Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новини Відео Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Знижка 50%
corner_white
Нові пригоди Сталкі та його команди
Нові пригоди Сталкі та його ко... Кіплінґ Р. .
79,00 грн
39,50 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 22.09.2021
Як вивчати з дітьми пори року?
new-news 09.09.2021
До уваги вчителів 5 пілотних класів НУШ
new-news 07.09.2021
Програма заходів видавництва на 28 BookForum (м.Львів)
new-news 31.08.2021
ТОП-10 порад
Добірки
new-news 08.11.2021
Книжкові новинки: що читати восени
new-news 01.04.2021
ТОП-10 для квітневого настрою
new-news 05.03.2021
Книги Ред’ярда Кіплінґа
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності

mail mastercard2 


Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png

https://knugoman.org.ua


ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorАстроНЯВти

АстроНЯВти

– Ось вона! Я нарешті знайшов! – Саймон шмакнув листівку на стіл так, що тарілки задзижчали. – Погляньте!

 Надія тихенько повечеряти смачнючою рибкою в сметанці безслідно розтанула.

– Забери це, – скомандував Грей. – Ти лапи вимив?

– Досить ставитися до мене, як до кошеняти! – Саймон розлючено крикнув.

– Ніхто не ставиться до тебе, як …

– Ні, – буркнув Саймон вже спокійніше, але все ж ще сердито.– Ви всі. І не сперечайтеся навіть. З нашої команди я один не сяю на повну силу. У мене одного не розкрився талант. Розумієте? Знаєте, як це важко?

– Я думав, твій талант – спілкуватися з котольотом, – подав голос завше стриманий Лео. – З тебе відмінний навігатор. Ось особисто я б заплутався в космосі...

Саймон міг перерахувати дар кожного. Мімі – його ровесниця – дуже рано відкрила в собі хист до малювання. Художниця вона була приголомшлива. Масяй відмінно грав на будь-якому інструменті, який потрапляв до його лап. Тім був хай не кращим – заважала зайва розпиленість, – але дослідником. Лео знайшов себе в підприємництві. А Грей, їхній капітан, був учителем. Один лише Саймон не знайшов себе.

Котам не можна без таланту. Коти повинні світитися зсередини, роблячи життя довкола кращим, яскравішим, добрішим і теплішим. Їхній дім згинув колись без світла – прийшли дремлюги і поглинули все сяйво. А маленьким котам довелося шукати прихисток на новій планеті в звичайнісінькому місті Айна, призвичаюючись до життя в нових реаліях серед інших істот. Фактично, Айна являє собою перевалочну станцію на дорозі між чотирма космоселищами, торгове місто, в якому можна купити припаси, і до якого не так вже важко дістатися.

Тісненьке житло котів межує з маленькими будиночками, де живуть всі ті прості айнівці, хто не бажає чути шуму центральних вулиць міста. Загалом це добродушні, серйозні та небагатослівні роботяги. Котам не було складно знайти спільну мову з айнівцями та прижитися тут.

Важке мовчання порушив Масяй:

– А що там, в цій листівці?

– Та нічого. Знову, мабуть, якась дурня, знайдена на смітнику, – відмахнувся Тім.

– На заправці, – уточнив Саймон, ховаючи глибше до внутрішньої кишені шкіряної куртки окуляри гогли, в яких хизувався в таких місцях.

Саймон любив заскочити до невеличкої забігайлівки, яка знаходилася на околиці міста, і до якої потрібно було добиратися мокрою та брудною бруківкою, проходячи між бідненькими та обшарпаними вітринами магазинів, освітленими тьмяними вуличними ліхтарями. Це був неспокійний район міста, суцільні нетрі, а над ними нависало важке атрацитово-чорне небо, ніби задимлене від смогу безлічі фабричних труб з червоної цегли. Коли пасма чорного диму здійнялися в безрадісне небо, яскравою плямою зеленів лише куций газончик біля заправки, парковки для міжсвітових вантажівок та власне забігайлівки. Тут подорожній міг нашвидкоруч перекусити, відпочити, перекинутися плітками. Кого лише не можна було там зустріти: сміливих мандрівників і детективів, простих дальнобійників-айнівців у потертих куртках і важких чоботях та дещо божевільних учених та інженерів, безпритульників та «нічних метеликів», навіть маніяків.

