Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Літературна кухня, або порадник прозаїка-початківця
Новини видавництва
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів математики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorКодекс лицаряseparator16-story

Лицарі планети Земля

– За Синьою Планетою поверніть ліворуч. Потім – поверніть праворуч, – наказав навігатор.

Дракон трохи сповільнився і плавно повернув ліворуч, облітаючи велику, але давно покинуту Синю Планету. Дракон наблизився до планети і балакучий навігатор замовк.

– Куди далі? – невдоволено спитав Дракон.

– Зв’язок із супутником втрачено, – виправдався навігатор. – Немає зв’язку з супутником. Будь ласка, поверніться в зону дії супутника!

Дракон підняв лапу, яку, мов годинник, обіймав навігатор. Сподівався так відновити зв’язок із супутником. Тоді похитав лапою туди-сюди і навіть спробував завмерти. А це в космосі зробити ох як складно!

Пристрій ще трохи посварився на Дракона і врешті вимкнувся.

– Ну і що мені тепер робити? – гаркнув Дракон і щосили потріпав лапою.

Біля Синьої Планети зупинятися надовго було небезпечно. Бо всі знають, що покинуті планети притягують сильні вітри та чорні діри, які ковтають усіх не розбираючи. Особливими ласощами для них є великі дракони! Тож Дракон зітхнув і повернув ліворуч.

Він мав долетіти до Пухнастої Планети, щоб виконати своє завдання. Але замість неї він за кілька годин прилетів на іншу, тверду. Тож довелося стишити швидкість і обережно сісти на поверхню. Дракон засмутився, бо всю дорогу тільки й мріяв про те, як він з усієї сили гепнеться на Пухнасті Планету.

– Ну і де це я? – роззирався він. – Не пригадую я таких планет у своєму списку! От дурний навігатор! Привів мене бозна-куди.

Дракон увімкнув пристрій на руці, аби накричати на нього, але той випередив його:

– Введіть назву планети, на якій ви знаходитесь! Введіть назву планети! Не можу прокласти шлях додому. Введіть назву планети!

– Тобто це я маю тобі дорогу показувати?! – ще дужче крикнув Дракон і знову вимкнув надокучливий навігатор. – Ну тебе. Сам якось впораюся.

Дракон піднявся у повітря, щоб краще бачити все навколо. Планета виявилась дуже зеленою. Звісно, не такою зеленою, як Зелена, Трав’яна чи Жаб’яча, але і ця нівроку.

Навколо не було ні душі. Тільки гори підглядали за гостем, а високі ялинки заворожено перешіптувалися між собою, хитаючись туди-сюди. Не щодня вони бачать справжнього дракона!

– Що це за планета? – крикнув Дракон. – Куди я попав?

Та нікому було відповісти. Тож Дракон вирішив летіти далі, раптом хтось зустрінеться?

Пролітаючи над річкою він побачив двох ведмедів і опустився до них.

– Хлопці, що це за планета? – спитав він.

Та ведмеді йому не відповіли і Дракон зрозумів, що на цій планеті ведмеді не говорять. Бувають же такі дивні планети!

Тоді він прилетів до невеличкого села, що ховалося між гір і спустився до людей. Та вони, хоч і вміли говорити, кинулися навтьоки ще до того, як Дракон заговорив.

– Боягузи! – вигукнув Дракон. – Точно! Я маю знайти лицарів. Вони найхоробріші у цілому світі, тож не злякаються мене. Вони благородні і вислухають мене. Допоможуть у біді! Тільки справжній лицар зможе мене врятувати!

І Дракон полетів шукати лицарів. Кілька днів кружляв він над малими і великими містами. Облетів стільки річок, що й не злічити. Бачив таких звірів, яких не зустрічав на жодній іншій планеті, але лицарів не знайшов.

– Та хіба може бути планета, на якій жодного лицаря не лишилося? – роздумував Дракон. – Як вони живуть, без лицарів? На них же тримається весь світ!

Так він долетів до великого міста і залишився на ночівлю на даху ратуші. Надто йому сподобався краєвид із такої висоти, тож він скрутився калачиком, наче кіт і заснув! Зранку Дракон знову полетів над містом.

В якийсь момент щось унизу засліпило його. Дракон опустився нижче і побачив, як сонце відбивається у металевому щиті.

– А от і лицар! – зрадів Дракон. – Благородний, чемний та хоробрий!

У вузенькій вуличці дійсно стояв лицар! У срібних обладунках, із щитом та мечем він одразу справив враження на Дракона.

Лицар тримав у руці жовті папірці. Тож Дракон вирішив, що лицарю доручили вийти із важливим посланням до звичайних людей, які купчилися у вулиці.

