Олександра Черепан — українська письменниця, японістка за фахом. «Жнець без коси» — це її дебютний фентезі-роман з японським антуражем і перша частина трилогії. Про його особливості ми сьогодні й поговоримо.
«Жнець без коси» — ваша дебютна книга. Розкажіть, що було найважче у роботі над нею.
Лишити її в спокої! Я знала, що, дописавши рукопис, треба дати тексту відпочити від мене, але просто не могла перестати перечитувати окремі моменти. Серед ночі згадувала, до прикладу, як класно Рувей висмикувала кілки на грядці з помідорами, і кидалася шукати, де ж таке було. Мені полегшало аж тоді, коли взялася писати другу частину.
Ви самі неодноразово казали, що ця історія має японсько-український сетинг. Що в ній японського, а що — українського?
Цілковито японський початковий задум і все українське в місцях, де мені Японія розподобалася. Власне мій світ, то хіба щось заважає мені посадити героїв ліпити вареники з вишнями? Це замість пляжного епізоду. Якщо не затримувати уваги на ложках, картоплі, пічках і пекарні (нічого з цього ви б у тогочасній Японії не побачили), то святкування дня літнього сонцестояння в першій книзі дуже очевидно натхненне купальськими традиціями. Думаю, міксування культур має право на життя, адже саме це й відбулося за сюжетом, коли зіштовхнулися «свої» та «чужі».
Міста, в яких відбуваються події книги, Тайва та Моріку, є вигаданими. Що надихнуло вас їх придумати? Чи є у них якісь конкретні прототипи? Як ви обрали їм назву (чи мають вони у собі якийсь символізм)?
На той час мені здавалося, що комбінувати тільки японські слова якось надто просто, тому я звернулася до словника… зі санскриту. Найбільше непокоїла країна, тож у мене назбиралося багацько варіантів, як усе ж варто її назвати. Міста, які нам трапляються, — урешті відкинуті варіанти. Сваріку (свій берег) так і лишилось у чернетках. Імперії Йохатрі перепала найбільш пафосна назва — «слід шторму». Так і напрошується історія, з цим можна працювати! Тайва та Моріку були скомбіновані з японських складових: «мирні скелі» та «лісистий берег» (але ж там нема лісу…).
Однак, можна сказати, у Тайви таки є прототип. Цитую Рувей: «Припустимо, офіцер натрапляє на слід головоріза. Попереджає когось. А його попереджати не стануть — на ранок будинок нещасного закінчуватиме тліти». Дещо подібне мені говорили про реальне містечко. Там вічно снують чутки на кшталт: їхало двоє друзів, збили людину, голова відлетіла, ну, вони її підібрали, прикопали тіло край дороги, а потім… Не посадили на довічне нікого потім. Іноді складно розрізнити, що правда, а що художній домисел, але в частину тих чуток дуже навіть віриться. Показове ставлення містян до поліції: нашорошують вуха, тільки коли бачать немісцевих. Чудово уявляю, як у такому середовищі завівся би свій Жнець. Збірність його образу я зазвичай порівнюю з Привидом Києва, але то вже до інших питань.
У Моріку нема конкретного прототипа, але враження Рувей від моря — моє захоплення від поїздки до Одеси.
В інтерв’ю для журналу «Читай» ви казали, що книга не має історичного підґрунтя та фактажу. Яку роль тоді в історії відіграє японська тематика та антураж, адже це таки тут є?
Історичність формувала цей задум на початковому етапі. Тоді текст кишів специфічною лексикою, Рувей себе ніндзею називала, фоном точилися війни з Кореєю. А потім почалося повномасштабне, і, чесно кажучи, мені б хотілося, щоб мої герої взагалі не знали слова «війна». Подекуди вони поводяться як ті ще пацифісти, пишаюся ними! (Більшість часу Рувей обирає натовкти пику сама собі, коли не знаходить нікого поряд, але від того ще більше нею пишаюся).
Як ви підбирали ім’я героям? Щось допомагало в цьому?