Господарем забігайлівки був дядечко Лян – усміхнений, дещо скупенький пройдисвіт із сильною кульгавістю, яка миттєво зникала, коли не було поряд свідків. Дядечко Лян – мешканець Айни, один із стовпів чорного ринку, через нього можна купити все, що завгодно, починаючи від котячого корму, закінчуючи ядерними ракетами (втім, кому вони потрібні?). Він постійно розповідав свіжі новини, поки Саймон наминав його наїдки.

–  Ти чув, друже, що айнівці активно ремонтують залізницю, щоб зайнятися постачанням ще більш віддалених областей. Боб з міжпланетного фургону говорив, що вже в наступному році по ній, можливо, будуть ходити поїзди на паровій тязі. Диво та й годі! Мало нам цього гуркотливого монорельса над головою, кумкання клаксонів, якими водії паромобілів розганяють роззяв-пішоходів, тут ще перегони надумали влаштувати! Наче нам цього диму та смороду мало! –  Лян простягнув Саймону рекламну листівку-запрошення.

 

Саймон розгорнув папірець, щоб котики нарешті побачили.

У листівці був пафосно-претензійний текст: ти переможець або жалюгідний слизняк? Перевір свого монстра механіки! Бери участь у перегонах і виграй коштовний приз! Турнір лише для найсміливіших і найвідважніших! А внизу, в яскравій рамці, стояла сума. Непоганий приз – котикам вистачило б на рік безтурботного життя.

Масяй свиснув. Лео гордовито пирхнув: ціну таким заманухам він знав. Мімі обхопила мордочку лапою. Грей зберігав спокій. Один лише Тім подав голос:

– Турнір? На нашому котольоті?

 Грей заперечно похитав головою:

– Це забава для далекобійників, байкерів, наїзників на всіляких страшних тварюках, типу драконів і ракоскорпіонів. А не для жменьки котиків на старому котольоті.

– Я можу його змінити, – сказав Саймон. – Я експериментував.

І виклав на стіл другий сюрприз – кристал з кодом. Всі затихли.

– Ти користувався моєю лабораторією? – здивувався Тім.

– Вибач, але це для справи. Я створив макет монстра.

– З нашого старенького котольота?– Мімі перелякано поглянула на Саймона, потім на Грея. – З ним нічого не станеться?

– З ним – нічого. А ось з його суперниками... Ех, як він їх розмаже, будьте певні.

– Ні, – сказав капітан. Коли Грей говорив таким тоном, заперечення не приймалися. – Можливо, це пастка.

 – Дремлюги? У такій глушині?

– Я сказав – ні.

Саймон зажурився. Тім узяв кристалик зі столу, повертів у лапах. Усередині відображувався котоліт, яким би він став, якщо б коти використали цей код. З кігтями, шипами, броньованим панциром і потужними крилами, з тисячами коліщаток, що приводили б у рух механічне тіло могутнього монстра.

– Був би непоганий захист від дремлюг.

– Круто виглядає, – кивнув Масяй. – Мені став би в пригоді такий монстр, якраз потрібна обкладинка для нового альбому. Хард рок! Намалюєш, Мімі?

 – Як тільки завершу роботу над коміксом.

***

Спати не хотілося, хоч давно перевалило за північ. Знизу сопів Грей, зверху вовтузився Масяй. На сусідньому триярусному ліжку лише Лео безтурботно спав. Саймон тихо вийшов з кімнати. Тім та Мімі влаштувалися на канапі й обговорювали новий комікс.

– Так що тобі не подобається? Мої пухнастики?

– Не вони самі. Розумієш... – Тім на секунду замислився. – Це дешевий трюк. Вставляти в комікс істот, яких всі обожнюють, – брудна гра.

– Але ж вони милі, кумедні. І, знаєш... вони такі схожі на нас.

Саймон сидів мовчки і в суперечку не втручався. З коміксом він ознайомився ще позавчора, і був згоден з Тімом, що пухнастики – гра на читацьких емоціях.

А, втім, яка різниця! Чхати він хотів на цей комікс! По його-то мрії пройшлися брудними лапами. Витерли чоботи і кинули в смітник. Саймон поглянув на відро для сміття. Над риб'ячими кісточками вже вилися перші ефірні мухи. Кіт вийняв мішок, зав'язав, пробрався вузьким коридором до виходу, але завмер. Покрутив мішок у лапах. У мішку був кристал. Грей посмів викинути результат його клопіткої роботи! Навіть не полінувався зламати: прямо по центру, пересікаючи всі грані, пройшла тріщина. І жодного зображення усередині – лише мляве мерехтіння, схоже на серпанок.

