Олекса Різників і... Китай

   Упродовж 2015/2016 навчального року ми з дружиною перебували в Шанхаї — туди я приїхав на запрошення Шанхайського університету іноземних мов для налагодження співпраці між Львівським та Шанхайським університетами, а також допомоги розвитку у Китаї україністики, викладання мови та літератури.

   Готуючись до заняття із студентами Шанхайського університету іноземних мов на тему «Категорія числа в українській мові», я опрацював доступні мені підручники й посібники. Здавалося, матеріалу було достатньо. Оскільки я весь час звертав увагу майбутніх китайських україністів на багатство української мови, то у цій лекції планував їм розповісти про таку її особливість, як двоїна, яка хоч і втратилась, однак залишила у мові помітний слід. Переглядаючи підручники й посібники з української мови, що зберігаються на кафедрі української мови та літератури Шанхайського університету іноземних мов (вони туди потрапили завдяки старанням колишньої моєї аспірантки Сюй Ліші, котра навесні 2015 р. успішно захистила кандидатську дисертацію про україномовну прозу Пантелеймона Куліша), я несподівано побачив книжку Олекси Різниківа «Спадщина тисячоліть: українська мова. Чим вона багатша за інші?» (Тернопіль, 2011). Я був дещо здивований, адже трохи знав про нього як талановитого українського поета, прозаїка і публіциста з дуже непростою життєвою долею, а дещо раніше, ще перебуваючи в Україні, рецензував поетичну книжку українського професора-фізика з Одеси «Наша Голгофа: Думи» (Одеса, 2014), в якій неодноразово йшлося про Олексу Різниківа. Врешті, саме в цій насиченій яскравими цитатами й подекуди навіть парадоксальними судженнями книжці я й знайшов цікаве пояснення цього мовного явища. Відтак, покликавшись на думку Олекси Різниківа, я наголосив, що українська мова в минулому активно використовувала форму двоїни, а її сліди можна побачити й нині.

   Я зацікавився цією ошатно виданою книжкою і вже постійно черпав з неї матеріал для навчання китайських студентів української мови, зокрема просив їх уважно вчитуватися в цікаві притчі й оповідання, які містили інформацію з тієї чи іншої теми. Це було важливим і тому, що ці студенти вивчали також російську мову, а тому часто їх плутали. Олекса Різників у своїй праці якраз постійно акцентував на таких відмінностях. Відтак я скористався матеріалом його книжки (параграф 30 «Солодкий, сором, волога. Коли полова дорожча за пшеницю»), пояснюючи тему про повноголосся в українській мові. Мене вражала ерудиція автора, використання прикладів з інших мов, зі смаком підібрані поетичні тексти.

   Ознайомившись ближче з доробком Олекси Різниківа, я зрозумів закономірність появи такої мовознавчої праці письменника — він був сподвижником і другом визначного українського мовознавця і патріота Святослава Караванського. Поет є автором унікальної книжки «Одноримки. Словник омонімів та схожословів» (2011) та інших цікавих видань.

   Хочу привітати Олексу Різниківа — знаного українського письменника й мовознавця з активною патріотичною позицією — із славним 80-річчям і побажати наснаги і нових творчих звершень.

   Василь ІВАШКІВ,
   доктор філологічних наук, професор
   м. Львів

   «Літературна Україна» № 9 (5690). 2 березня 2017 р.