Каюся, ці Ксандери в японському сетингу… нікуди не годяться. Але з ними окрема історія: Рувей і Ксандер — персонажі з фандому. Так, змінилося все: біографія, історична епоха, елементи зовнішності, прізвища. Але поміняти їм і ще кільком героям імена в мене рука так і не піднялася. Ксандеру дуже пощастило, що він урешті ні з якою Кореєю не воює.
Мені подобається символізм, тож більшість із підібраного — японські слова з доволі конкретним значенням. Як-от прізвище, яким називається Рувей спочатку — «змінюватися», а її справжнє — «клинок». Так що найбільше з підбором імен мені допоміг словник. Але деякі були натхненні чимось випадковим. До прикладу, ім’я батька Ксандера я позичила в пишногрудої панянки з візуальної новели.
Розкажіть трішки про лор вашого фентезійного світу.
Такого не було в початковому задумі, і я абсолютно не пам’ятаю, коли в цьому світі вигулькнули дракони як уособлення стихій. З’явилися вони як покровителі народу, що жив на уособленому острові. У розпал війни з чужинцями вони цей світ і покинули, створивши інший: вимір духів. Там живе багацько чарівних істот, ми з ними ще зустрінемося. І, цілком логічно, багато що пов’язане з магією стихій (часом мені здається, що я надто очевидно наслідую мультик про аватара Аанга, але всі збіги — чиста випадковість). Трішки проспойлерю: вислови «провалитися крізь землю» і «не кидай слів на вітер» набувають тут аж занадто прямого значення.
Якими б тропами ви описали стосунки між головними героями Ксандером і Рувей (від ворогів до коханців, slow burn тощо). Адже з перших сторінок стає зрозуміло, що романтика між ними є просто неминучою. Чи можна взагалі вашу книгу вважати роментезі?
Дякую, що спитали! Для цього випадку маю збережену картинку на пінтересті, тож цитую: «Гіперкомпетентна команда. Можуть бути бойовою парою чи командою, що розгадує таємниці, — суть у тому, що б вони не робили, то роблять це добре і роблять це разом». Burn не надто slow, скільки б Рувей не визвірялася, бути з Ксандером ворогами теж складно, тож… Отою картинкою я б їхні стосунки протягом більшої частини трилогії й охарактеризувала. Вони б могли залагодити свої проблеми й поодинці, але разом у них це виходить якщо не краще, то принаймні веселіше. Схема проста: у будь-якій незрозумілій ситуації відкриваєш рота й починаєш дискусію, чи варто відправляти всіх курей під суд. Спільники, нема чого сліди загрібати!
Підозрюю, що на роментезі це не зовсім тягне, адже все й справді зрозуміло з перших сторінок. За законами жанру, варто було б ще трохи потримати інтригу. І не давати героям говорити одне з одним. Ніколи.
Чи обов’язково, на вашу думку, героям янґ-едалтівської історії рятувати світ?
Я б щиро радила їм цього не робити! У дитинстві була переконана, що деякі тропи вже настільки перетерті, що їх уникатиму всіма силами. Жодних обраних. Жодних кинутих сиріт. Бачите? Я провалилася. Заради справедливості, хоч на обрану Рувей не скидається, і на тому дякую. Тут просто вічне не в тому місці, не в той час.
«Жнець без коси» — це трилогія. І ми знаємо, що продовження вже готується. Що чекати читачам у ньому (але без спойлерів)?
Бога вб’ють.
Ой… Буде більше Рувей і Ксандер разом. Більше зашкварних анекдотів від Хігати («заходять якось два дракони в бар…»). Але його роль і близько не зводиться до недоцільних жартів — певна, він зможе всіх здивувати у другій книзі (Рувей он усю третю відходить). Більше таємниць, які треба розгадати, і більше чарівних істот, з якими треба дати раду. Пам’ятаєте живі болота? А в них існує досить розгорнуте обґрунтування, отак! Дуже люблю цю частину. Насправді чарівне тут тільки починається. До речі, навіть із Загравою ми не прощаємося. Має ж Рувей з кимось про десятьох дітей поговорити!
Розмовляла Олена Буда
(067) 350-18-70
Кошик
22.11.2024 
199
Повернутись до списку новин
