Рецензія на книгу Лесі та Леоніда Біликів "Портрет Діани"

   Творчість родини Біликів зі Зборова мене цікавила давно. Здається, що ще з 1980-го, коли з главою сімейства, газетярував у древньому містечку над Стрипою. По-доброму заздрив образності його мислення в кореспонденціях, замальовках, нарисах і… гуморесках. Із зацікавленням сприйняв перші прозові публікації Олесі Галич (літературний псевдонім), не підозрюючи, що вона є дружиною мого давнього приятеля. Бо про це дізнався вже після цього. І подумалося чомусь, що не може бути, аби творчий тандем «не заговорив».

     Ще раз спало це на думку, коли у журналі «Золота пектораль» побачив п’єсу талановитого подружжя. (Вона, до речі, дуже сподобалася, бо автори, працюючи у традиційному для драматургії ключі, все ж зуміли знайти свою стежину на материк слова.) Після цього була і участь в інших творчих проектах, які припали до вподоби багатьом.

   І ось — роман «Портрет Діани». Знову перед нами постало спільне дітище зборівчан. Книжка ще, образно мовлячи, пахне друкарською фарбою. Може, й тому так посилюється бажання збагнути таємницю двох профілів на обкладинці?

   Якщо коротко, то твір розповідає про долю молодої жінки, котра наполегливо шукає власну сутність, порвавши одномоментово із зароблянням грошей власним тілом. Свідомо оминаю слова «проститутки» (хоч у ньому немає лайливості), а намагаюся вживати евфемізми. Нічого не можу із собою вдіяти, не приховуватиму, що й не хочу.

   Не буду переповідати сюжету, акцентуючи увагу на тому чи іншому моменті. Не бачу потреби. По-перше, не впевнений, що можу розставити наголоси так, як цього хотіли б читачі. По-друге, ніякий переказ не може замінити чару знайомства з оригіналом.

   Невипадково кажу про це. Перечитування роману дає підстави сказати, що автори вміють цікаво вибудувати сюжет. Бо на написаному вірші, що, напевне, є найвищою оцінкою для прозаїків. Правда, не всі, либонь, позитивно сприймуть манеру авторів розповісти про усе за допомогою діалогічності. Та не думаю, що це може стати якоюсь завадою, бо примагнічує достовірність діалогів.

Далі читайте тут: Недомальований портрет? (про творчість родини Біликів зі Зборова)