Саймон з пересердя копнув лапою по саквояжику з усіляким своїм скарбом: шестерні та ключі, циферблати і пружинки, стрілки та гайки, дрібні деталі різних механізмів та ланцюжки, креслення хитромудрих технічних ідей та малюнки каркасів машин з шумом посунулися. Кіт міг зібрати практично з нічого будь-який механізм, був справжнім майстром на всі лапи.

Саймон вийшов з будинку, щоб хоч трохи прояснилося в голові. Аромат квітучих яблунь сперечався з димом фабричних труб, а потім різко, без попередження в ніс бив сморід каналізаційних люків ...

Кіт раптом зрозумів, що досі тримає в лапах кристал. Саймон попрямував до котольота, зайшов всередину, підсунув крісло до штурвалу та із завмиранням серця вставив кристал в отвір для читання коду. Раптом він не постраждав? Раптом тріщина лише заважає передперегляду, а сам код уцілів?  І дійсно – відповідний індикатор показав, що кристал працює.

– Ха-ха! І як тобі таке, Грей? – Саймон хижо посміхнувся. – Подобається?

Він потягнув лапу, щоб вийняти кристал з отвору, але завмер. А що коли...

Ні, Саймон ніколи не суперечив капітанові. Ніхто не суперечив. Грея всі поважали і любили. Він був для них старшим братом.

 Але зараз – інший випадок. Саймон відчував, що здатний перемогти в перегонах. Він нарешті засяє, а команда знайде надійного захисника – з пілотом монстрокотольота їм ніякі дремлюги не страшні.

***

Котів розбудив сигнал тривоги. Гучний, різкий та приголомшуючий: "Віу-Віу-Віу!"

– На вихід, терміново! – скомандував Грей. – Швидше!..

Грей вискочив на вулицю першим, зі світловою рушницею в лапах, яку ще раніше змайстрував Саймон. Нашвидку оцінив ситуацію: спрацювала сигналізація їхнього котольота. Коти посипали назовні. Ось Лео з бухгалтерським обліком в лапах. Ось Тім несе сонну Мімі, як наречену. Ось приголомшений Масяй: у навушниках, штекер від яких бовтається у нього на хвості, і з єдиною копією нового альбому, поки що без обкладинки.

– А де Саймон? – запитала Мімі. – Йому давно пора вийти.

Ззаду кашлянули і, з самовдоволеним виразом мордочки і дистанційним пультом в лапі з'явився Саймон. Він натиснув кнопку. Котоліт накрило хмарою магічного перетворення.

Тут Грей остаточно все зрозумів. Це не дремлюги, не викрадення котольота, не раптова несправність, не спроба пограбування. Це витівки Саймона.

– Так... – суворо виголосив Грей, повертаючись до Саймона. – І що все це...

– Ти викинув мій кристал! – Саймон спохмурнів

– Що?

– Я знайшов його в смітнику! Ти викинув мою працю, заздалегідь розбивши його. Але він працює, – Саймон махнув рукою убік котольота.

Мімі та Тім спантеличено перезирнулися.

– Дурниці! Нічого я не викидав. Твій кристал там, де ти його залишив.

– Тоді як...

– Слухай, дай мені сказати! Мені це і так нелегко. Стільки років чекав і...

– Говори. Лише швидше.

Грей кивнув і почав.

***

Життя до того дня пам'ятає фрагментарно, уривками. А ось страшний день Грей не забуде ніколи. І не сумнівається, що саме він стоятиме перед очима, коли настане його смертний час.

Разом з батьками він поїхав на виставку морських тварин. Але до виставки вони так і не потрапили. Біля входу стовпилася довжелезна черга.

– Дощ збирається, – сказав батько, показуючи на почорніле небо. – Швидше б нас пустили.

– Не схоже це на дощ. Навіть на грозу. Дуже вже чорне...

Вона теж дивилася вгору, і її задня лапа нервово сіпалася.

Вдалині пролунали крики. Потім ближче, ще ближче. Натовп затормошився, почалася паніка. Грея відірвало від батьків, і більше він їх не бачив. Всі кудись бігли, він теж побіг. Потім спіткнувся, впав на асфальт. Закричали зовсім близько, Грей рефлекторно обернувся. Саме тоді він вперше побачив дремлюгу – комахоподібну двоногу істоту, що виходила із тіні. Воно випило найближчого дорослого, і той звалився, більше не сяючи. Грін схопився і побіг. З неба спускалися все нові і нові тіні, як маленькі пилові смерчі, вони тут же ущільнювалися, стаючи тварюками-вбивцями. Стемніло, як вночі. Грей дістав ліхтарик – дарунок на день народження. Справді ж! У нього сьогодні день народження!

