29.06.2021
1060
Час читання: 15хв.
Що ніколи не можна забороняти малюкам?
15 помилок, які роблять батьки
«Як виховувати дітей, знає кожен, за винятком тих, у кого вони є», – казав Патрік О’Рурк. І в дечому він справді мав рацію. Збоку завжди легше помітити чужі помилки та засудити і батьків, і дитину у ста мільйонах життєвих випадків:
- малюк влаштував істерику у крамниці,
- замурзався,
- репетував,
- плакав,
- не поділився іграшкою,
- розбив вікно,
- не доїв обід,
- щось приховав,
- не захотів допомогти
і багато-пребагато інших «грішків».
«У всьому винні батьки! – кажуть такі вельми мудрі «знавці дитячої психології». – Забагато дозволяють! Треба лупити і наказувати, забороняти треба!!! Бо дитина їм скоро на шию вилізе!»
А чи знаєте ви, що постійними заборонами батьки формують безвольну істоту, яка не дасть собі ради в житті?
Що зі 100% проблем і конфліктів лише на 10% можна реагувати категоричним «НІ!!!»
У мене є одна знайома, дуже мудра жінка, лікарка, яка має уже зовсім дорослу доньку. Коли дівчинка була підлітком, вона, як і більшість у цьому віці, бунтувала і хотіла спробувати усе на світі. І коли я дивувалася, як мама спокійно дозволяє дитині такі непедагогічні речі, як проколоти вуха у шести місцях і перефарбувати волосся на зелене (і це ще не найгірший випадок з тих, які я спостерігала!!!) – знайома спокійно відповіла:
«Все, що я мала дати доньці, я дала їй у дитинстві. Я їй довіряю. І забороняю лише те, що може зашкодити її життю чи здоров’ю».
Минуло кілька років, донька моєї знайомої «перебісилася» – і закінчила універ, і вдало вийшла заміж, і бавить тепер синів-близнюків…
То як же правильно виховувати маленьких дітей, щоби з них виросли хороші, щасливі і здорові люди, які знайдуть себе у житті?
Чого не можна забороняти малюкові у жодному випадку?
БУТИ САМОСТІЙНИМ
Пригадуєте старий анекдот?
«Мама кличе з балкона синочка: «Ану швидко додому!!!»
- А що, я вже замерз?
- Ні, ти вже хочеш їсти!»
Ось такі от мами (тати, бабусі, дідусі – потрібне підкреслити), які завжди все знають краще за саму дитину – що їй хочеться, а чого не хочеться, чого вона боїться, а чого прагне – то справжнє лихо.
Дайте дитині свободу! Дозвольте їй відчути себе людиною! От вам би було дуже приємно, якби над вами завжди хтось нависав і командував, знецінював ваш кожен крок, не довіряв вашому вибору? Отож бо…
Дитина хоче САМА застелити ліжко? Взутися? Піти в магазин? І слава Богу! Нехай! І так, не все вийде одразу, будуть помилки, які можуть вас дратувати, але! – хто не пробує, той не помиляється!
Вірте і довіряйте своїй дитині, ВІРТЕ У НЕЇ! Подолайте спокусу мчати наввипередки і все робити ЗАМІСТЬ свого малюка, бо він може помилитися – і засмутитися. Це – не допомога! Це – знецінення.
А ще хочу порадити для батьків чудову серію книг «Рука у руці» – про хлопчика Каю. Упевнена, що ви вже бачили чимало мультиків про нього. Так от, у кожній книжечці описана та чи інша «малюча проблема» – і описана вона психологами саме так, аби дитина (разом з батьками!) зуміли її подолати якнайшвидше.
ДОПОМАГАТИ
Насправді у дитячій психіці це називається інакше. Не «допомагати батькам», а «бути як дорослий». Так, дитина живе поряд вами, спостерігає за щоденною вашою працею – як ви готуєте вечерю, печете пироги, прибиваєте цвяхи, пилососите, перете, сапаєте, ремонтуєте автівку – І ТЕЖ ТАК ХОЧЕ! (Приві-і-іт, хлопчик Каю і книжечка «Як татко»!)
Тож не відганяйте її, ради Бога! Не кажіть, що в неї не вийде! Не сваріть, коли при спробі помити посуд вона розіб’є тарілку!
Розповім з власного досвіду.
Колись я молода-зелена працювала з 9 до 6, потім забирала дітей із садочка, тягла їх додому і швидко-прешвидко готувала вечерю та мила посуд. Донька – їй тоді було роки 3 – багато разів просила:
- Давай я помию!
- Та ні! Я тебе не вийде, ти це робитимеш довго, ще й потовчеш миски!
Так от, донька просила-просила – та й перестала. Минув рік, другий, третій – я вже сама прошу у неї… А все! Пізно, Івасю, до школи! Не хоче.
Ось так, матусі, майте на увазі! Саме у тому ніжному віці, коли для дитини робота – це гра – треба починати привчати малюка до праці!
«ДУРІТИ»
Моя бабця казала, що коли дитина не бігає і не галасує – це хвора дитина. І це правда, люди! Так, вам зручніше, щоби дитина сиділа камінчиком – і не заважала. Саме тому ви пхаєте їй в руки ще з пелюшок усілякі гаджети! Ну визнайте, це ж правда!
Галасувати, бігати, кричати і «дуріти» – це природний стан малюка! Згадайте себе в дитинстві, посміхніться – і змиріться. А ще краще – очольте!
А чом би й ні? Якогось нудного суботнього ранку «битва» подушками вам усім точно не завадить! А ваша дитина запам’ятає це на все життя.
ЇСТИ САМОМУ
І знову ж заклопотані матусі заперечать: «Ні-ні, це довго! Ще й заляпається! Краще я сама його нагодую!»
«А до якого часу ви збираєтеся годувати свою дитину? Коли настане той час ІКС, коли ви вирішите – ну все, мій малюк готовий! А може, саме сьогодні, просто зараз?!»
І знову історія з життя. Моя сусідка була супермамою для свого сина. Відповідальна, дбайлива, вона готувала своєму Сергійкові пюрешки, ретельно перемелюючи всі продукти на блендері – і звісно ж годувала його з ложечки. Щоби не поперхнувся, щоби не замастився… А у півтора роки Сергійко пішов у садочок. І нажахана вихователька подзвонила того ж дня: «Ваш син не вміє жувати!!!»
Ну звісно, а де ж він мав навчитися, коли все життя лише ковтав пюрешку?! Матусі, не робіть зі своїх дітей калік! Дайте їм у руки ложку й виделку – хай їдять! Нехай замащують одяг, тепер є пральні машинки, не проблема!
БУДИ ЖАДНЮГОЮ
Уявіть ситуацію: сидите ви в парку на лавочці, гортаєте стрічку Facebook, до вас підсідає жіночка та й каже: «Ой, який класний смартфон! Дай мені погратися, я тобі завтра віддам!»
Ви були би у захваті? Віддали би? Навряд. Тоді чому ви вимагаєте подібного у своїх дітей? У них теж є право вільно розпоряджатися своїми речами! Не варто їх соромити і бештати: «А-я-яй! Як не соромно! Не будь жаднюгою, поділися!».
Схоче – поділиться. Не схоче –
не тисніть. Це його і лише його право.
РОБИТИ ПОМИЛКИ
А хто ж їх не робить? І ви теж робите, причому щодня. Але не кепкуєте із себе, і не ганьбите.
Запам’ятайте: батьки повинні ДОКЛАСТИ УСІХ ЗУСИЛЬ, аби дитина НЕ БОЯЛАСЯ ПОМИЛЯТИСЯ! Бо інакше вона буде боятися зробити будь-який крок. А це вже велика проблема, яка зіпсує їй життя. Поясніть малюку, що всі помиляються, і ви – теж, і це природно і не страшно! Що життя – то велика школа, де кожен з нас чогось щодня навчається. Що кожен із нас має право на помилку, і від цього світ не завалиться.
МАТИ ВЛАСНУ ДУМКУ
Проілюструю історією.
Прийшла сім’я в ресторан, офіціант приніс меню, очікує на замовлення.
Запитує спочатку у тата: «Чого ви бажаєте?»
- Біфштекс, салат, смажену картоплю, будь ласка.
- А ви, пані?
- Смажену рибу, пасту, лазанью.
- А що ви хочете, молодий чоловіче? – звертається офіціант до хлопчика років трьох.
- Він буде суп і вареники! – вигукує мама.
Офіціант незворушно дивиться на дитину і запитує ще раз: «А що ви хочете, молодий чоловіче?»
Мама починає нервувати: «Я ж сказала, йому – суп і вареники!»
Офіціант крижаним голосом: «Я не у вас запитую, а у цього хлопця».
- ОЙ, ВІН ПОДУМАВ, ЩО Я – СПРАВЖНІЙ!!! – зрадів малюк. – Тоді мені пюре і котлету! І компот!
Так от, ваші діти – вони справжні. Вони люди, тільки маленькі. І вони мають право озвучити власну думку. І справедливо очікують, що ви її почуєте!
Навчіть дитину завжди і у всьому думати самостійно і самостійно вирішувати. Навіть коли це вам не подобається. Повірте, це вміння – чи не найголовніше у житті.
РОЗПОВІДАТИ НЕБИЛИЦІ
Фантазувати – це природно. І не варто на будь-які фантазії вашої дитини реагувати типу: «Та що ти вигадуєш? Так не буває!». Або ще гірше: «Ти обманюєш!»
Мислення дитини – творче і креативне, у її фантазіях все реальне: на даху живе привид, їжак дружить з сусідським котом, а у нього самого є вигадана подружка Мія. Тільки ніхто її не бачить. Поки що…
Фантазії, вигадки і небилиці дозволяють розвиватися правій півкулі мозку, що відповідає за функції творчості, інтуїції, пам’яті, емоцій і музикальності.
Тож коли ваша дитина починає поринати у світ фантазій – підтримайте її! Вигадуйте разом!
І ще – так, часом діти обманюють. Чому? Усе просто. Вони бояться покарання. Тож зробіть так, щоби дитина вас не боялася!!! Щоби ви були кращим другом, до якого вона прийде навіть у найскрутнішій ситуації! Який любить її беззаперечно, попри все!
Повірте, саме такі батьки найщасливіші. Бо діти є їхніми вірними друзями на все життя.
ЗАЧІПАТИ КРИХКІ РЕЧІ
Всі ми, дорослі, знаємо, що заборонений плід – найсолодший. І коли ви вперто забороняєте малюку торкнутися вази (лампи, бокалів, статуетки тощо) – його тягтиме до цієї речі магнітом. І він врешті-решт таки досягне омріяної цілі і найвірогідніше таки розіб’є її.
Що робити? Не забороняти, але дозволити під вашим пильним наглядом! Причому треба пояснити, чому все відбувається саме так. Не тому, що ти криворукий, а тому що ця річ надто крихка і делікатна, і з нею треба поводитися ду-у-у-у-уже обережно.
Врешті, коли дитина раз-другий разом із вами огляне омріяну недосяжність – її інтерес зникне, як роса на сонці, повірте моєму досвіду!
МАЛЮВАТИ І ЛІПИТИ
Дитина і олівці (а ще краще – фломастери!) – це страшний сон багатьох матусь. Не встигнеш озирнутися – а нові шпалери на стіні уже оздоблені віртуозними каляками-маляками!
Причини є дві:
-
Дитина не має на чому малювати (ви купили їй альбом, до речі?)
-
Дитина намагається привернути вашу увагу!
Співробітниця якось розповідала історію з власного дитинства, коли їй було роки три. Так от, вона дуже любила малювати. І малювала в альбомах, які їй купила мама. Але…! Мама та була страшенно заклопотана і не особливо цікавилася, що там мазюкає дитина. А їй було образливо до сліз! Тож одного разу, коли мама пішла у ванну, а бабуся була на кухні, мала взяла маркери і вирішила намалювати картину… на білих дверях ванної! І намалювала, навіть не сумнівайтеся! Для чого? ЩОБИ НАРЕШТІ ПОМІТИЛИ!
Те ж саме стосується і пластиліну. Не нервуйтеся, коли знаходите кульки у килимі чи замурзаний паркет.
По-перше, поясніть дитини правила: де, коли і як потрібно малювати і ліпити. Одягніть її у спеціальний одяг, який не шкода забруднити, застеліть стіл газетою чи клейонкою.
А по-друге, ліпіть РАЗОМ! Малюйте разом! Чи бодай дивіться – і ХВАЛІТЬ! Ваше добре слово допоможе малюку стати впевненішим, і хтозна, раптом з нього виросте видатний художник!
ГРАТИСЯ З ВОДОЮ
Водяні пістолети – це любов! Паперові бомбочки – це любов! Найглибша на подвір’ї калюжа – це любов! Та й навіть гумові каченята у ванні – це теж любов!
Не забороняйте! Будь ласка! Вода – це така речовина, до якої та-а-ак хочеться торкнутися. І похлюпатися. І розхляпати, звісно.
Нічого страшного. Є ганчірка. І дитина після гри цілком сама може після себе витерти підлогу, якщо «водяні ігри» відбувалися вдома. Якщо ж надворі – то взагалі жодних проблем!
ПЛАКАТИ
От я наприклад люблю поплакати, коли дивлюся сентиментальні фільми чи коли читаю відповідні книжки – і зовсім не картаю себе за це. Бо сльози – це певний катарсис, звільнення від накопиченої негативної енергії. І це насправді корисно.
Але у нас досі панують стереотипи:
-
Плачуть лише слабаки і нюні.
- ХЛОПЧИКИ НЕ ПЛАЧУТЬ!
Ага, не плачуть. Але статистика засвідчує, що чоловіки в Україні живуть на 10 років менше, ніж жінки. Зокрема і тому, що тамували свої емоції – скрізь і завжди, змалку. Повірте, ні до чого доброго це не призведе. Тому плачте на здоров’я і не забороняйте цього робити вашим дітям.
НЕ ДОЇДАТИ ОБІД
Для цього існує навіть спеціальний термін – «харчове насилля». Бо змушувати доїдати через силу – це справді насилля над маленькою людиною.
Уявіть лишень, якби вас так змушували! От прийшли ви з роботи, вас за стіл посадили, слюнявчик одягли – і вперед! Їж, поки ВСЕ НЕ З’ЇСИ! Бо має бути чиста тарілка, бо в Африці голодують діти, бо все дороге, бо ти от який худий, аж зелений, і ще сотня бо! А ще – і за маму, і за тата, і за тітку Марусю, і за сусідського кота… Уф!
Повірте, дитина, коли голодна, про це скаже (не давайте їй лише перекуску – всілякі снеки і солодку воду!!!!).
Скаже – і залюбки з’їсть. Бо вона краще відчуває стан свого організму, ніж ви! І не хвилюйтеся, що коли малюк відмовиться від одного прийому їжі, «бо не голодний».
І так, про це є ціла окрема книжечка із серії про хлопчика Каю – «Я не голодний».
ГОВОРИТИ «НІ»
Ось це вміння – просто неоціненне у дорослому житті! Не забороняйте вашій дитині говорити «НІ»! Разом з оцим чарівним, виплеканим змалку «ні» вона позбудеться сотень охочих сісти їй на шию і звісити ноги.
Це, врешті, абсолютно природно – відмовлятися від чогось, коли не хочеш цього. Це ми, дорослі, маємо купу комплексів і засторог щодо «не образити когось» чи «а що про мене подумають». У дітей із цим простіше. Тож як сказано у Святому Письмі – «будьте як діти»…
БОЯТИСЯ
Ну, тут взагалі все очевидно. Страх – це хвилювання і тривога, викликані очікуванням чогось неприємного і небажаного. І ми, дорослі, боїмося купи всього, від хвороб і війни до дефолту і втрати роботи.
У дітей страхи інші, вони більш ірраціональні, адже вони ще так мало знають про світ! Він для них нереально великий, напхом напханий усілякими небезпеками – від бабая, який забере у мішок (агов, матусі, признавайтеся, ви ж самі лякали свою дитину тим бабаєм!!!) – і до павуків, землетрусу, війни, загубитися, а що як мама забуде забрати з садочка тощо.
Словом, прийміть страх своєї дитини, вислухайте малюка, зрозумійте його – і міцно-міцно обійміть. Не сваріть, коли він усоте просить вас пройти з ним уночі в туалет, бо в коридорі «живе бабай». І це врешті минеться.
І так, ця проблема настільки поширена, що з-поміж книжечок про Каю аж дві присвячені саме їй – «Що за дивний шум?» і «Неспокійний сон». Прочитавши їх зі своїми малючками, ви добряче «пропрацюєте» тему страхів і навчите дитину не боятися.
(067) 350-18-70
Кошик
Повернутись до списку новин
