Шевчук Валерій Олександрович

Валерій Олександрович Шевчук (нар. 20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Молодший брат письменника та радянського дисидента Анатолія Шевчука.
Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи. У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.
Перу письменника належать майже 40 видань для дорослих і дітей. Це романи, повісті, збірки оповідань та казок, а також збірка п'єс «Драматургія», збірка поезій «Місто днів», автобіографія «Сад житейський думок, трудів та почуттів». Художні твори письменника перекладалися 21 мовою світу.
Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше.
У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».
У 1999 р. був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001).