Соня Атлантова: «Мене завжди вражала дитяча здатність подивитися на ситуацію під абсолютно несподіваним, “ненормальним” кутом»

Ви написали передмову до власної книжки про нормальність і ненормальність. Те, про що ви говорите, було насправді? Чи теж вигадане?

Звісно, точнісінько таких подій, які описані в передмові, не було. Але я намагалася передати насамперед відчуття та атмосферу, яка часто панувала у нас вдома. Мене завжди вражала дитяча здатність подивитися на ситуацію під абсолютно несподіваним, «ненормальним» кутом. Уперше звернула на це увагу, коли запропонувала дворічному сину протерти руки вологими серветками. Я поставила йому абсолютно нормальне запитання: «Хочеш, щоб рученята були чисті?» Та дитина навідріз відмовилася витирати руки. Тоді втрутився мій чотирирічний племінник, запропонувавши братикові: «Хочеш, аби серветка стала брудною?». І завдяки такому «ненормальному» підходу проблему вдалося розв’язати. Зазвичай ми, дорослі, намагаємося привчити дітей до звичного, усталеного, адже нам так простіше. Проте часто забуваємо перепитати себе: чи справді традиційним способом вийде краще? А якщо робимо щось, то це — з необхідності чи просто за звичкою? Я думаю, що в житті мають бути задіяні обидва способи мислення: «нормальне» забезпечує рівновагу, а «ненормальне» відкриває нові можливості.

Чому ви взялися за нестандартних персонажів? Що надихнуло? Знервований Їжачок, сором’язлива Лисиця, Заєць-вікінг, суперактивна Мишка — як вигадували цих персонажів? Можливо, якісь особливості брали з реальних людей?

Знервований Їжачок трохи схожий на мого кота. Колись, після візиту до ветеринара, його нагородили вельми цікавим діагнозом — «сам себе накрутив». Але коли я заглибилася в опис їжачка, то він дедалі більше ставав самостійним, схожим лише на самого себе, набув мудрості та філософського ставлення до життя. Мишка ж нагадує тих дуже активних людей, які точно знають, як буде краще для інших. Але, по-перше, ніколи не доводить справу до кінця, а по-друге, вона усього лише Мишка. Тому те, що лякає в людині, цілком можна стерпіти від такої крихітки. А от Лисиця — то вже більш серйозний звір. Тому і її ненормальність має бути, так би мовити, мирного характеру. Це ніжна і вразлива душа. Головне, що об’єднує ненормальних звірів — це здатність спокійно ставитися до особливостей іншого. Кожен тут може дозволити собі бути таким, яким він є. І потроху виявляється, що нестандартність може не тільки не заважати, а й стати у пригоді.

Схибнутий ліс : повість-казка

299,00 грн

Переглянути

Як гадаєте, чи все має бути правильно у житті? Чи ефект схибнутості та ненормальності теж має право на існування?

Я думаю, що в житті повинно бути багато всякого різного. І звичні речі, які існують за усталеними правилами, і цілковито нові. Власне, так воно і є. Скажу абсолютно звичайну річ: головне — не бути злим, підлим і не засуджувати того, хто не схожий на тебе. Все інше — хоч відро на голові — має право на існування, поки нікому не псує життя.

Ви написали і водночас ще й проілюстрували книжку. Тобто побачили своїх героїв ще раніше, ніж намалювали їх. Якими вони для вас вийшли в уяві та на папері?

Створювати малюнки для власної книжки — цікава, але водночас і непроста справа. Щось простіше передати словами, а щось — лише формою і кольором. Трохи дивно, коли замислюєшся: «А що ж хотів цим сказати автор?» І розумієш, що автор — ти сама. Це як робити селфі. Потім дивишся і думаєш: «То я справді така? Мабуть, така...». Отак малюєш і питаєш себе: «Виявляється, Лисиця така?». І сама собі відповідаєш: «Так, це вона». Або: «Ні, такою вона точно бути не може».

Як писати з гумором і водночас не переборщувати з ним? Як взагалі створюються гумористичні твори?

Мабуть, у кожного автора свій підхід до кумедного. Щодо мого, я навіть не дуже усвідомлюю, як виникає гумористичний ефект. Просто щось вигадуєш і в якийсь момент самій стає смішно. Ну, буває так у гарній компанії — виник якийсь жарт, і кожен долучає до нього щось своє. Пам’ятаєте, як це було в дитинстві, на уроках переважно? Ну, отак якось і відбувається, тільки тут вже я сама собі компанія. А нудних уроків в житті вистачає в будь-якому віці.

Уявіть собі, що ви стали персонажем «Схибнутого лісу». Хто б це був і як він поводиться?

Я думаю, що в кожному персонажі є щось від мене. Адже, щоб зрозуміти, як він буде себе почувати і поводитися, треба трохи подивитися його очима. Тому в різні моменти життя я стаю схожою на різних своїх героїв. До речі, від фрази «я звірятко знервоване» мені певний час доводилося себе відучати.

Розмовляла Оксамитка Блажевська