Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Редактор і переклад. Основи видавничої роботи з відтвореними текстами: навчальний посібник
Редактор і переклад. Основи ви... Губарець В. В.
60,00 грн
30,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 16.08.2022
Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorДирижабль сподівань

Дирижабль сподівань

– Ви щось сплутали, війре! Те, що я граю роль вашої коханки, зовсім не означає, що я нею буду! – висловила старому пацюку, викрутивши йому руку за спину.

– Ааай! – заволав він. – Зрозумів, альво Енні, лишень відпустіть. Ви ж її зламаєте! Знаєте скільки коштує цей протез?

Я вагалась. Боролась з бажанням повідривати хтиві механічні пальці, що вже вкотре за сьогодні робили спробу мене обмацати. Спочатку натисла сильніше, з насолодою слухаючи скрип металу, а потім змилувалась та відпустила. Розвернулась, покрокувавши геть з кімнати, бо ще трохи й задушила б збоченця на місці. Дарма, що начальство точно цього не схвалить.

Грюкнула дверима, зачинивши свого підопічного каюті. Сподівалась, що йому стане розуму не зчиняти галасу, бо ж від цього залежить значно більше ніж його життя. Саме ховала ключ в кишеню, коли позаду почулось торохкотіння.

– Ох, я прошу вибачення! – злякано залепетала служниця, ледь не переїхавши мене візком із засобами для прибирання.

– Сама винна. Надто різко вибігла, – заспокоїла її, намагаючись не витріщатись на волохаті лисячі вушка, що стирчали з акуратно прилизаного волосся. Морфи не люблять, коли звертають увагу на їхні тваринні особливості.

Легкий вітерець на палубі обдув розпашілі щоки та вибив кілька прядок з-під капелюшка. Я спробувала вдихнути на повні груди, щоб заспокоїтись. Подумки вилаялась, бо для образу легковажної дівиці, надто сильно зашнурувала корсет. Довелось дихати часто та не глибоко. Дістала кишеньковий годинник на ланцюжку, провела пальцем по гравіюванні чотирьох півмісяців, що тулились круглими боками всередину – герб Сікори. Натиснула на кнопку і кришка відчинилась, показавши ажурні стрілки та циферблат. Клятий румпель! Ще цілих дві години в повітрі з цим недоумком!

Я розвернулася спиною до запаморочливого гірського краєвиду і сперлася ліктями на поручні дирижабля. Втупилась поглядом у двері до каюти люкс. Так і простояла б до самого приземлення, охороняючи клієнта на відстані, але від дзвінкого дівочого голосу неподалік різко сіпнулась вправо.

– Глянь, ма! Здається я вже бачу вежі Сікори! – вигукнула молода дага, вказуючи пальчиком кудись за горизонт.

– Тобі мариться, люба, – похитала головою її матір. – Я нічого не бачу.

– Альво! – звернулась дівчина до мене, – їх вже видно, правда?

Я похитала головою, мовляв, не розгледіти.

– Гляньте уважно, прошу вас! Досконалий зір альвів вже повинен їх бачити! – доторкнулась дага до мого плеча. – Я не хочу пропустити момент, коли з'являться вежі!

Довелось глянути в її очі кольору весняної зелені. Вертикальні зіниці пульсували. То звужувались, то розширювались, стаючи майже круглими. В голові запаморочилось. Я розуміла, що піддаюсь гіпнозу, але не могла нічого вдіяти. Проти волі вдивлялась в химерні візерунки хмар, хоч знала, що міста ще не побачу. Виконавши прохання даги, різко розвернулась і зло відповіла:

– Ти знаєш, що це протизаконно – застосовувати гіпноз до представників інших рас? – спитала, дивуючись про себе наскільки розвинена її здібність.

Дівчина відступила в обійми матері. Старша дага схилилась над нею та зашепотіла:

– Заспокойся та зачекай. Ще трішки й обіцяю, ти не пожалієш. Це незабутнє видовище! – підняла голову, ховаючи очі за скельцями затемнених окулярів, і спробувала захистити доньку. – Вибачте. Їй ще немає шістнадцяти.

Я роздратовано жмакала в руці ланцюжок від годинника. Дарма, мабуть, розізлилась. Здається, дівчина просто втратила контроль над здібністю від хвилювання. В підлітковому віці таке трапляється. Тим більше привід вагомий. Сікора справді варта очікувань.

Коли я вперше побачила це місто, ще довго не могла прийти до тями. Величні вежі з тисячами дрібних деталей. Пар, що струменить з димарів. Відблиски сонця в скляних шибках. Це було щось надзвичайне.

Місто, де сплелись між собою традиції всіх рас. Місто на перетині кордонів чотирьох держав. Воно взяло все найкраще від кожної та отримало свою неповторну індивідуальність. Вежі нагадували альвів – сильних, але витончених. Технічний прогрес війрів зробив його флагманом науки, а розумні інвестиції втілювали розробки в життя. Любов до природи морфів вилилась у величезний парк прямісінько в центрі. Ну а від дагів місто отримало численні таверни. Цей народ вмів веселитися, дарма що холоднокровні.

Навіть дивно як колись збіговисько контрабандистів, опальних винахідників та втікачів від закону змогло вижити, об'єднатися і створити щось настільки неповторне.

Поки я роздумувала, сім’я дагів чкурнула, не чекаючи поки я гукну гвардійців чи капітана. Натомість переді мною зупинився чоловік, знявши з голови циліндра та вклонившись ледь не до самої підлоги.

– Альво Енні, невже я знову маю честь бачити вас?

– О, війре Евансе! – подала руку для поцілунку. – Чим зобов'язана?

Він випрямився та нахилився до мене:

– Повинен сказати, що я чекав моменту, щоб поговорити з вами віч-на-віч. Без вашого супутника.

– Справді? – вдала здивування.

Не добившись інвестицій від мого підопічного, винахідник вирішив зайти з іншого боку. Це було очікувано.

– Знаю, вас з банкіром зв'язують дуже близькі стосунки, – він червонів та розмахував руками. – Я хотів би попросити замовити слівце за мій проєкт. Ви ж усе чули на презентації! Він геніальний, скажіть? Мій винахід допоможе непомітно перетинати кордони. Уявіть, скільки грошей це принесе Сікорі!

– Я не розуміюся на цьому, війре Евансе. – кокетливо усміхнулась та затріпотіла віями. Якщо вже підтримувати образ легковажної коханки банкіра, то робити це вправно і до кінця.

– О, то я вам усе поясню, – наче дитина, зрадів чоловік і почав закидувати мене незнайомими технічними термінами.

Наступні пів години довелось слухати початковий курс з механіки. Коли від його лекції я відчула, що починаю ненавидіти механізми всією душею, довелось іти на радикальні міри:

– Війре Евансе! Ваша розповідь така захоплива! – моя рука опинилась на його грудях, поволі забиралась під камзол. – Що якби ви розповіли мені це все за вечерею? Уявіть тільки: сяйво свічок, солодкий виноград, келих вина і палкі розмови про машини.

– Але ж… моя дружина! Та й банкір цього не схвалить.

Я різко припинила бути милою:

– Як не схвалив і ваш проєкт, тож годі принижуватись. Шукайте можливості деінде.

Попрощавшись з містером Евансом, я згадала за своє завдання. Перевела погляд на вхід до каюти й заціпеніла. Двері були прочинені.

Як тільки я це усвідомила, знадобилась лише секунда, щоб опинитись у вітальні, та навіть спритність альвів не допомогла. Той, кого я повинна була охороняти, лежав на підлозі з перерізаною горлянкою. Поруч валявся пістоль, яким він так і не встиг скористатись.

Молячись богам всіх чотирьох рас, я підійшла до нього, присіла та перевірила кишені.

– Немає, – приречено сказала сама до себе.

Не втрачаючи надії знайти пристрій, перевернула все догори дриґом, доки мене не зупинив крик служниці.

За хвилину простора каюта класу люкс стала занадто тісною від кількості народу всередині. Здавалось, всі пасажири дирижабля збіглись, щоб подивитись на труп банкіра, а тепер роздивлялись деталі. Те саме зробила і я. Комусь вдалось обвести мене навколо пальця, та я зроблю усе можливе, щоб ця особа поплатилась за своє нахабство.

Приміщення освітили кілька спалахів. О, прекрасно! Ще й репортери тут!

В каюту увійшов капітан в оточенні гвардійців. Альви в строгих шкіряних камзолах із металевими заклепками взяли мене попід руки та відірвали від огляду тіла.

– Альво Енні Брайз, ви звинувачуєтесь у вбивстві та за моєю волею беретесь під варту, аж до прибуття в Сікору.

– Я, Енні Брайз... – я намагалась дістати те, що підтверджує мою особу, та гвардійці надто міцно мене тримали.

– Мовчати, вбивце! – вигукнув хтось з натовпу, а решта підтримали підбадьорливими вигуками.

– Чи ви сліпі? – зрештою терпець мій увірвався. – Я не могла його вбити. Шийну артерію розсікли кігті морфа, а в мене таких немає! Гляньте крізь лінзи. Поруч з одним великим порізом червоніють два майже непомітних.

Гвардійці відпустили мене, щоб я продемонструвала долоні. Гарної форми нігті були короткими, а пальці тонкими та рівними, як і в усіх альвів. Користуючись моментом, дістала свій годинник та продемонструвала натовпу. Герб на кришці змінився емблемою контори безпеки. Під нею красувалось моє ім'я та портрет.

– Капітане, зі всією повагою, та зараз ви не є найвищою інстанцією на судні. Моє звання дозволяє набагато більше.

– Але ж це смішно! – вигукнув, вказуючи на моє відверте вбрання.

Я проігнорувала його, почавши натомість ставити запитання:

– Це ж у вас знаходяться всі запасні ключі від кают.

– В економки, – відповів він, вказавши на знайому мені служницю. Маленьку лисичку, що цілком могла випустити кігтики.

– Морфо?

Дівчина зблідла. Шерсть на вушках настовбурчилася. Вона запхала руку в кишеню і витягла зв'язку.

– Але це не я, клянусь! Тут немає потрібного ключа. Вчора мені запропонували кругленьку суму за те, щоб передати його на деякий час.

– Хто пропонував?

– Жінка. Було темно, я не бачила обличчя.

– А як щодо запаху, впізнаєш?

Морфа невпевнено кивнула. Пройшлась крізь натовп, принюхуючись до кожного і зрештою зупинилась перед війрою Еванс. Засичала як справжня представниця тваринного племені. З-під верхньої губи виросли ікла.

Винахідник одразу ж відпустив руку дружини, що до цього тримав у своїй долоні.

– Як ти могла, Іріс? Вбивство?

– Я лише хотіла допомогти, – заговорила війра, ковтаючи слова від поспіху, – Хотіла ще раз розповісти про твій винахід. Я була ладна зробити все заради твоєї слави, і те як банкір дивився на мене на презентації... я прийшла в його каюту. Але опісля він показав мені… показав, у що збирається вкласти гроші. Евансе, в твоєї машини, що робить туман, з самого початку не було шансів.

– Значить це ви його вбили! – ствердив капітан, ігноруючи той факт, що кігтів у війри також немає.

– Коли я вийшла з його каюти, він був живісінькій. Це було ще зранку! – виправдалась вона від вбивства, загубивши натомість репутацію.

– Де ви були з першої до другої години та хто може підтвердити ваше місце перебування? – спитала я.

– В салоні. Грала в бридж. Компанію мені склали ось ці милі даги, – вказала на жінок, що згуртувались біля вікна та перешіптувались, смакуючи деталі справи. Глянули на війру, гидливо скрививши губи, але підтвердили її алібі.

– І ключ весь цей час був у вас?

Вона кивнула і дістала різьблений бронзовий шмат металу.

– Значить вбивця відчинив двері саме тим ключем, яким я їх зачинила, – підсумувала тихо, та капітан завдяки гострому слуху альвів це почув. Зміряв мене зверхнім поглядом і зневажливо запитав:

– Це можна вважати зізнанням?

– Аж ніяк, капітане. Ключ в мене вкрали. І я знаю хто, – відповіла йому.

Глянула на матір з донькою, з якими так мило спілкувалась на палубі. Жінка поклала дівчині руки на плечі. Здалеку здавалось, що пригортає до себе, та занімілі пальці, що визирали з-під обрізаних шкіряних рукавиць, говорили про інше. Нігтьові пластини побіліли від напруження. Я примружилась, фокусуючи зір на цій деталі. На рукавицях біля кісточок виднілись маленькі прорізи. Якраз як від гострих кістяних наростів, що могли випускати деякі морфи.

– Я дуже сподіваюсь, що ви додумались не скоювати вбивства при дитині! Хоча, вона вам не донька, правда ж? Впевнена, якщо ви знімете окуляри, зіниці під ними зовсім не будуть продовгастими, як у дагів. Ви морф. І це ви вбили банкіра!

