Інтерв’ю з Григорієм Фальковичем

Григорій Фалькович: «Як на мене, вибираючи правильний акцент у «книжній» розмові (саме про війну і саме з дітьми), головне – це не героїзувати війну, а з іншого боку – не травмувати дитячу психіку. І у будь-який спосіб формувати у дитини відчуття й розуміння того, що нормою людського життя має бути мир, а не війна.»

Зараз в сучасній українській дитячій літературі з'являється все більше книжок на тематику війни. Але здебільшого – прозових. Ваша – поетична. Чому Ви захотіли поговорити на таку непросту тему в поетичній формі?

Поезія – це найчуттєвіший контакт з душею людини. Задіяні не лише смисли, але й невимовлювані словами аспекти позатекстового, контекстного, ритмічного, звукописного впливу тощо. Це стихія, якій підвладні будь-які теми та проблеми. Поезія, як кажуть, вірніше «заходить»…

І як, на Вашу думку, говорити з дітьми про війну?

Можна і так, як у цій книжці, а можна, мабуть, і якось інакше. Як на мене, вибираючи правильний акцент у «книжній» розмові (саме про війну і саме з дітьми), головне це – не героїзувати війну, а з іншого боку – не травмувати дитячу психіку. І у будь-який спосіб формувати у дитини відчуття й розуміння того, що нормою людського життя має бути мир, а не війна.

Героями поезій є здебільшого тварини, які теж намагаються захищатися і оборонятися від загарбників. Тобто потрібно говорити з дітьми за допомогою тих образів, які вони розуміють?

Саме у цій книжці тварини не є основними дійовими особами, але в іншому Ви маєте рацію – так, з дітьми варто говорити зрозумілою для них мовою. Проте, найкращими є вірші «на виріст» – коли залишається щось незрозуміле, що вимагає продовження думки чи дії, з’ясування самостійно чи з дорослими значення якогось слова, події тощо.

Розкажи мені казку про війну : вірші

399,00 грн

Переглянути

Книжку Ви назвали за назвою одного з віршів. Чому саме його обрали? Можливо, були якісь інші варіанти, як назвати збірку?

Річ у тім, що цю збірку було написано на рубежі 2022–2023 років. У той час в країні панували очікування швидкої перемоги, підживлювані солідними поставками зарубіжної зброї та військової техніки. Не дивно, що тоді, для дитячої книжечки про війну було обрано оптимістичну багатозначну назву «Для героя головне – не зброя». На жаль, за час проходження майбутньої книги від стадії «рукопис» до стадії «друк», ситуація на фронті і з постачанням зброї кардинально змінилася, що й «скомпрометувало» первісну назву. Довелося винести на обкладинку перший рядок іншого віршика з цієї збірки – «Розкажи мені казку про війну».

Попри тематику, книжка вийшла доволі життєствердна. Як Вам це вдалося?

Література для дітей взагалі має бути життєствердною, хоч би про що там не йшлося – про війну, хвороби чи навіть смерть. У моїх дорослих віршах чимало драматизму або й трагічності. А діти – інша річ. Ставимо фільтри – і не пропускаємо нічого травмонебезпечного. Тут не гріх звернутися й по допомогу до психологів. До речі, на початкових етапах саме цю книжку «тестувала» відома психологіня Світлана Ройз, за що їй велика подяка.

Як взагалі нам усім проживати воєнну реальність - і дітям, і дорослим?

Як не дивно це лунатиме, але я порадив би два, начебто протилежні способи – свідомо та безпосередньо. Усвідомити, що це – реальна реальність, за якої нам доводиться і доведеться жити ще невідомо скільки. Тобто – це саме таке життя, яким воно є. А життям треба жити, залишаючися самими собою, оберігаючи свої пріоритети, плекаючи свої мрії, навіть радіючи тим радощам, які лишаються непідвладними війні, й, попри все, збільшувати, розширювати цю свою територію.

Чи плануєте ще писати про війну для дітей?

Я взагалі не планую появу віршів – записую те, що «приходить». Якщо прийде «для дітей і про війну» - намагатимуся записати. Можливо, це і буде новим продовженням нашої багаторічної розмови з дітьми – про життя, про війну і про мир.

Розмовляла Оксамитка Блажевська