Юшка з русалки

Рівномірний гул лопатей майже повністю заглушав легкий шум моря, що плавно накочувалося на широкі кам'яні сходи набережної. Прохолодний вітерець доносив солоний бриз, в якому плавали легкі нотки аромату свіжої випічки, чогось пряного та кислуватого.

Ран’єр вдихнув на повні груди і відкрив очі, злегка перехилившись через перила борту. Зверху на Асцію відкривався просто приголомшливий вид. Гострі вигнуті шпилі веж в традиційному Вестерському стилі перемежовувалися з чисто східними гнутими арками та підійнятими краями дахів, строката мозаїка площ змінювалася однорідним благородним мармуром набережної та численних містків, що часто підміняли собою місцеві вулички, які сором'язливо жалися до каналів і проток. Напівголі крамарі з легкими жилетами поверх засмаглої до кавової темряви шкіри, що тіснилися у строкатих торгових лотків, раз у раз змішувалися з чинно крокуючими асціанами та гостями міста-республіки в куди більш скромних і закритих нарядах за сучасною імперською модою. Якщо і існувало десь в цьому світі місце, в якому можна було зустріти жителя не тільки будь-якого куточка Імперії і найближчих до неї держав, а й віддалених Покморских островів, то саме тут.

Гучний і неприємний звук, що пролунав зліва, безцеремонно обірвав плавні думки Ран’єра. Небезпечно перехилившись через перила, Паскаль від всієї широти своєї безсумнівно щедрої душі смачно харкнув вниз, цілячись в одну з ошатно розписаних гондол, заповнених метушливими молодиками, певно студентами.

- Кхааа! Втрапив! - радісно сповістив він і неприємно усміхнувся, повертаючись до свого супутника.

Ран’єр стиснув губи і повільно видихнув, більше ніяк не виказавши свого невдоволення. Зате їх провідник, отець Фернандо Гонза, тут же схопився за серце, дещо театрально закочуючи очі й виписуючи пальцями в повітрі захисне божественне півколо.

- О Присвята Діва - Вовчиця, благословенним буде терпіння твоє, та змилуєшся ти над негідними дітьми своїми...

- Що він там бурмоче, Вашвисокопреподобіє? - поцікавився Паскаль, киваючи на нещасного масивним гладко виголеним підборіддям, що віддавало легкою синюватістю.

- Обіцяє скинути тебе вниз, якщо ти продовжиш в тому ж дусі, - повідомив Ран’єр і відвернувся, знову спираючись на перила й виглядаючи назовні. Однак момент вже був упущений. Дирижабль починав заходити на посадку, вибравши для швартування місце зручне, але до відрази немальовниче.

- Дик нехай спробує, чогой? - хмикнув Паскаль, явно натякаючи на те, що святий отець в кращому разі становив третину його власного тіла. - Я непогано плаваю!

Гонза відступив на крок назад, намагаючись робити це якомога непомітніше і продовжуючи ревно молитися й смикати свої стерті від частих дотиків чотки.

- Зате літаєш хріново, - справедливо зауважив Ран’єр.

- Ваше Високопреподобіє Кемадор, прошу сюди, - пролунало за їх спинами, і, озирнувшись, інквізитор з приємним подивом виявив, що судно не тільки встигло непомітно й плавно пришвартуватися, але й спустити трап на плоский дах найближчої масивної будівлі в старому імперському стилі.

На майданчику їх вже зустрічала делегація. Крім кількох високопоставлених священнослужителів були присутні й мирські чини. Незацікавлений погляд Ран’єр зміг розпізнати двох дрібних баронів, одного маркіза та навіть цілого герцога, який за сумісництвом виконував обов'язки тимчасового дуж’є міста-республіки. Всі, як один, ошатні й усміхнені так, немов від цього залежало їхнє життя. У одного бідолахи, схоже, від натуги навіть щелепу звело.

- Ваше Преосвященство Кемадор! - по-асційськи широко розкинувши руки в привітанні, тимчасовий дуж’є ступив до Ран’єра, але завмер, не пройшовши й пари кроків. Погляд його немов сам собою ковзнув спочатку до механічного протезу руки, що утримував важку литу палицю, а потім й до його штучної ноги, що занадто виділялася під простою чорною рясою. По всьому виходило, що привітати його як слід дорогий гість точно не зможе. Однак герцог досить швидко повернув собі самовладання, яке  похитнулося на мить, елегантно розвернувшись і трохи фамільярно ляснувши Ран’єра по здоровому плечу. - Радий вітати вас в нашій сонячній та гостинній Асціі!