– Певно, він зараз повідає їм якусь таємницю, – припустив Дракон. – Або ж читатиме благородні вірші чи співатиме хоробрих пісень.

Та лицар мовчки роздавав людям жовті клаптики паперу. Хтось охоче брав їх, а хтось, певно, вже і так знав про що в них мова, тож відмовлявся.

Дракон підлетів до лицаря і звернувся до нього:

– Вітаю тебе, о хоробрий лицарю! – сказав він прямісінько над головою в лицаря. – Я прилетів із Драконячої сонячної системи. Мій навігатор заглючило і я не знаю як мені повернутися додому. Підкажи мені, лицарю, що це за планета?

Поки Дракон поважно говорив, лицар, тікаючи, встиг пробігти чотири квартали і сховатися у ресторанчику на розі. На землі залишилися лише жовті папірці, які він розгубив, поки біг.

– Хм, певно, в нього є інші, важливіші справи, – розвів лапами Дракон, не повіривши у те, що лицар злякався його.

Дракон, з цікавості, підійняв жовтий папірець:

– Суп дня: курячий бульйон з домашньою локшиною лише за 59 грн. Чекаємо на вас у ресторані Три Лицарі.

Нічого не розуміючи Дракон зітхнув і полетів далі. Він згадав, що лицарів завжди манять замки, тож вирішив шукати замок. Із висоти його значно легше розгледіти, ніж маленького лицаря.

Та скільки б замків він не зустрічав, усі були порожніми і занедбаними, мов Синя Планета. Ніби тут замки нікого не цікавлять.

– І навіщо я погодився на цю роботу? Працював би і далі в охоронній фірмі! Сидиш собі при вежі – охороняєш принцесу і ніяких тобі проблем! Зарплата капає, пенсія нараховується, – бурчав Дракон. – Але мені пригод захотілося. Літати між планетами і випробовувати міжгалактичний навігатор! Хай би його!

Дракон злився так сильно, що з його пазурів раз у раз вилітали вогняні кулі. Йому захотілося додому. Він заплющив очі і так чітко уявив дім, що почув як десь зовсім поряд заіржали коні.

Та коли він розплющив очі, то побачив замок, і приземлився під його стінами. Музики в дворі замку грали справжню лицарську музику. Трубадури співали пісень про хоробрих лицарів та їхні подвиги, а стукіт зброї лише додавав сили тим пісням.

Дракон обережно зазирнув у двір замку. Там було стільки лицарів, що Дракон аж розхвилювався. Ніколи доти він не бачив таких армій!

Кого всередині тільки не було! І вершники на конях, і лучники, і піші воїни, і навіть цілі бойові колісниці! Від їхніх блискучих обладунків у Дракона засліпли очі.

Лицарі були з гербами, що також дуже подобалося Драконові. Він обожнював великі битві: коли одна армія іде проти другої армії.

Музика затихла і на поле бою вийшли чотири колісниці – по дві з кожного боку. Тоді вдарили барабани і почався бій! Одна колісниця вирвалася вперед і заблокувала іншу. Лучники дістали стріли і прицілились.

Дракон затамував подих і зміг знову дихати лише тоді, коли бій закінчився. Колісниці з червоними прапорами перемогли. Вони повалили супротивників на землю і приставили їм до горла свої мечі. Тоді вдарили барабани і переможці допомогли підвестися тим, хто зазнав у тій битві поразку.

– Вони такі хоробрі і такі благородні! Думаю, вони не злякаються звичайного дракона і допоможуть мені! Нікого в цьому світі немає кращого за лицарів! – сказав собі Дракон і полетів у двір замку.

Щойно люди його побачили, як затихла навіть музика. Лише коні заіржали дужче. Вони ніколи не любили драконів. Дракон сів на полі бою і привітався.

Лицарі міцніше вхопили свою зброю, але тікати, схоже, не збиралися. Дракон так зрадів, що цього разу знайшов хоробрих лицарів, аж закашлявся. Добираючи слова він набрав занадто багато повітря у легені.

– Кхи! Кхи! – ніяк не міг зупинитися Дракон.

Із його пазурів вилетіли вогненні кулі. Одна з них влучила у дерев’яні столи під стінами замку. Почалася пожежа і лицарі кинулися на Дракона. Вони кричали, залякуючи його. Розмахували в нього перед носом мечами та направляли стріли йому в очі.

Дракон намагався відкашлятися і все їм пояснити, але люди вже не чули його. Вони підійшли так близько, що Дракон злетів у повітря і полетів геть. Повз нього пролетіло кілька стріл, але жодна з них у Дракона не влучила.

– Та що я їм зробив? – не міг заспокоїтися Дракон. – Так, вони хоробрі лицарі, бо не втекли від мене, але хіба я скривдив їх? Я ж не чіпав їхніх принцес! Чому вони не благородні?

Дракон ще довго не міг зупинитися. Летів, аби летіти. Так хотілося додому… Злиняти якомога швидше з цієї планети і навіть на мапі її не позначати. Бо нема що тут робити. Забути про неї та й годі!

Втомленим він сховався на галявині між дерев у невеличкому дворі і заснув. Зранку він з надією ще раз увімкнув навігатор, але той усе за своє:

– Введіть назву планети, на якій ви знаходитесь! Введіть назву планети!

– Земля! – відповів хтось поряд.

Дракон підвівся і побачив хлопчика, що сидів на лавці і тримав у руках м’яча.

– Що? Це ти мені? – перепитав Дракон.

– Кажу, що наша планета називається Земля, – відповів хлопчик, не повертаючись до Дракона.

– А. Дякую, – сказав Дракон і підійшов ближче. – Ти не втікаєш від мене?

Хлопчик простягнув руку вперед, але не дістав до Дракона. Той сидів надто далеко.

– А ти хіба страшний? – спитав хлопчик.

– Хто зна. Бабуся каже, що я красунчик. Але на вашій планеті мене чомусь усі бояться, – сказав Дракон і підсунувся ще ближче.

Тепер хлопчик зумів доторкнутися до нього.

– Зараз я на тебе подивлюся і скажу страшний ти чи ні, – сказав хлопчик і почав руками водити по Драконові.

Він провів рукою по гарячих ніздрях, тоді опустив руку і торкнувся зубів. Драконяча шкіра була такою твердою, а клики такими гострими, що хлопчик кілька разів зойкнув.

– Чесно кажучи, вигляд ти маєш кепський, – засміявся хлопчик. – Але я не думаю, що ти страшний. У тебе добрий голос. І мокрий ніс, мов у собаки!

Дракон нічого не розумів. Перед ним сидів той, хто анітрошечки не був схожим на лицаря, а поводив себе, мов лицар!

– Але ж я Дракон. Хіба ти не бачиш? – спитав він.

– Очима – ні. Вони чомусь у мене не бачать. Натомість я бачу тебе руками, вухами і носом. Та мій тато каже, що я бачу серцем. Він це в книзі прочитав. Але я не певен, бо воно десь далеко. Аж там, – розвів руками хлопчик, а тоді показа де в нього серце.

Дракон розвернувся і запропонував хлопчику подивитися на його хвіст. Тоді підсунув йому свої лапи, а в кінці дав почухати живіт. Дракони дуже люблять, коли їм чухають животики!

– Ти пахнеш, як болото у нас на дачі, – сказав хлопчик, принюхуючись. – Так і хочеться біля тебе квакати! Ква-Ква!

– Хочеш, я пограю з тобою м’ячем? – спитав Дракон, принюхуючись до себе. – Ква-Ква, кажеш...

Хлопчик кивнув і відкинув м’яч так далеко, як тільки міг. Дракон приніс м’яча назад. Хлопчик знову кинув його і Дракон знову приніс його назад.

Вони бавилися аж до вечору. Дракон усе розпитував хлопчика про мечі та обладунки. Але той мав тільки дерев’яну булаву, яку тато привіз йому з відрядження.

– Тобі час летіти, – сказав хлопчик. – Скоро по мене прийде мама. Вона добра і дуже хоробра, але теж бачить спершу очима, як і більшість людей. Тож може злякатися тебе.

Дракон зітхнув. Йому не хотілося летіти.

– А можна я ще колись до тебе прилечу? – спитав він.

– Я буду чекати на тебе тут, у дворі, – сказав хлопчик. – Може колись ми разом злітаємо на болото, що в нас на дачі. Понюхаєш сам себе.

– Залюбки! Я тільки навігатор свій відремонтую і прилечу, – пообіцяв Дракон і здійнявся вгору.

Він бачив, як хлопчик із мамою зайшов у будинок, і як на третьому поверсі увімкнулося світло.

Дракон знову включив навігатор і ввів назву планети. Пристрій швидко проклав дорогу додому і Дракон полетів геть із Землі.

Він всю дорогу думав про хлопчика і ніяк не хотів вірити в те, що звичайна дитина допомогла йому врятуватися.

– Він точно лицар! – врешті вирішив Дракон. – Просто справжні лицарі планети Земля не завжди з мечами та в обладунках...

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue