Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Літературна кухня, або порадник прозаїка-початківця
Новини видавництва
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів математики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorКодекс лицаряseparator25-story

У славу Прекрасної Дами

— Позаду!

Дубина троля просвистіла над головою Алейна. Лицарю ледве вдалося ухилитися і не гепнутися обличчям у багнюку, якою була повна лісова галявина. Якби це сталося, жодні обладунки не витримали б важкої тролячої ноги.

Зброєносець кілька разів штрикнув троля кинджалом. Троль щось пробурмотів — мабуть, лаявся — і відкинув того у кущі.

Це дозволило Алейну переміститися за спину тролю і щосили рубонути мечем по гомілці. Меч, нещодавно заточений в найкращого турнірного коваля, не підвів і розрізав товсту шкіру. Троль заволав, впав на одне коліно і махнув дубиною в надії дістати паскудну комаху у металевій бляшанці. Алейнові було відомо, що троль вчинить саме так. Вони завжди так робили, коли отримували подібні поранення.

— Егей, потворо! — меч Алейна був напоготові. Троль розвернувся і вилупив баньки на лицаря. Якусь мить людина і чудовисько дивилися одне на одного, а потім троль знову заревів.

І меч Алейна встромився тому в горлянку.

 

Зброєносець насилу вибрався з кущів і скрушно похитав головою:

— Вибачте мені, сере Алейн. Я мав допомогти вам.

— Ти й допоміг, мій вірний Тобіасе. Якби троль не відволікся на тебе, то план би не спрацював.

— Тоді беремо його скарби! Вже не дочекаюся побачити обличчя суддів турніру, коли ми принесемо трофеї, та ще й тролячі ікла!

— Не поспішайте! — пролунав на галявині насмішкуватий голос. — І краще приберіть зброю. Повільно.

— Здається, сере Алейн, нам варто до них прислухатися, — Тобіас повільно сховав кинджал. — Їх як мінімум п’ятеро.

 

На галявині стояв лицар у повному пластинчастому обладунку. Поруч з ним височила кремезна берберка зростом десь з половину троля. Погляд Алейна одразу виокремив моргенштерн в її руках, що точно був посилений зброярами Торнбері. Крім того, ще троє арбалетників тримали їх з Тобіасом на прицілі.

— Схоже, ситуація не на нашу користь, мій зброєносцю. І хто ж це перед нами? Невже славетний Малколм гербу Три Козли?

— Це однороги! — загарчав Малколм. — Однороги! Але най це вас не обходить. Стійте спокійно, і все минеться. Я не хочу робити собі зле, вбиваючи таких жалюгідних нікчем, як ви.

— Нащо вам все це? Ми вбили троля… — питання Алейна знову розсмішло Малколма.

— Так, а ми зачекали, аби не підставлятися тварюці під дубину. Проте його скарби та ікла прикрасять колекцію трофеїв сера Малколма, і я виграю турнір. Баронові доведеться запросити мене до лав свого Ордену!

Один з абалетників змінив зброю на лещата і швидко вирвав з пащі троля ікла. Малколм пройшовся галявиною, ударом ноги перевіряючи пеньки. На третьому йому пощастило — дерев’яний корч полетів убік, і погляду відкрилася схованка троля.

— Непогано, непогано. Разом з тим, що ми зібрали, цього має вистачити. 

Малколм розкинув мішок і почав загрібати скарби.

— Чуєш, Алейне, — гукнув він, не відриваючись від роботи, — ти що, справді намагаєшся виграти турнір?

— Так.

— Теж хочеш до лав Ордену?

— Я виграю у славу прекрасної дами Ніколетт.

Регіт пролунав галявиною. Чомусь найбільше сміялася берберка.

— Оце так… Звісно, така опція теж є, але нащо дарувати трофеї...

— Лицарю варто битися лише у славу прекрасної дами, а не за місця у баронському Ордені. І ще лицарю має бути соромно цупити трофеї у інших лицарів.

— Ти, Алейне, язика тримай при собі. Бо я ще можу передумати і вбити вас. Писані правила все ж таки це не забороняють. Так, все зібрали? Рушаємо.

Компанія грабіжників пішла геть. Наостанок Алейнові здалося, що берберка підморгнула і провела язиком по губах.

 

— І… Що ми тепер робимо.

— Тіні вказують, що нам час рушати до замку барона, якщо ми все ще хочемо взяти участь у турнірі.

— Але це наразі безглуздо. Навіть якщо ми пройдемо стежкою крізь Болотаві Хащі, кістками болотяників ми суддів не дуже вразимо.