- Який пишний прийом для скромного служителя Церкви, - спокійно відгукнувся Кемадор, не демонструючи навіть натяку на бажання вітатися. - Право ж, не варто.

- Ну що ви, ми завжди щасливі допомогти нашій любій Церкви і...

Слово «допомогти» в цій ситуації виявилося настільки недоречним, що навіть сам герцог це, схоже, зрозумів, тут же зупинившись і з кривуватою посмішкою продовживши:

- І отримати від неї милостиво благодатну допомогу.

Ран’єр м'яко посміхнувся, немов даючи зрозуміти, що хоча обмовку і зауважив, особливої ​​уваги їй надавати не варто, однак замість заспокоєння ця його гримаса змусила дуж’є занервувати ще більше. Його широкий смаглявий лоб почервонів і покрився потом, кадик нервово засмикався над пишним накрохмаленим коміром розшитого золотом фрака.

- Я... кхм... Пройдемо ж! До вашого прибуття наше місто підготувало чудові частування, яких ви не знайдете більше ніде в...

- Я б хотів побачити русалку, - холодно перебив його Кемадор, все ще зберігаючи на обличчі свою фірмову посмішку. Делегація за спиною герцога ледь чутно зашуміла, явно незадоволена настільки безцеремонним поводженням гостя, але не наважувалась хоч якось йому заперечити. - Прошу вибачення, проте наш час дуже обмежено.

- Так, так, я розумію.

Бідолаха герцог нервово рвонув воріт фрака та покосився на своїх супутників, шукаючи у них хоча б символічної підтримки. Якої, втім, там не виявилося. Дуж’є знову широко змахнув рукою, мабуть, пропонуючи йти за ним, і першим поспішив до широких сходів, що вели з даху вниз.

На першій сходинці Ран’єр зупинився, і Паскаль, який миттєво опинився поруч, тут же опустився на коліно, вправними рухами підкручуючи щось в протезі його ноги, випускаючи пару, що вирвалася назовні гучною цівкою, і надаючи конструкції трохи меншої стійкості і дещо більшої гнучкості. Делегація смиренно чекала, посилено зображуючи ввічливе ігнорування, і вже досить скоро стукіт важкої литої палиці відновився знову.

Вулиці Асціі зблизька здавалися трохи менше мальовничими, зате більш строкатими і дещо затісними. Численні перехожі розступалися в сторони, даючи шлях почесній делегації, поглядали на Ран’єра, щось ледь чутно шепотіли один одному на вухо.

- Погляньте на цей чудовий зразок морського мармуру з Безреїну, - торохтів десь по ліву руку один з маркізів, явно обраний в якості якщо не гіда, то вже точно придворного блазня. - Ці чудові вигини на поверхні...

- Довго ще? - повернувшись до герцога, запитав Ран’єр. В будь-який інший час він, мабуть, навіть послухав би цього славного малого, але ослаблена для спуску по сходах нога починала неприємно бовтатися на культі, викликаючи звичне, але від того не менш неприємне ниття в стегні.

- Цирк пана Лостона Лугоша знаходиться буквально на сусідній площі, - нервово посміхнувся у відповідь тимчасовий дуж’є. - Як ви можете зрозуміти, він користується досить великою популярністю.

І справді, розташування майже в центрі міста вказувало на багато що. У тому числі й популярність.

Розгублений такою неувагою маркіз тим часом змістився трохи назад, продовжуючи розповідь, але вже супутнику Його Преосвященства, що викликало на обличчі Ран’єра невеликий натяк на співчуваючу посмішку. Паскаль належав до тієї категорії людей, які вивчилися писати своє ім'я лише тому, що без цього не видавали платню.

На щастя, дорога й справді зайняла зовсім мало часу. Немов не бажаючи випробовувати терпіння дорогого гостя, герцог провів їх не площею Святого Амаріо Акорсі, а вузькими провулочками, короткими містками й глухими задвірками, що були, на щастя, досить рівними та навіть певною мірою зручними для каліки з палицею.

