Хвильовий Микола

Микола Хвильовий (справжнє ім'я Фітільов Микола Григорович; літературні псевдоніми Юлія Уманець, Стефан Кароль, Дядько Микола) — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!».

13 грудня 1893 р. у с. Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині вчителів. Батько М. Хвильового прищепив синові любов до надбань світової культури. Навчався він у початковій школі, у Охтирській гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації (за ведення пропаганди серед селянства, бунтарську вдачу). 1914-1917 Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах.

Першими поетичними збірками М. Хвильового вважаються „Молодість” і „Досвітні симфонії”. 1923 року була опублікована перша прозова збірка “Сині етюди”. Пізніше Хвильовий пише такі твори: “Редактор Карк”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Свиня”, “Чумаківська комуна”. Письменник став членом-засновником літературної організації: «Гарт». 1924р. – збірка оповідань “Осінь” (“Елегія”, “Я (Романтика)”, “Силуети”, “На глухім шляху” та ін.), повість “Санаторна зона”. Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років. У 1925 році разом з однодумцями створює найпотужнішу літературну організацію ВАПЛІТЕ.

13 травня 1933 На знак протесту проти голодомору 1932-33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) у Харкові покінчив життя самогубством.