
Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький, 13 [25] листопада 1838, Стеблів, Богуславський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 2 квітня 1918, Київ, Київська губернія, УНР) — український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.
Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив до Богуславське духовне училище, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську. У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 – 1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша, Седлеце, Кишинева.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря».
Лише з 1868 починає друкуватись. Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1891 року) — про діяльність української інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 року), «Афонський пройдисвіт» (1890 року).