Вхід до цирку виглядав напрочуд непомітно. Орендований будинок відносився до архітектурного стилю часів світанку Другого Домініону, і від того не справляв жодного враження. Господар закладу вже чекав їх на порозі. Високий представницький чоловік в військового типу камзолі й до блиску начищених чоботях явно колись служив в імперській армії, і, незважаючи на солідний вік, його поставі та підтягнутій фігурі цілком можна було позаздрити. Широкі густі вуса кавалериста завзято стовбурчилися в сторони, настільки чорні, що їх можна було закономірно підозрювати у використанні фарби «Вуттонс та Вуттонс».

- Ваша Світлосте, - схилив голову він, побачивши герцога і його свиту. - Ваше Преосвященство.

Останнє було вимовлено вже зовсім іншим тоном. Непривітним і похмурим. Пишні вуса невдоволено сіпнулися.

- О, які ж мінливі часи! Раніше в моєму цирку ельфи з'являлися лише в якості... артистів.

Делегація з жахом застигла на місці, а дуж’є, який вже готувався переступити через поріг, озирнувся на гостя з широко розкритими від шоку очима. Десь за спиною чітко хруснув кісточками пальців Паскаль.

- Значить, я буду першим вашим... гостем? Яка честь, - спокійно посміхнувся Ран’єр, дивлячись прямо в обличчя Лостона Лугоша, і, здається, навіть викликаючи в ньому деякий натяк на незручність.

- Його Преосвященство Кемадор найпочесніший гість Асціі, це для нас честь вітати вас тут, - розсипався в люб'язностях герцог, посилаючи господареві цирку люті погляди через плече.

- Кемадор?... - вуса кавалериста знову сіпнулися, на цей раз тривожно й нервово. - А...

- Так. Домінік Кемадор мій старший брат, - кивнув Ран’єр, і Лугош зблід. На його лобі проступили бісеринки поту.

- Майтенатрильский М'ясник, - пролунав за спиною чийсь шокований шепіт, і Ран’єру навіть не потрібно було обертатися, щоб побачити зловісну посмішку, що напевно розквітла на обличчі Паскаля. Цей момент впізнавання він любив найбільше.

- А... ем... - герцог і сам знову почав потіти, але на його обличчі все ще посмикувалась в передсмертних судорогах доброзичлива усмішка. - Ну що ви, це справи давно минулих днів, панове. Вже більше сотні років минуло, і що пройшло, то бур'яном поросло.

- І справді, давненько, - ввічливо кивнув Ран’єр. При цьому його тон звучав так, наче він згадував про щось, що явно нещодавно трапилося на його пам'яті, щось, що він скоріше вважав би кумедним фактом сімейної біографії, а не моторошною історичною подією, яка викарбувалась в пам'ять кількох поколінь.

Погляд Лугоша змінився й заново пройшовся по протезу руки ельфа, його важкій палиці, нозі. Тонкі губи нервово піджалися.

- Прошу вас, проходьте. Скільки можна стояти зовні? - знову змахнув рукою герцог і Ран’єр на цей раз дійсно прислухався.

Зал з русалкою був третім від входу. На порозі інквізитор зупинився й повернувся до натовпу супроводжувачів.

- Прошу вас, чекайте тут, поки я не покличу.

Паскаль виразно посміхнувся й трохи надмірно демонстративно струснув важкою валізкою, в якій щось тут же зловісно дзвякнуло. Герцог і його супутники охоче відступили на кілька кроків назад, і тільки Лостон Лугош залишився мовчки стояти на своєму місці, втім далі порога ступати явно не збирався. На його ж щастя. Переконавшись, що його зрозуміли правильно, Ран’єр увійшов усередину.

Зал був не дуже великим. У самому його центрі було встановлено квадратний акваріум кроків на десять в довжину, ширину й висоту. Серед прикрас з вбогих водоростей, декоративних раковин та явно фальшивих перлин застигла на місці русалка виглядала навіть недоречно. Її оголені невеликі груди, підкреслені довгою ниткою бус, привертали до себе увагу куди менше, ніж тонка талія, широкі вигини стегон та масивний мерехтливий перламутром хвіст. Але що було справді прекрасним, так це довге розкішне волосся, що колихалися навколо неї смарагдовою хвилею.

