Центральна станція : роман

'Центральна станція' Леві Тідгар Ох і довго я не могла сісти писати цей відгук. Це маленька книга — всього 230 сторінок, але скільки всього в них вмістилося. Я досі дивуюся, як автору це вдалося. Цю книгу просто неможливо описати кількома реченнями. Ось тут (https://t.me/knyzhkova_storinka/196) я трішки описала сюжет. Описувати я його в цьому відгуку не буду, бо хоч як би я не старалася, мені здається, що постійно упускаю щось важливе. За один раз я могла прочитати максимум один розділ. Але я не відношу це до мінусів книги. Ця книга читається повільно і так її і потрібно читати. Потрібно обдумати кожну сторінку прочитаного, а інколи — навіть окремі речення. Також тут багато ціквезних персонажів. Моїм улюбленцем став Ахімвене. У Всесвіті де всі поєднані в Бесіді, він той, хто не підключений до неї. І все ж він знайшов своє місце і справу свого життя. Він шукає, скуповує і продає книги. Паперові. Тут вони вже давно стали радше колекційною рідкістю, цінною лише для тих, хто їх справді любить. Для мене це одна з тих книг, які не хочеться проковтувати за вечір (хоч я планувала так зробити). Її хочеться читати повільно, думати про прочитане і час від часу повертатися до окремих думок. Не можу сказати, що вона проста, але точно можу сказати, що вона варта того часу, який їй приділяєш. 📖 Моя оцінка: дуже сподобалося #читаємоБогдан

Леві Тідгар "Центральна станція" Цю тоненьку книжечку на 240 сторінок, я планував прочитати за один день... Але, насправді, як дійшло до діла, то мусив вельми апгрейдіть свою швидкість прийому даних. Жорсткий диск, тобто мій мозок, почав грітися і трохи не справлявся з таким потоком дивної інформації, тому на читання пішло десь три чи навіть чотири дні. "Центральну станцію" можна порівняти з невеличким за розміром флеш-накопичувачем, який вмістив в собі терабайти і терабайти інформації. Автор, Леві Тідгар, явно має багату уяву і буйну фантазію, і стільки всього втиснув в ці двісті сторінок, що так просто та легко це все не засвоїти, читається дуже повільно. Гігантський космодром Центральна станція на території десь між ізраїльським містами Тель-Авівом та арабською Яффою. Роботники, так саме робОтники, а не робітники - колишні військові роботи, бойові кіборги, які вже і не пам'ятають в яких древніх війнах вони колись воювали, а зараз вимушені просити гроші на запчастини. Робот-священник Р. Брат-Патчер зі своєю Церквою Роботів. Цифрова Стрига, вампірка Кармель, яка висмоктує всю інформацію та спогади людей. Діти, які створюються в генетичних лабораторіях під замовлення, яким в ДНК додають Вузли і вони народжуються вже підключеними до всесвітньої мережі, під'єднаними до Бесіди-інтернету. Віртуальні світи, надрозвинуті ШІ, Інакші, які вже стали майже Богами та керують цими світами, і реальними, і віртуальними...Ось далеко не повний перелік того, що відбувається в цьому романі. Одним словом, "Центральна Станція" це яскравий приклад посткіберпанку, технологічної сингулярності, навіть постсингулярності, трансгуманізму, постлюдства. Книга явно не для всіх, але якщо вам таке цікаво, якщо ви читали або чули про всесвітньовідомі "Ачелерандо" та "Небо сингулярності" Чарльза Стросса або "Сліпобачення" та "Ехопраксію" Пітера Воттса, то "Центральна станція" вам сподобається. Я подібні книги в таких жанрах і з такими ідеями намагаюсь поки обходити стороною, але для знайомства з цими концепціями, роман Леві Тідгара "Центральна станція" як раз те що треба. Моя оцінка 7/10. #читаємоБогдан