поїзди-залізниці — це найказковіший вид транспорту, який може позмагатися навіть з літаками. Тому у Гоґвортс їдуть потягом, і Джим Ґудзик подорожує з машиністом Лукасом, і взагалі купа цікавого стається саме у поїздах. Ну і, звісно, ідея лічити вагони — найпопулярніша у дітлахів, які вчаться лічби. Згадайте бодай Тувіма або Потяга-Дрімотяга. Отак і сталося, що робота з перекладом віршика-лічилки і наштовхнула на думку про власну версію.
Яку роль у Вашому житті відіграють поїзди? Можливо, з ними пов’язані якісь історії?
Поїзди нікого не залишають байдужими, вони зберігають спогади. Різні. Від першої далекої поїздки до евакуаційного вагона, який везе від тебе у безпеку твою родину.
Книжка присвячена світлій пам’яті Вашого брата Володимира, і про це так щемко написано у присвяті. Можливо, саме його образ втілено у паровозику?
Паровозик 1-2-3 не має прототипа, хіба що збірний образ військового, який займається постачанням для фронту, ризикуючи власним життям. Вірш уже було зверстано, коли мій брат загинув. Я б хотів, щоб він читав його своїм дітям. Але оскільки тепер це неможливо, нехай хоч таким чином отримає цей подарунок.
«Паровозик раз-два-три» — достатньо довгий вірш, але читається дуже легко. Чому обрали саме таку поетичну форму для цієї історії?
Вірш дає структуру будь-якій оповіді. В основі книжки лежить простий віршик-лічилка на 10 строф (кожна строфа — це вагон, що везе відповідну кількість вантажу). Одна самохідна артилерійська установка «Богдана», два танки — і так лічимо до десяти. Лічилка ділить історію надвоє, на два маршрути: спершу з міста, де то тут, то там стаються вибухи, паровозик вивозить дітей, жінок і старих у безпеку, а потім повертається з вантажем зброї для наших захисників. Обидві частини мають рівну кількість строф. Цей баланс, про який добре знають вантажники, може забезпечити лише вірш, а не проза.
Як взагалі, на Вашу думку, слід писати про війну для дошкільнят?
Так само, як і для школярів чи дорослих. Як виявилося, війна — річ досить однозначна та проста. Мотивація зрозуміла. Однак саме з дітьми нам чомусь важче називати речі своїми іменами. Мій малий племінник якось спитав маму, чому його тато пішов воювати, хоча там небезпечно. Я хочу, щоб книжка відповіла на це запитання.
Ілюстрації для книжки намалював Володимир Штанко, який дуже гарно показав емоції самого паровозика. Чудовий тандем склався з двох Володимирів, чи не так?
Володимир Штанко мене вчергове здивував. Ми з ним багато років співпрацювали, створюючи у видавництві «Богдан» чудові версії казок Кіплінґа. І ось така тематика, такий текст і такий образ у його виконанні. Мабуть, цьому митцю під силу все.
Чи важко Вам було малювати Паровозика? З якими труднощами стикнулися?
Я — художник-ілюстратор і створюю малюнки до дитячих книжок ще з часів навчання в Академії мистецтв. Тому це були книжкові проєкти на різні теми. Довелося ілюструвати таких відомих авторів, як Ганс Християн Андерсен, Редьярд Кіплінґ, Ян Екхольм та інші. Проте саме Володимир Чернишенко поставив переді мною абсолютно нове і досить незвичне завдання. Мені ще в жодному проєкті не доводилося зіткнутися із зображенням сучасної зброї. Але інтернет завжди може виручити. Тож довелося відшукати чимало зображень модифікацій військової техніки. Наприклад, як виглядають сучасні бойові дрони, зенітки, танки останніх поколінь та автомобілі подвійного призначення. Сучасна зброя — складна і грізна річ, якою керують добре підготовлені люди. І, хоча вона й грізна, небезпечна та страшна, це наша зброя для нашого захисту. Тому одним із найскладніших завдань було зобразити дружню зброю. Саме з таких причин у нашій книжці доправляти зброю нашим бійцям допомагають різні дружні тварини: «Байрактари» супроводжують соколи та кілька менших птахів, танки «Леопард» — живі леопарди, дрони — німецькі вівчарки, а снайперські гвинтівки «Нічний хижак» — сови. Також у багатьох місцях, як помічники, присутні коти та собаки. Ну а деякі одиниці техніки самі мають ознаки персоніфікованості, наприклад, байрактари та автомобілі. Вони ніби дивляться на читача.
А паровозиків уже доводилося малювати? Чи це теж перший досвід?
Головним героєм книжки є старенький паровозик, який, здається, вже відпрацював своє, але у важкій ситуації — знадобився. Цей паровозик — справжній герой, бо багато разів допомагає людям. Комусь, можливо, більше подобається лише техніка останніх років, а я люблю ретро, тому отримав справжнє задоволення від малювання старого паровоза. До речі, не лише зі збройною, а й із залізничною темою мені також ще не випадало так тісно працювати. Тож довелося ознайомитися і з деякими сучасними локомотивами та маневровими тягачами, які зображені на задньому плані першої розгортки. А працюючи над форзацом, ознайомився ще й з деякими правилами керування залізницею, зокрема із семафорами (залізничними світлофорами), а щоб переконливіше зобразити розгалуження колій, треба було навіть розібратися, як працює стрілка.
І ще ця книжка про війну. Як Ви її сприйняли?
Мені здається, що Володимир Чернишенко створив текст, дуже потрібний за сучасних часів. Дуже складно говорити на таку важку тему, як війна, з дітьми. А особливо мені подобається, що ця непроста військова тема розкривається дуже позитивно зі світлою надією на перемогу.
Розмовляла Оксамитка Блажевська
(067) 350-18-70
Кошик
06.06.2024 
708
Повернутись до списку новин