Побачивши гостя, русалка округлила величезні зелені очі та випустила з рота кілька дрібних бульбашок. Потім припала до скла й подалася вгору, вхопившись пальцями за бортик та намагаючись сунути обличчя в щілину розміром з долоню під скляним ковпаком.

- Гостровухий! - мелодійним голосом проспівала вона. - Давно не бачила нікого з вашого народу!

- Треба ж, речиста риба, - беззлобно відгукнувся Ран’єр, кульгаючи до акваріума. Важка палиця гулко відбивала ритм. - А тепер розкажи-но мені, як в твою чарівну голівку прийшла ідіотська думка спробувати відшукати відьму, що перетворила б твій чудовий хвостик в дві криві ходилки?

Русалка виразно хмикнула та постукала кісточками пальців по своєму лобові.

- Я що, по-твоєму, зовсім тупа?

- Вашвисокопреподобіе, може, юшки та з м'ясцем? - якось надто вже ласкаво проворкував Паскаль, виходячи трохи вперед. Значних розмірів чемоданчик з інструментами для тортур в його руках виглядав зовсім іграшковим.

- ...Я хотіла побачити вас! - поспішно додала дівчина, боязко позираючи на асистента інквізитора.

Ран’єр хмикнув. Розумно. Пряме прохання про зустріч йому могли навіть не передати, а ось чутки про тандем русалки та відьми, особливо після Акрійського Інциденту, напевно дійшли б до Святої Церкви в лічені дні.

 - І чого ж ти хотіла домогтися, мила? - вкрадливо запитав він.

Замість відповіді русалка висунула в щілину тонку ручку та тицьнула пальцем в протез чоловіка. Але перш, ніж він встиг відкрити рота, квапливо промовила.

- Тільки не треба говорити про механіків, пане інквізиторе! Всім... кхм... добре. Декому відомо, що механіки Святої Церкви... використовують особливу технологію створення протезів та інших механізмів. І я хочу собі такі ж.

- Паскаль? - озирнувся через плече Ран’єр, і його асистент тут же понятливо ступив до акваріуму, підкидаючи руку і щось закидаючи в щілину між кришкою та стінкою. Виразно запахло спеціями.

- У мене є що запропонувати на обмін! - скрикнула русалка, нервово плеснувши хвостом.

- Слухаю.

- Я не русалка, а сирена, - округлила очі дівчина і подивилася на свого співрозмовника так, немов той повинен був не тільки зрозуміти сенс сказаного, а й неймовірно цьому здивуватися. Але, не дочекавшись реакції, сумно зітхнула та продовжила. - Кхм. Загалом, ми вміємо голосом - простим співом - змусити будь-кого говорити правду.

Виходить, вона хотіла обміняти свої таланти на механічні ноги? Ран’єр розчаровано скривився, а панночка між тим продовжила.

- Подумайте тільки, більше ніякої крові, кишок, смороду гнилої плоті, важких сумок з інструментами для тортур. Хоча якщо вам того захочеться, то я, звичайно ж, не проти. Ми, сирени, взагалі трепетно ​​ставимося до традицій і ось цього всього...

Ран’єр зітхнув та з деякою задумливістю озирнувся на Паскаля. Проміняти цього потворного громилу на милу красуню було б непогано, хоча...

- Чим доведеш? - немов би прочитавши його погляд, асистент загрозливо ступив до акваріуму, і русалка тут же відскочила назад. Потім на мить заплющила очі і щось проспівала.

Звук приємно лоскотнув слух, по тілу пробігли мурашки, щось солодко стислося внизу живота.

- Вашвисокопреподобіе, а давайте все ж юшку, а? - повернувся до господаря Паскаль. - Ви не можете проміняти мене на цю рибу облізлу, я вашу дупу стільки раз рятував, що і не злічити. Навіть ваша гнила душа повинна бути вдячною за мою вірну та віддану службу. Да я вам, п'яному, навіть соплі витирав і спіднє прав! А вашу пику паскудну і поготів ніхто краще за мене не поголить, будь-який цирульник від страху обіссеться...

- Бачите? - переможно запитала русалка, перебиваючи потік одкровень чоловіка.

- Я це і без твого співу кожен день чую, - зменшив її захоплення Ран’єр. А потім на його обличчі раптом виникла дивна посмішка. - А давай-но перевіримо твої таланти на одному неприємному типові. Пане Лугош! Увійдіть, будь ласка, окажіть честь!