Інтерв’ю з Сергієм Пантюком

Фікус Бенджамін, один з головних героїв повісті, існує насправді — це Ваша домашня рослина. Як Ви наважилися писати про війну від його імені? І як взагалі дітям пояснити, що це таке?

Я багато думав, як знайти персонажа, який би дуже коректно і водночас зрозуміло міг розповісти дітям про те, що відбувається. Ну, і ще раз наголосити на ідеї, що війна так чи інакше торкається всього живого на цій планеті. Інший бік того, що хотілося донести — усе живе страждає нарівні з людиною. Коли 24 лютого 2022 року ми з побратимами пішли захищати країну, я про це не думав. Якось після звільнення Київщини вдалося заскочити на кілька годин додому, щоб нормально помитися — і я побачив нашого фікуса Бенджаміна дуже сумним і занепалим. Поливаючи його та численні інші рослинки, просто фізично відчував їхній смуток, майже відчай. Тоді й зародилася думка написати про це.
А пояснювати діткам це так і треба — рослини такі ж, як і ми, мають своє життя, мову, якої ми не чуємо, харчуються і споживають воду, сплять і прокидаються. Коли прочитав, що вчені довели реальність сну рослин — бачення майбутньої повісті сформувалося остаточно.

Служба в ЗСУ Вам допомогла розкрити цю тему глибше? Як взагалі зуміли написати цю повість у той час, коли захищаєте рідну землю від ворогів?

Якби солдат день у день сидів в окопі й тримав позицію, його б надовго не вистачило. Тому ми виходили на бойові зіткнення почергово і на визначений час, переважно на дві доби, після яких кожен мав стільки ж на відпочинок. Вільними днями користувалися по-різному: спали, чистили зброю, прали однострої, їздили в найближчі мирні міста «культурно відпочити»… А от я переважно писав на своєму старенькому телефоні, в якому не було картки. Такий собі записник з інтернетом від старлінка. «Фікус Бенджамін…» — не єдиний твір, написаний на війні. Ще ж збірка «дорослих» віршів «Зникома зима», ще «Бешкетна абетка», ще ж тексти для «Абетки маленьких переможців»…
А ще були дні лікування у шпиталі після контузій, неформальні коротенькі відпустки, та й «тихі» години в окопі, то я навіть встиг дві поетичні збірки Іванни Голуб відредагувати.

Ви цікаво подаєте, як сприймає світ сам фікус Бенджамін. Він називає все навколо словами так, як сприймає, а не так, як це справді називається. Наприклад, укорінені — це домашні рослини, двостовбурові пересувні істоти — це люди. Як вигадали такий цікавий художній прийом?

Коли працюєш над твором, спочатку, бодай подумки, маєш вибудувати світ, у якому живуть твої персонажі. Ми ж іноді порівнюємо себе з тваринами, деревами. Хоробрий, як лев чи міцний, як дуб… От я і спробував собі уявити: а як рослини сприймають нас, людей? Став на певний час фікусом і поглянув на все його очима — ото нипають тут якісь створіння, на двох стовбурах, гілок мало, та й ті безлисті. А далі довкола цього все і закрутилося.

Фікус Бенджамін розповідає про щастя

299,00 грн

239,00 грн

Переглянути

«Фікус Бенджамін розповідає про щастя» — це ще й інклюзивна книжка. Чому для Вас було важливо реалізувати таку непросту тему в цій історії?

Через російську агресію кількість людей з інвалідністю в нашому суспільстві зросла в рази. На жаль, серед них є і діти — невинні жертви рашистських варварів. Колись, здається, у 2016 році, в одному із сіл Донбасу випала нагода порозмовляти з тамтешніми хлопчаками. Один, веселий такий, з гумором розповідав про приліт по його школі артилерійського снаряда чи міни, а двоє його товаришів стояли поруч і мовчали, аж тоді один з них раптом: «Ну, Одноногий, не прибріхуй, там трохи не так було!». Я аж тоді розгледів, що дитина на протезику. А те «Одноногий» настільки мене вразило, що пекло в душі, наче вуглина з вогнища. Звідси й пішла лінія Ромчика.

В історії вагому роль відіграє домовичок Добрик, і навіть згадується домовичок Залужного. Як з'явився у Вашій історії цей персонаж української міфології?

О, це моє давнє хобі — спілкуватися з домовичками. У дитинстві, було, лежиш уночі під ковдрою, а він біля печі посудом «дзень!», по рапатій стіні «шкряб!». Моя бабуся Галя розповідала, що бачила це створіння дуже зблизька і добре роздивилась. Власне, за її розповіддю я й описав зовнішність Добрика, бо сам не бачив. Але в те, що різні паралельні виміри існують, справді вірю. Видам таємницю — горішки не раз зникали й у мене. Падає під стіл і зникає. Не кажу вже про відчинені дверцята тумби, яких ніхто з родини не чіпав, бешкети з котом, інші капості.
Наші предки вірили, що Добрий Хатній Дух живе у кожному помешканні. То чому б його не було в генерала Залужного?

Що є для Фікуса Бенджаміна щастям? А що є щастям для Вас? Від чого воно залежить?

Щастя складається з багатьох компонентів — гарної родини, надійних друзів, позитивного середовища тощо. Але це ми так думаємо. А відчуваємо зовсім інакше. І те відчуття важко передати словами. Наш Фікус має вдосталь вологого повітря під коренем, теплого довкола, а ще котикові суворо заборонено порпатись у його обмеженому родючому просторі. А ще ми, двостовбурові істоти, спілкуємося з ним, називаючи лагідно «Бєня». І перший примірник книжки показали спочатку йому (Добрик, думаю, сам уночі погортав, він у темряві бачить чи не краще за кота).
Проте найбільше щастя для нас буде, коли з цієї землі зникне росія і всі ті, хто прагне силою насадити тут їхній узкій мір. А це неодмінно станеться, бо з інших вимірів про це давно вже переказували.

Ще дуже цікаву тему Ви зачепили — про те, як навчити рослинок читати. Можливо, поділитеся таємницями, як зацікавити читанням дітей?

Це найпростіше: батьки мають вечорами сидіти з книжками, а не перед телевізором. Батьки — перші авторитети для дітей. Якщо діти бачать їх із пивом у руці, то теж будуть прагнути пити пиво. А коли з книжками — самі вчитимуться читати.
Ну, й творчі абетки діткам треба дарувати. Скажімо, мою «Абетку грибничка». Бо хто її не опанує, не зможе і «Фікуса Бенджаміна» здолати.

Розмовляла Оксамитка Блажевська