— Вбачай в ситуації хоч щось гарне, мій зброєносцю.

— Що може бути гарним?

— По-перше, ми живі, і все, що було при нас - при нас і залишилось…

Лицар і зброєносець вийшли з галявини. Неподалік почулося іржання.

— По-друге, ці… гм… добродії залишили нам коней. Тому ми встигнемо на турнір і рушимо, як ти й пропонував, крізь Хащі.

— Насправді я не пропонував, — запротестував було Тобіас, але знітився і поплентався за Алейном.

 

— Чуєте, сере Алейн?

Попереду хтось стогнав. Тобіас і Алейн спішилися, витягли зброю і обережно покрокували крізь папоротневі чагарі. Болотяники могли вистрибнути буквально з нівідкіль, хоча на їхньому шляху так жодного й не стрілося.

Причину цього вони збагнули за черговим кущем. На паралельній стежці валялося зо два десятки трупів болотяників. Поруч з потворами лежали тіла зброєносців і невпізнаваного лицаря, більшість тіла якого була накрита фіолетовим плащем.

Посеред бойовища стояв, похитуючись, білобородий лицар у світлих доспехах, інкрустованих синіми каменями. Він важко спирався на величезний бойовий молот, сліди на якому точно вказували, де шукати меншість тіла фіолетового. Вигляд білобородий мав дуже кепський.

— Сере Елдріч...

— Ще одні? — білобородий махнув рукою і ледве встояв. — Ось ці наслали на мене болотяників і сподівалися пограбувати моє тіло. Вийшло не по-їхньому. Двічі.

Елдріч сплюнув кров’ю і посміхнувся.

— Ну давай, лицарю. Я бій дам, але навіть ти зараз здатен мене вбити. І це не буде порушенням писаних правил. Ти ж теж хочеш виграти турнір? Тобі вистачить.

— Сере Алейн… Це шанс. Ніхто не дізнається… — гаряче прошепотів Тобіас.

Довгу мить нічого не відбувалося. Навіть пташки перестали цвірінькати.

А потім до ніг Елдріча впала склянка з чаєм матусі Маргарет.

— Це додасть вам сил. Має вистачити на те, аби вийти з лісу. Йдемо, Тобіасе.

Тобіас сховав кинджал і позадкував, не зводячи погляду з Елдріча, поки той не сховався за кущами.

— Але ж Алейне! Сер! Ми могли виграти цей турнір! З нього, певно, купа золота була б. А обладунки? Знаєте, скільки за такі обладунки дають?

— Будуть й інші турніри, Тобіасе. А от іншої честі не буде.

 

Поле біля замку вже було урочисто прикрашене прапорами барона, Ордену Вогняного Лева і штандартами лицарів, які брали участь у турнірі. На дерев’яному помості стояли прекрасні дами: леді Равенна у золотому вбранні, леді Ніколетт у багряному і леді Сильвана у лазурному. Барон, вбраний у чорне з фіолетовим, сидів на доставленому з його замку троні, поруч із ним стояли судді з Гільдій та герольд у капелюсі з чудернацьким пером серпокрилого фазана.

Барон зробив знак, герольд підніс ріжок до губ й тричі продудів.

— Нехай розпочнеться турнір! 

Публіка схвально загула. Тобіас стенув плечима.

— Що ж, сере Алейн, навіть цікаво: ми найостанніші чи ні.

Відповіді Тобіас не почув. Герольд вів далі.

— Ці відважні лицарі змагалися один з одним не на ристалищі. Орден Вогняного Лева захищає мешканців від нашестя диких звірів, потойбічних почвар та страхолюдин, тому оцінювати будемо виключно трофеї та скарби, що лицарі отримали від полювання. Прошу лицарів зробити крок уперед і надати суддям можливість оцінити ваші трофеї.

Разом з Алейном вийшло ще з десяток лицарів. Сер Малкольм посміхався, наче вже переміг, але час від часу позирався на сера Елдріча, небезпідставно вважаючи його найголовнішим конкурентом. Білобородий дістався-таки замку і зараз стояв, замислено роздивляючись баронський фіолетовий штандарт.

— Чи готові судді проголосити переможця?

— Готові.

Штандарти зарухалися, і найвище піднявся прапор з трьома однорогами. Під ним розташувався прапор Елдріча. Штандарт Алейна, на подив, опинився ближче до середини — з нижньої частини.

— Так, хлопче, так! — гукнув Малколм.