Жінка схлипнула. Чи то від страху, чи то від сорому та розкаяння. Затрясла головою.

– Кайра невинна, то все я! Я вмовила її застосувати здібності даги та викрасти ключ, – морфа простягла руки вперед до гвардійців, даючи скувати себе кайданками. – Будь ласка! Благаю, подбайте про неї, – звернулась вже до мене.

Я наказала її обшукати, але гвардійці нічого не знайшли. Як і в юної даги. Запитувала, кому жінка передала пристрій, але та лише безпомічно похитала головою, мовляв, не скаже більше ні слова. Її відвели, щоб зачинити в одній з вільних кают до прибуття в місто. Дівчинка провела морфу тужливим поглядом. Зморгнула сльози. Набрала повні легені повітря, щоб щось сказати, але її перебили.

– Ну ось і все, – голосно звернувся до натовпу капітан. – шоу завершилось. Розходьтесь по каютах. Невдовзі прибудемо до Сікори.

– Боюсь не все, – загородила йому дорогу. – Бачте як, у банкіра зникла одна річ. Дуже цінна, хоч зовні зовсім непримітна. Морфа ніяк не могла знати, що від неї залежить майбутнє Сікори. А от ви… ви це прекрасно знали. На всьому дирижаблі банкір поділився тільки з вами цим секретом як зі старим добрим другом. Ви ж вирішили відібрати в міста шанс на розвиток, щоб самому заробити на унікальному винаході. Як представник контори безпеки запитую: що у вашій сумці, капітане?

Він поправив ремінець сумки, закинувши його ще дальше на плече і несподівано посміхнувся:

– Я знаю закони. У вас немає права проводити обшук без доказів.

Вперед вийшла малолітня дага. Один з гвардійців хотів її відсторонити, та я жестом звеліла зачекати. Дівчина торкнулась руки капітана, привертаючи його увагу, і змусивши глянути собі в очі, попрохала:

– Альве, можна мені знову глянути на пристрій, що передала вам матір?

Наче не при собі, капітан запорпався в сумці. На очах в приголомшеної публіки дістав невелику мідну шкатулку. Шестерні всередині пристрою закрутились, кришка відчинилась, залунала музика.

Натовп зачаровано слухав мелодію. Здавалось, всередині маленької коробочки помістився цілий оркестр. Подих перехоплювало як від чарівних нот, так і від перспектив, що відкривались з можливістю такого чіткого запису звуків. Той, хто володітиме патентом на подібну технологію, володітиме цілою індустрією розваг.

– Гвардіє, – отямилась я, коли мелодія скінчилась. – замкніть його!

Гвардійці закували капітана в кайданки та вивели з каюти. За ними на палубу почали виходити всі присутні. Ось тепер шоу скінчилось.

Я окинула поглядом горизонт. Вдалині щось блиснуло. А потім знову і знову. Хмари розступились, показуючи вежі Сікори. Бронза та скло сором'язливо ховались за вуаль білого диму. Він струменів з димарів, звивався кільцями й огортав обіймами місто. Коли ж променям сонця вдавалось пробратись крізь пелену, вежі сяяли загравою на все небо.

– Твоя мати мала рацію. Це неймовірно, – сказала, підійшовши до Кайри. Дівчина вдивлялась у далечінь, приклавши долоню до чола.

– Вона справді мені не рідна, але виховала змалечку. Скажіть, з нею буде все гаразд?

– Суд врахує твою допомогу у справі. Зі свого боку зроблю все можливе, щоб скоротити термін її покарання. Вона ж не планувала вбивати банкіра?

Дівчина похитала головою:

– Нам заплатили лише за викрадення шкатулки. Але він вихопив пістоля і наставив на мене. Мати завжди мене захищала.

Дага так нагадувала мене, коли я вперше прибула в Сікору. Така ж самотня, розгублена, але все ще здатна милуватись навколишньою красою. Все ще здатна на правильні вчинки.

– Що зі мною буде? – вона обійняла себе руками, наче намагалась захиститись від непевного завтрашнього дня.

– Без офіційного опікуна ти потрапиш в притулок, – сказала і побачила, як погляд її потух. – Та це не надовго. Лише до твого повноліття. А далі... скажи, ти хочеш офіційно використовувати свій дар? На благо Сікори?

Кайра аж підстрибнула від збудження і часто-часто закивала.

– Тоді запрошую тебе на стажування в контору безпеки.



  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue