Відгук на книгу Станіслава Лема "Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем XIV. Фіаско"

📖 Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем XIV. Фіаско 🤖🚀
✒️ Станіслав Лем
🖨️ Видавництво НК Богдан
📝 Ірина Шевченко, Тарас Ярмолюк, Софія Олійник, Юрій Попсуєнко, Петро Таращук, Леся Воронина, Дмитро Андрухів

Це не мазохізм — час від часу потрібно випробовувати межі свого читацького терпіння і брати до рук книги, які зовсім за межами звичної читацької зони комфорту. Тож на цей раз це четвертий том Лемового П'ятикнижжя. Ще у відгуку на третій, котрий зовсім не зайшов, був згадував, що перший, а тим паче другий — зовсім непогані, а от історії про Ійона Тихого — мука борошняна. Цього разу не все так погано, бо про Ійона тільки перший роман:

ФУТУРОЛОГІЧНИЙ КОНГРЕС

Як то завжди буває в історіях про цього чолов'ягу, його, як дуже велику шишку в науковому світі, запрошують на Футурологічний конгрес в готелі Гілтон, де зібралися не тільки футурологи, але й різні збоченці, революціонери й терористи. Ото вже з самого початку оця легковажність світу загалом мене вже починає бісити. А оскільки на тому конгресі багато головатих дядьків, то всі вони використовують різні нововигадані терміни, згадка яких не несе ніякого смислового навантаження, а лише путик заязикує. Здається, ніби там третина слів — новотвори Лема, котрі ні разу не повторюються. Так, він у цьому мастак, але зацикленість на цьому трохи дратує. Із цим я продовжував читати. Далі починається фармакологічне божевілля, хоча розумію, що це сатира, перебільшення, але вже аж в такі крайнощі, що навіть для того, аби пукнути, потрібно вжити якусь пігулку чи лизьнути якусь цукерку. Та не все так погано. Незважаючи на те, що обгортка сатирично-абсурдна і травиться тяжкенько, та концепції як на 1970-й дуже цікаві: багато речей, які зараз використав Нолан у своєму “Початку” — марення в маренні, оці сумніви в реальності, чимось навіть нагадало “Далекий простір” Мельника. Загалом утопічний роман і, маю надію, останній про Ійона Тихого.

Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем XIV. Фіаско. Книга 4

699,00 грн

Переглянути

РОЗПОВІДІ ПРО ПІЛОТА ПІРКСА

Цей персонаж мені сподобався набагато більше. Протягом десяти оповідань Лем розповідає про пригоди пілота Піркса, починаючи з його навчання і аж до зрілих років. Так само зріє і текст — з кожною новою історією проблематика серйознішає, герой дорослішає, а ставлення його до світу і моє до нього кристалізується в щось справжнє, а не сатиричне. Хоча й не без цього: ще в першому оповіданні Піркс під час польоту одягнений у протипітну білизну, в якій постійно пітніє, а в космічні кораблі в нього пробираються мухи, що псують усю роботу. Знайшов також і неточності: те, що муха в невагомості літає і то цілком свідомо та контрольовано (гадаю, вона була б дезорієнтована), а ще в космосі для навігації Піркс використовує напрямки сторін світу, що нелогічно. Зрештою пригода виявляється “Грою Ендера”.

Загалом, а особливо спочатку, Лем ніби описує свою мрію стати космонавтом: дуже детально розповідає про всі етапи, дрібні деталі “побуту”, незручності космічного пілота. Вочевидь, він не одну годину промріяв про цю професію. Але коли його герой дорослішає і пілотування стає рутиною, у Лема з'являється нова тема — тема свідомості комп'ютерів, розумних машин. Натрапляючи на ці явища, Піркс лишається мовчазним свідком, але читач бачить не один абзац, списаний серйозними розмірковуваннями на цю тему. Так до оповідань вплітається філософія, а тому читати Лема стає в рази приємніше.

ГОЛЕМ XIV

На диво, мені сподобався “ГОЛЕМ XIV” і то найбільше саме частини, написані про нього у вигляді передмови та післяслова, сподобалась вигадана історія створення цього “комп'ютера”, а також усі події, що сталися внаслідок. Саме історії Лема мені до вподоби, але щоб мінімум сатири і гіперболізації. Натомість лекції ГОЛЕМА тяжкі, власне, таким чином автор досяг бажаного результату, тому що вони за задумом і мали бути важкі для сприйняття, оскільки їх розповідає вищий розум. Та навіть не зважаючи на це ідеї ГОЛЕМА про людину і про себе цілком зрозумілі — багато з них дуже цікаві, особливо про людину. Якось приємно читати, коли автори розбивають на друзки антропоцентричний світогляд і подають її – людину — як випадковий наслідок, а не головну ціль — Всесвіт не змінився би за відсутності людини.

ФІАСКО

Чудове закінчення книжки. Роман “Фіаско” нагадав мені вже два прочитані раніше його романи — “Соляріс” та “Непереможний”. З цього дещо й спойлер: в романі йдеться про перший контакт з позаземним розумом і корабель, що своєю могуттю може позмагатися з цілою планетою. Але звабив він мене не схожістю з попередніми роботами, а такою ж серйозністю. Персонажі не розмовляють кумедно, ситуації не сатиричні — все, як в більш звичній науковій фантастиці. Спокусив темами, яким він приділяє по кілька абзаців, що розмірами сягають на кілька сторінок: це, окрім технічних теорій, і психологія, і соціологія, військова політика, етика, релігія та багато інших. Лем, як тільки наштовхується на аспект, з приводу якого має свою думку, робить відступ від основного сюжету і розгорнуто вводить читача в курс справи.

На початку в нас з'являється таємниця головного персонажа — хто ж то є? Потім вона відступає в сторону і її місце займає Квінта (планета) та її жителі — ті самі іншопланетяни, з якими людство намагається вступити в контакт. Загалом роман дуже масштабний, адже згадуючи початок і щойно прочитавши фінал, здається, що це були два різні твори — настільки кардинально змінився сетинг. Тож цей роман виправив враження від книжки, а отже починав її вже недарма.

В сухому залишку підсумую: незважаючи на тяжкий початок цього тому, середина його була вже трохи легшою, а фінальний роман взагалі чудовий. Саме “ГОЛЕМ XIV” та “Фіаско”, хоча й читалися довго, втримали в планах придбати закінчення П’ятикнижжя і продовжити з Шестикнижжям. Мені не подобається сатира Лема — вона для мене надто абсурдна, проте його серйозні романи завжди вражають ідеями та думками, а також науковим підґрунтям, яким то все підкріплено, адже Лем – людина вчена, а футурологічні аспекти в його творах не просто вигадки, а наукові концепції. Цим-то він і заслуговує мою повагу, а завдяки таким романам, як “Фіаско” — терпіння. Ще одна заувага, що навіть попри те, що книга громіздка та важить з кілограм, вона саме втрапила в “турне” і принаймні побувала в бліндажах кількох областей, де навіть випадало кілька разів взятися за читання. Це не завжди було доречно, але ж кажуть, що книгу варто брати з собою всюди, отож…

Джерело: ГАРТ. Хроніка суб'єктиву