Барон встав і запитав:

— Чи є в учасників зауваги?

Зазвичай зауваг не виникало. Але цього разу крок зробив Елдріч.

— Сеньоре, якщо я не помиляюся, в писаних правилах зазначено, що лицар може передати свої трофею іншому у будь-який час.

— Так. Ви сподіваєтеся, що хтось надасть свої трофеї вам і ви виграєте турнір?

Малкольм почав нервово озиратися.

— Ні, сеньоре. Навпаки, я надаю всі свої трофеї серу Алейну, адже лицарська честь має винагороджуватися.

Після цієї промови відбулося одразу декілька подій.

Замиготіло вікно авторизації на трейд — і до трофеїв Алейна додалися здобутки Елдріча.

Штандарт Алейна піднявся на перший щабель.

Малкольм загарчав, витяг меч — і розсипався від удару блискавки, що зірвалася з оборонної вежі.

Оскільки барон отетеріло мовчав, то час на зауваги сплинув, і штандарт та наплічники Алейна прикрасилися короною Вогняного Лева.

— Дякую, сере Елдріч. І я присвячую ці трофеї прекрасній дамі…

— Не роби це! — заволав Тобіас. — Чуєш, Алейне, не роби! Ти не знаєш хто за неї грає! Там якийсь бородатий сорокарічний задрот! Яка там прекрасна дама, чуєш?

Над головою Тобіаса замиготіла іконка попередження про невідповідність лексики. Він відмахнувся від неї. — Братку, давай просто виведемо в хард, цього вистачить надовго, чу…

Замість блискавки з оборонної вежі прилетіла крижана стріла, й Тобіас закляк у великій крижині. Над його головою закрутився таймер.

— ...присвячую перемогу прекрасній дамі Ніколетт!

Дама в багряному посміхнулася Алейну, лівою рукою зробила жест, що відправив трофеї до її особистої схованки, змахнула плащем і розсипалася золотавими іскрами.

Барон щось сказав в небеса, чи то прокляв долю, чи то демонів-розробів і зробив крок до Алейна.

— Ти ж розумієш, що…

Проте кінець фрази вже загубився.

На екрані крутилася заставка роз’єднання з сервером «Swords & Valor».

Загудів телефон.

«Нік: Погнали на каву».

 

Дівчина з коротким чорним волоссям сиділа на бежевому диванчику в куточку однієї з сотень кав’ярень, які відкрилися в місті за останні кілька років. Перед нею стояла наполовину повна склянка з карамельним лате і порожня тарілка з крихтами від макарунів.

— Привіт, Алінко, — поруч з нею на диван плюхнувся хлопчина в окулярах і цьомнув дівчину в щоку.

— Леді Ніколетт знову запізнилася, — посміхнулася Аліна. — Ти диви, Миколо, а то втягнесся так...

— Ай, - хлопчина не образився. — Хто б казав, сере Алейн. До речі, твій співпартієць, як там його, Тобіас, майже вгадав. Хіба що з віком трохи лажанув.

Дівчина вмостила голову на плечі Миколи.

— То шо?

— Ну… добре, що тобі Елдріч трофеї віддав. Якби не віддав...

— Були б інші турніри. Схема ж робоча.

— Робоча. Я чому запізнився — одразу вивів на трейд, встиг до того, як розроби пригарцювали мені до Дискорда. Я їм одразу в писані правила… умови користування. Ми формально нічого не порушили, просто вони на логіці сервера не прорахували варіант із дарунком прекрасній дамі у кінці турніру. Лицар завжди може подарувати, бо кодекс, всі ці середньовічні замути, всяке-таке.

— Казала ж тобі — спрацює. І дякую, що взяв разрабів на себе.

— Та… Будь ласка. Тепер ти в Ордені, користуватимешся дейлі бонусами та іншими шнягами без запаморочливого вступного внеску. В наступних патчах це стопудняк пофіксять і викинуть до біса прекрасних дам, але зараз…

Микола дістав планшет, подивився у пошту, кивнув і кілька разів потапав по екрану. Аліна підняла телефон — повідомлення від банку.

— …зараз ми доволі непогано і, що важливо, абсолютно чесно заробили. Вистачить або на новий ігровий комп, або поїхати кудись.

Аліна взяла склянку. відпила крізь трубочку залишки лате і кілька секунд смакувала карамельний післясмак.

— Я оце думаю… До «Swords & Valor» нам зараз краще не потинатися, тож… — вона повернула обличчя до хлопця. — Тож, які в тебе плани на наступні пару тижнів?

 

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue