Мілош Урбан — чеський прозаїк і письменник жахів, «лицар темної літератури». Відомий своїм готичним історичним трилером «Сім церков» (Sedmikostelí), який був перекладений 11-ма мовами. Також є перекладачем творів Ісаака Зінгера та Джуліана Барнса. Книга «Водяник» вперше побачить світ українською мовою. За її мотивами 2018 року був знятий однойменний фільм.
Переклад книги зробила Тетяна Савченко — українська письменниця, поетеса, перекладачка з чеської. Авторка книги «Мануал до черепахи». Саме з нею ми і порозмовляли про книгу Мілоша Урбана та роботу над нею.
— Уже із самої назви книги «Водяник. Зелений роман» зрозуміло, що Мілош Урбан якось поєднав міфи та екологію у своєму творі. Розкажіть спершу трохи про сюжет книги та як саме проявляються етнознавство та екологічність у цій історії.
— Працюючи над перекладом, я, щиро кажучи, аж до середини книжки думала, що підзаголовок «зелений роман» має якесь приховане значення, адже про екологію дуже довго взагалі не йшлося. Тож, як перекладачка, мала б гарненько покопатися у чеській фразеології, щоб цей прихований сенс відшукати. Але, на моє щастя, все виявилося простіше: роман Мілоша Урбана охоплює XIX сторіччя і сучасність, а люди XIX сторіччя просто ще не встигли настільки нагрішити в екологічному плані, щоб це стурбувало нашого головного героя.
Водяник є водночас і потойбічною силою, і природною. Ось у цій точці і поєднуються ритуально-містичне та екологічне. В розумінні Водяника лише завдяки ритуалам людські істоти можуть жити в гармонії з природою. Промовистим образом цієї гармонії є віклан — особливий гігантський валун, який мав би просто лежати на рівному місці, але замість цього рівномірно гойдається, немов вічний двигун, немов індикатор того, що рівновагу світобудови не порушено.
— Хто є прототипом головного героя?
— Це дуже цікаве запитання, але не відповідатиму прямо, бо це буде спойлер. Водяник справді не цілком вигаданий персонаж, він має реального предка, історичну персону… Не те щоб відому кожному, але таки відому й непересічну. Скажу тільки одне: якщо вам спаде на думку поцікавитися, чи немає у вікіпедії якого-небудь Салмона де Кауса або когось зі схожим іменем, не відмовляйте собі у цьому. Або просто наберіться терпіння — і сам Водяник розповість про свого предка, принаймні цікавіше, ніж вікіпедія. А ще можу додати, що у книжці є епізод, де газети порівнюють нашого героя з американським екотерористом на прізвисько Унабомбер. Пам’ятаєте такого? Авжеж, наш Водяник не надто законослухняний хлопчик.
— Наскільки майстерно авторові вдалося поєднати такі теми в одній книзі: міф, екологія, внутрішня боротьба героїв?
— Без внутрішньої боротьби героїв, гадаю, все решта було би сухим фактажем, цікавим тільки вузькій категорії читачів: екоактивістам, які знайдуть тут два шляхи боротьби й, мабуть, упізнають моменти зневіри й надії, любителям етно й усім, кого цікавить ритуалістика та язичництво — світоглядно чи в історичному аспекті. Але, можливо, я просто не настільки люблю нонфікшн, щоб мені цього вистачило. Для мене головне тут все-таки історія людей — ну, і не зовсім людей: конфлікт інтересів, конфлікт світоглядів. А особливо — помилки та їхнє усвідомлення. Бо не варто думати, що водяник — така надістота, що знає і розуміє все.
— Наскільки сюжет спирається на історичні контексти Європи чи навіть Чехії XIX століття?
— Сюжет вписується в історію та географію настільки правдоподібно, що, здається, цілком можливо повторити маршрути, якими мандрує Водяник: спочатку верхи чи в кареті, а згодом в автомобілі, — і побачити все, що він описує. Нагадаю вам, що водяники живуть значно довше, ніж люди, а тому наш герой може багацько розповісти. Наприклад, якою він побачив, як очевидець, Французьку революцію.
— Розкажіть про цікаві та складні перекладацькі рішення, які вам довелося приймати під час роботи над «Водяником».
— По-перше, у книзі багатенько народних пісень, здебільшого пов’язаних з ритуалами. Я намагалася уявити, як могла би звучати та чи інша пісня, навіть часом наспівувала щось, готуючи на кухні, та особливо задоволена була, коли результат виходив достатньо «липучим», щоб якийсь час крутитися в голові.
Довелося добряче розібратися в будові млина. Навіть підписалася на чеську фейсбучну групу про млини, де постять фотознімки. Вона досить активна, як на таку спеціалізовану тему, тож розглядати ті фото була щира насолода!
І ще одне. Це стає помітно не відразу, але мова головного героя в автора рясно насичена «водяною» фразеологією. Підібрати аналоги вдалося не до всіх приказок, але старалася компенсувати це щоразу, коли українська фразеологія дозволяла ввести що-небудь про воду.
— Чим вам сподобалася книга?
— На перших сторінках вона мені здавалася сухуватою, як етнографічне дослідження. Але потім полюбила персонажів, особливо Катержину, різнооку дівчину з кістяним серпом, настільки, що кортіло фан-арти малювати. У книжці є момент, коли читати буде фізіологічно важко: ти вже встиг зріднитися з героями, їхніми історіями — і раптом стрибок у часі, і Водяник лишається сам-один. Мені здається, читач у цей момент почуватиметься таким же самотнім, як і головний герой. Тут треба набратися трохи терпіння, бо здається, що друга частина, де йдеться про боротьбу за порятунок майже єдиного, що лишилося Водяникові від минулого життя, його гори Влгошті, цілковито відірвана від першої. Хоча насправді це не так, всі мотузочки ще тільки мають сплестися докупи.
Мені дуже сподобалося, що кожного разу, коли я думала: «Нууу, бачу, куди все йде, тепер ясно, що буде далі», — я помилялася. Але один раз, коли не просто думала, а сподівалася, — таки не помилилася.
— І трішки про вашу перекладацьку роботу. Чи працюєте над якимось перекладом зараз? Що плануєте перекладати надалі? І які ваші люблені жанри?
— Про поточну роботу в перекладачів говорити публічно не прийнято — видавець насварить. Хоча у колі друзів, здається, я про переклад говорю аж забагато. Сподіваюся, вони від мене через це не повтікають.
Раніше мені переважно щастило працювати з дитячими книжками, і це добре, бо я досі щиро люблю і казки, і реалістичну дитячу літературу. Водяник — моя перша «доросла» робота великого обсягу, і це виявилося не менш цікаво.
— Чи завжди погоджувалися з авторськими рішеннями щодо сюжету, образів тощо?
— У роботі був момент, коли готова була розізлитися на автора.
Це було ближче до кінця. Там є фрагмент, коли здається, що автор вибрав за щасливий кінець якусь утопію. А я не люблю утопії, не вірю в стовідсотковий позитив. І саме в цей момент раптом помічаю, що до образу дівчини з серпом доєднався образ хлопця з молотом, а точніше з оскардом — таким маленьким кайлом, який використовують для карбування млинового жорна. Уявляєте собі мою злість? Стараєшся, перекладаєш, а тут автор тобі таку свиню підсовує. Невже симпатизує комуністам? Але ця думка виглядала абсурдною, адже в тексті комуністи часом згадуються, і то з огидою, як варвари-руйнівники. Довелося трохи покопати цю тему й дізнатися про давніший і глибинніший сенс цього поєднання.
Проте слово «молоток» я все одно мстиво замінила на «оскард», тим паче, що це правильний термін.
Розмовляла Олена Буда
(067) 350-18-70
Кошик
01.11.2023 
927
Повернутись до списку новин
