16.01.2021
 1114
Час читання: 2хв.
Дмитро Ґлуховський "Метро 2034". Рецензція
Дана книга є другою частиною трилогії-антиутопії про постапокаліптичний світ після Третьої світової війни. Вижити вдалось лише тим, хто на момент катастрофи знаходився в московському метрополітені. За два десятиліття це величезне протиатомне бомбосховище зазнало чималих руйнувань, а незліченні загрози і небезпеки, включно з найрізноманітнішими монстрами, підстерігають виживших ледь не на кожному кроці. Підтримувати життя в цьому останньому притулку людства стає все важче і важче...
Станція Севастопольська має величезне стратегічне значення завдяки одній з найбільших гідроелектростанцій у метро. Та, водночас, саме це і є її найбільшим прокляттям, адже грунтові води невпинно руйнують і саму станцію, і суміжні тунелі та інфраструктуру. Ризик затоплення також не дозволяє підірвати невикористовувані перегони, з яких на станцію постійно лізуть жахливі створіння і з глибин метро, і з поверхні. Саме тому станція була перетворена в неприступний бастіон, а її мешканці змалечку навчені поводитись зі зброєю. Воїни та інженери невтомно борються за виживання - власне і своєї станції, та для цього потрібні незліченні запаси боєприпасів. Але останній караван, що пішов за припасами, не повернувся, як і послані назустріч розвідники. Після чергової атаки "упирів", місцевий бригадир (яким, як виявилось, був безвісти зниклий рік тому Хантер) збирається у розвідку, взявши з собою старого, прозваного Гомером за свою любов до різних історій і чуток, у ролі тубільця-провідника, і воїна Ахмеда, у якого на станції залишились дружина і двоє дітей. Попереду їх чекає невідомість, а шанси на повернення мізерно малі, адже в тунелях лише темрява, порожнеча і смерть… А неподалік, на Коломенській, помирає поранений чоловік, колишній комендант Автозаводської, залишаючи саму-самісіньку доньку, що колись розділила з ним вигнання за гріхи минулого на давно закинутій станції. Натрапивши на Сашу в скрутний момент, експедиція Хантера рятує дівчину і бере з собою. З цих пір їхні долі тісно пов'язані, та чи на благо це?
У книзі є карколомні пригоди, є протистояння різноманітним загрозам і боротьба з найстрахітливішими потворами та не менш небезпечними і жорстокими людьми. Є прагнення врятувати відрізану від решти метрополітену станцію і захистити залишки людства від вимирання. Та найбільше тут роздумів, переживань, сподівань, спогадів про минуле та мрій про краще майбутнє, пошуків відповідей на життєвоважливі питання та спроб зрозуміти і віднайти себе, боротьби з внутрішніми демонами, покаяння, спокути, зневіри…
Дана книга майже вдвічі менша по об'єму за першу частину трилогії. Хоч вона менш насичена подіями і розповідь рухається повільніше, та вона зовсім не втратила гнітючої атмосферності світу постармагеддону. Навпаки, усі описи і роздуми, уся філософія розповіді, ще більше занурюють у моторошний світ приреченого людства, що з останніх сил чіпляється за життя. А фінал книги знову дивує - різкий, швидкий, непередбачуваний. Автор й цього разу не щадить своїх героїв. Та все ж залишає примарну надію, ну або ж просто дуже хочеться в це вірити...
"Коли багато років живеш пліч-о-пліч зі смертю, страх померти поступається місцем байдужості, фаталізму, забобонам-оберегам і звіриним інстинктам."
"Не треба кокетувати з долею, обіцяючи їй неодмінно цілком віддатися справі трохи пізніше, наступного разу... Іншого разу може не бути…"
"Страх і жах - зовсім не одне й те саме. Страх підхльостує, змушує діяти, вигадувати. Жах паралізує тіло, зупиняє думки, позбавляє людей людського."
"Самим людям нічого не загрожує. Люди живучі як таргани. А ось цивілізація… ЇЇ би зберегти."
Джерело
|
|
(067) 350-18-70
Кошик
Повернутись до списку новин
