Мар’яна Бекало – письменниця, журналістка, креативна копірайтерка. Авторка фентезі "Мертва вода живого міста". Любить мандрувати. Колекціонує фото котів. Досліджує історію європейських міст. Виховує уявного кота Йозефа Казимира І. Мандрує. Читає. Професійно любить Львів з усіма його легендами, примарами, радощами, болями й вічним кавовим чаром.
Чому ви обрали Львів як основне місце дії роману, і як це місто впливає на атмосферу книги?
Львів – моє рідне місто.
І я щиро вірю: тут є магія.
Але щоб сповна її відчути, потрібно замовити каву з собою, прогулятися два-три кілометри й поговорити з містом.
Тоді обов'язково станеться щось магічне. Вибіжить чарівниця в образі чорного кота, промайне тінь-примара когось з поважних містян, ліхтар підморгне золотистим вогником. Львів подасть знак, що він слухає та чує.
Коли наше "сьогодні" стає таким крихким та болісним, заради майбутнього дуже важливо зберегти спогади про минуле. Львів з давніх часів був мультикультурним містом. Ті, хто знаходив у ньому дім, привозили свої легенди, свої вірування, своє мистецтво. А Львів архівував історії й доповнював їх власними нотатками.
Тут правили королі Данило і Лев. Тут поховані Пелагія та Мікеліні, які, як вірить дехто з місцевих, стали прототипами Ромео і Джульєтти. Тут писали Франко, Вільде. Тут співала Крушельницька.
Тут виборювали й продовжують виборювати українську незалежність. У нас є надія, але в нас є Марсове поле, де поховані герої, яким ми ходимо за неї дякувати.
У романі я намагалася поговорити зі Львовом про те, що відчуваю до нього. І максимально телепортувати на його затишні вулички кожного та кожну, хто візьме "Мертву воду живого міста" до рук.
Яким чином ви поєднуєте гумор і серйозні теми, такі як пандемія та самопожертва?
Мені здається, гумор для героїв – один з найсильніших захисних механізмів. Щоб не плакати, вони сміються. Навіть Йозеф Казимир І, який може видатися найбільш самозакоханим котом у світі, часто відпускає шпильки, з єдиною метою: приховати власну тривожність та самотність без Господаря.
Наша реальність зараз складається з серйозних тем. Початок війни у 2014 році. Пандемія COVID-19. Повномасштабне вторгнення. Тому, якщо герої книжок живуть у сучасній Україні, всі їхні радісні й сумні пригоди так чи інакше відбуваються з урахуванням історичного контексту.
Коти грають важливу роль. Як ви вирішили зробити їх важливими персонажами і як це допомагає розкривати сюжет?
Насправді Йозеф Казимир І – єдиний з котів, який наразі живе тільки в моїй уяві. Хоча він для мене значить набагато більше, ніж вигадка. Це – мій кіт, просто поки невидимий іншим)
А все почалося з дружби. Людської, не котячої. Нас у компанії було четверо друзів, і троє – мали котів: Мурлику, Пуха та Мурчика. Вони й зараз живуть у Львові своє найкраще життя.
Я завжди знала, що колись у мене буде страшенно егоїстичний та дуже милий кіт Йозеф Казимир І. А поки це не сталося, я вигадала його, щоб "вписати" у цю кото-тусу.
З часом я почала занотовувати у чаті з подругою Олею короткі історії про пригоди чотирьох котів. Тоді я ще навіть не мріяла, що колись з цього почнеться книжка.
Коти правлять не лише сюжетом, але й світом. У їхніх пухнастих лапках зосереджено все. Йозеф Казимир І запустив доставку для мертвих й торгує на Личаківському. Мурлика – театрал і меценат. Пух – бізнесмен, який "тримає" місто. А Мурчик... про його пригоди краще публічно не розповідати, щоб поліція не розвідала.
Романтика. Чи є вона у романі?
Таааак. Але не варто завчасно панікувати: серце Йозефа Казимира І – вільне. Пані та панове, у вас є шанси)
А якщо серйозно, у романі є дві найбільш яскраво виражені романтичні лінії. Одна з них розвивається на Личаківському цвинтарі. Класична класика: вона – жива, він – давно мертвий. Але це реальність: тут герой не виблискує на сонці (так, Едварде, цеглина у твій город) й не п'є свіжу кров, щоб зберегти своє тіло в ідеальному стані. Тому коли настає момент першого дотику, героїня думає не "о Боже, він бере мене за руку", а "Капець, та ж рука – розкладається".
А друга романтична лінія – моя улюблена. І вона не сталася.
Хоча на цьому – далеко не все. Романтичні моменти, випадкові зустрічі, мрії й скло переплітаються, як гірлянди-вогники.
Як ви працювали над створенням магічної складової сюжету, і чому вибрали саме такі елементи (наприклад, джерела живої води)?
Кожне місто має свого ґазду (або, звичайно, ґаздиню).
Доки живе місто, живе ґазда. Доки живе ґазда, триває історія міста.
У центрі сюжету – Господар Львова, який раптово потрапляє у велику халепу. Але, крім нього, на сторінках роману ви зустрінете ґазду Ґданська, леді Відень, мсьє Парижа та інших.
Все почалося з того, що насправді мені у житті пощастило. Між безвізом та спершу пандемією, а потім повномасштабною війною я була достатньо доросла, щоб подорожувати. Коли о 3 ночі в чаті з друзями хтось пише: "а поїхали до Будапешта". І через декілька годин, сонні й голодні, вже стоїте у черзі на кордоні.
Естетика європейських міст просто зачаровувала. Готична Прага. Величний Відень. Затишний Нюрнберг. Гуляючи незнайомими вулицями, я уявляла когось, хто уособлює місто. Так з'явилися ґазди й ґаздині.
І кожне місто, в моїй уяві, має своє джерело вічності. А чим хваляться європейські столиці? Своїми загадковими криницями. Одні легенди – моторошні, є – романтичні, є – про знайдене золото. Хоча насправді це може бути лише спроба приховати реальну цінність – живу воду, яка живить місто.
Крім того, велика увага у книжці приділена "життю" на Личаківському цвинтарі, де мертві затишно живуть у своїх гробівцях, кавують і збираються на музичні вечори. Думаю, це мій спосіб переосмислити танатофобію. Бо не так страшно помирати, коли знаєш, що й потім зможеш випити доброї кави.
Чи є в книзі символи, які мають особливе значення для вас як автора? Як вони допомагають у розвитку основних тем?
У романі згадується, що героїні Аґнєшка та Кориця заприятелювали під час окупації Львова: "дві чарівниці, які, ховаючись у ночах, рятували в'язнів". Це не проговорено, але мається на увазі "Тюрма на Лонцького". Наразі там – національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Ще у студентські роки я почула спогад однієї пані, яка мешкала поблизу: вранці вийшла з дому, а кров текла вулицею, як начебто вода після дощу.
Мені було дуже важливо дати в'язням шанс на порятунок хоча б у такій альтернативній історії.
Крім того, Господар згадує, що одного разу зупиняв час – у 1939. Цей рік – один з найчорніших для Львова. І його примари досі блукають вулицями.
Британець Йозеф Казимир І, коли хоче підкреслити власну велич, весь час називає себе нащадком Короля Артура. Легенда про Камелот – моя "римська імперія".
Яна слухає або наспівує пісні Скрябіна. Без них Львів не був би Львовом.
Чарівниця Аґнєшка купує часопис "Четвер", який видавався з 1990-х за редакцією Юрія Іздрика, й кавує на "Вірменці", де збиралися хіпі.
В одному з епізодів герої переносяться у 1912 рік. Це – подарунок внутрішній дитині, яка так любила фільм "Титанік", що обійшла весь Львів у пошуках DVD-диску, а тоді вмикала його щовечора.
Йозеф згадує шоколадки з йогуртом від "Світоча", за якими Господар повертається у минуле. Я б теж поверталася, якби мала таку суперсилу. Особливо за тією з персиковим йогуртом(
Як ви бачите майбутнє цього роману? Чи плануєте продовження або розвиток світу?
Спершу я була впевнена, що історія – завершена раз і назавжди. Але тепер хочеться ще трохи побути з котами. Якщо продовження колись і з'явиться, у центрі сюжету буде чарівниця Аґнєшка. Завершення її історії у "Мертвій воді живого міста" для мене – найгіркіше. Але стоп, жоден спойлер тут не пройде)
(067) 350-18-70
Кошик
14.02.2025 
33
Повернутись до списку новин
