Юлія Бондючна: «Минуле – це дзеркало, в якому бачиш себе»    Цими днями у тернопільській книгарні представили нові книжки нашої землячки Юлії Бондючної «Гряде любов» і «Волинська височина».

  

  Здавалося б, вони різні. Про першу письменник Сергій Синюк відгукнувся: «Юлія Бондючна на сторінках свого роману вводить читача у скарбницю культурної спадщини України, переносить цікаві та знакові факти й події культурного життя кількох минулих століть з архівно-хрестоматійного обігу в щоденний масовий ужиток». Друга книжка — «Волинська височина», об’єднала інтерв’ю з письменниками Великої Волині та відгуки на їхні книжки. Все ж, є у новинках і багато спільного. Тож поспілкувалася із Юлією Бондючною про те, що об’єднує ці книжки та про те, що спонукало до їх написання.

  — Як з’явилися задуми книжок «Гряде любов» та «Волинська височина»?

  – Відповідаючи на це запитання, треба віддати належне Сергієві Синюку – відомому письменникові, дослідникові книжності княжої Волині, краєзнавцеві, який мислить не просто книгами, а цілими серіями. Тож «Гостинець» та «Ім’я на обкладинці» – це його ідея. Він, власне, і стимулював мене до написання роману «Гряде любов». Одного разу Сергій підгледів мої щоденникові записи. І натрапив на те, де я описувала, трохи в гумористичному стилі, як народилася. Після цього він сказав, що з мене буде прозаїк і підкреслив, що в моїй третій поетичній збірці – «Невивченій гладіні» – вже вірші прозаїка. Приблизно через місяць я справді почала писати роман, у якому задумала зобразити українську інтелігенцію, при чому дія мала відбуватися на Південній Волині, зокрема моїй рідній Кременеччині. А «Волинська височина» виникла, коли в мене був період лазіння навкарачки (далося взнаки давнє падіння на сходах, проїхалася зверху донизу всім хребтом), період реабілітації, довелося їхати за трудовою до Києва. Я попросила Сергія, щоб мене супроводив. Повертаючись назад, у нас зайшла мова про культуру, літературу, і він сказав: «А давай напишемо про волинську літературу. Я – про тих, яких уже нема, а ти – про нині сущих». Нехай це буде такий собі двотомник. І просто в метро, після чергової моєї «розминки» (доводилося зупинятися через кожні півгодини), ми склали список «потерпілих», як любить висловлюватися Сергій. Я йому підказувала, він – мені, кого краще обрати, щоб книга була цілісною. І мало-помалу робота пішла. Писала і паралельно інтерв’ю з прозаїками Великої Волині та рецензії на їхні твори публікували на українсько-польському порталі А 4. Об’єднала «Волинську височину» в єдине ціле вступна стаття «Історіософія сучасної волинської прози».

  Далі читайте тут:Юлія Бондючна: «Минуле – це дзеркало, в якому бачиш себе».