– Сюди, за мною, – покликав котик, що пробігав поряд. – Ну ж бо! У котоліт!

 Це був Тім, і в лапах він ніс кошенятко Мімі. Шкільний котоліт стояв у двох кроках, привітно розкривши двері, але був готовий ось-ось злетіти. Грей і Тім кинулися до нього, освітлюючи дорогу ліхтариком. Дремлюги не боялися світла, лише шипіли і задкували.

Тут Грей почув кволий крик. Дитинча відчайдушно кликало на допомогу. Над ним кружляли відразу три тіні-дремлюги. Світло тоненькою цівочкою сочилося з мордочки кошеняти до пащі чудовиськ. Грей сам не знав, чому він це зробив. Мабуть, вже тоді виявилися лідерські якості. Він несподівано розвернувся і, розмахуючи ліхтариком, кинувся на монстрів. Тіні відсахнулися, жмурячи жовті очища. Грей схопив кволе кошеня і побіг назад. Лиш він заскочив в котоліт, двері закрилися.

– Даремно, – сказав Тім.

– Що даремно?

– Вони його випили. Випили його світло.

– Не все.

Чорні тіні билися в двері котольота, але всередину прорватися не могли. Грей і Тім, кожен з немовлям в лапах, пройшли в глиб машини. Було темно, як під час бурі. Грей пішов до кабіни, натикаючись в темноті. Пізніше вони трансформували котоліт під себе, зробивши затишним і практичним, але тоді це був чужий простір. У кабіні їх зустріли двоє кошенят-підлітків, які навмання натискали всі кнопки, намагаючись злетіти.

 – Дорослі! – зрадів Лео. – Допоможіть, вони зараз...

Грін все бачив. Зовні лютувала буря. Справжнісінька, лише замість вітру, пилу і дощу, там крутили чорні тіні – швидко, несамовито. Комахоподібні монстри штовхали котоліт, намагаючись завалити його на бік, вибити скло, роздерти двері, як розкривають консервну бляшанку.

– Швидше! – змолився Лео.

 Грей кинувся до штурвала. Хай у нього немає водійських прав, хай він не набагато старший за інших, але це їхній останній шанс…

 Він м'яко опустив заплакане немовля на пілотське крісло і...

Далі ні про що не потрібно було турбуватися. Корпус машини задрижав– але не від атаки монстрів, а від помаху крил. Котоліт здійнявся над землею. Координат батьківщини у кошенят не було, а отже, повернутися назад вони не могли.

Немовля заснуло. "Саймон" – прочитав Грей на його медальйоні. Бідолашне! Ну і дісталося ж йому! Його сяйво майже погасло, він ледве тлів.

Тім порушив тишу, дивлячись на пасажира в пілотському кріслі:

 – Може, і не помре. Не знаю.

***

– То я каліка, – Саймон опустив лапи. – Я ніколи не засяю... Краще б я загинув!

 Грей спохмурнів:

– Не говори так, Саймон. Тоді ми всі загинули б. Лише у тебе є дар ладнати з котольотом...

– Гаразд. Вибачте. Ніяких перегонів. Це все одно була безглузда ідея.

 Грей поглянув на хмару, що приховувала їхній транспорт. Тут пролунав сигнал, і котоліт нарешті трансформувався. Хмара почала розсіюватися, відкриваючи світові його нову подобу. Першим засміявся Лео. За ним пирснув вічно серйозний Грей. Їх підтримали Тім і Масяй; навіть Мімі сором’язливо захихикала.

Замість страхітливого монстра, яким повинен був стати котоліт, на галявині стояв гігантський пухнастик з коміксів Мімі. Жодних сумнівів: рожева шерстка, що пахне солодкою ватою, величезні виразні очі, гвинтовий ріг, схожий на мармеладку, і крихітні пегаські крильця. Над істотою спалахнула чарівна веселка, пурхнули рожеві метелики, а на морді котольота застигла нахабна, але мила посмішка.

– Ти взяв кристал із смітника? – запитала Мімі, відвівши Саймона убік. – З тріщинкою?

– Невже це був твій?

– Наш з Тімом. Він показав, як це робиться, і я створила зразок пухнастика. Просто так, щоб було від чого відштовхуватися в діалозі. Там ще тріщинка була всередині кристала...

Саймон заплакав…

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue