Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Літературна кухня, або порадник прозаїка-початківця
Новини видавництва
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів математики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorКодекс лицаряseparator31-story

Лицар Крижаного королівства

Є на світі королівство, де завжди царить зима,

Крижані стоять там брили і фортеця кам’яна.

Пронизають стрімко хмари його гострі тонкі шпилі

І високі стрункі башти понад льодом височіють.

Рідко сонце сяє людям, та і те не гріє землю,

Не буває ані вдень, ані в ніч в палаці тепло.

Люди звикли там до снігу, в них завжди холодні стіни,

І вогонь у них не знає, як приміщення зігріти.

Тож живе у королівстві нечисленний дивний люд,

Що про весну і про літо, та й про осінь позабув.

В королівстві тім панує лиш один король самітний,

Королева давно вмерла, коли народила сина.

В короля було два сина, два вродливих юнаки,

Поміж ними доля кине меч жорстокий ворожби.

Старший звався Доріан, був високим він і дужим,

У три роки взяв найпершу свою зброю в руки.

Доріан мав вдачу хижу, був жорстоким й прагнув крові,

Не було у його серці до людей чужих любові.

Тільки батька шанував він, і до нього прислухався,

І ненавидів він люто свого молодшого брата.

Звався Роан він, і з братом він майже усім різнився,

Тихим був, та і палацу юнак часто сторонився.

Він проводив час у лісі, там на звірів полював,

А впольовану дичину потім людям віддавав.

Володів мечом він вправно, але був слабкий за брата,

Щоби з ним зрівнятись в силі, Роан тяжко тренувався.

І одного разу в лісі полював він на оленя,

Та ніяк не міг зловити він прудке струнке створіння.

Все він цілився у нього, та стріла не досягала

Того оленя, що швидко за деревами ховався.

Роан гнався все за звіром, поки не завів той його

До самого кінця лісу, королівства вже нового.

Там була краси долина, все пашіло і цвіло,

Гули бджоли, сонце в небі чистим світлом сяяло,

Вирували аромати хвої, квітів і трави,

Все було у тій долині, як описують казки.

Як пригледівся юнак до нового цього лісу,

То побачив, як танцюють феї на поверхні листя.

Ельфи бавилися й грали, сміх доносився усюди,

Хто видовище таке міг, не бачивши, збагнути?

Приголомшений красою, Роан дихати забув,

Охопить не міг все зором й пояснити дивину.

Про такі місця чарівні він чував лише з казок,

Що йому читала няня, йому гладячи чоло.

Ні, не мати біля ліжка боронила його сни,

А служанка, що любила його більше за усіх.

Тож узрівши край прекрасний, він згадав своє дитинство,

Наче він колись вже бачив ліс, де поселилось літо,

Але зараз це для нього був немов давнішній сон,

Мов видіння, що майнуло серед неясних думок.

Ліс співав, бринів і дихав, все в ньому було живим,

Звуки всі сплітались разом й виливались у пісні.

Серед цих мелодій Роан відрізнив чийсь дзвінкий голос,

Що співав у далечіні пісню ніжну і солодку.

І юнак пішов на пісню, що вела його все глибше

В лісові таємні хащі, де навряд була людина.

Він дійшов вже зовсім близько до наспіву джерела,

Коли раптом обірвалась пісня, як тонка струна.

І побачив Роан річку із прозорою водою,

А поблизу неї берег з похиленою вербою,

Понад самою водою, понад дзеркалом води

Там на вітті була діва неймовірної краси.

Колір шкіри був засмаглий, очі світлої блакиті,

Струнка постать, що убрана у хітон шовковий білий.

На коліна водоспадом пишні локони спадали,

Їхній колір з житом зрілим можна було порівняти.

Тонкі риси були жваві, брови й губи полохливі,

Роан як її побачив, ледь встояти знайшов сили.

Незнайомка ця одразу поселилась в нього в серці,

Хоча сам собі зізнатись не хотів він в той момент ще.

Дівчина співала пісню, поки шурхіт не почула

Під кроками ніг чиїхось, що ступали ледве чутно.

Але гострий слух одразу уловив чужого в лісі,

Дівчина умить злякалась і сховала свою пісню.

Вона зникла з віття зразу, Роан і не встиг моргнути,

Й несподівано упала з дерева йому на груди.

Заблищав в її долоні лезо гострого клинка,

І підставила до шиї юнака вона кинджал.

«Хто ти й звідки? Зізнавайся! Ти прийшов, щоб щось украсти?

Ми чужинців підозрілих в Сауерфйорді не приймаєм!»

- так вона заголосила, Роан відійти не міг

Від нападу незнайомки, яка збила його з ніг.

Не одразу знайшов сили і слова, щоб пояснити,

Як він в ліс її потрапив, женучись за прудким звіром.

Вона вислухала його, відпустила й піднялась,

Відійшла на пару кроків й засоромилась ураз.

«Вибач, лицарю шановний, що за ворога прийняла,

Просто часто до нас ходять, щоби ліс наш руйнувати.

Люди ловлять фей і ельфів та увозять у клітках,

Щоби потім продавати їх на ринку як товар».

І побачив Роан сльози й сум тяжкий в її очах,

Так що сам відчув він біль в серці від її страждань.

«Я не дам нікому більше плюндрувати Сауерфйорд,

Якщо хочеш, захищати буду я тепер його».

Так зраділа раптом діва від його надійних слів,

Знов полинув з її вуст золотий і теплий сміх.

Заспівала вона пісню разом з ельфами веселу,

Про любов і міцну дружбу, і усе навколо неї,

І пташки, і квіти й трави, і дерева відгукнулись,

Знову сповнилося щастям всі серця і все навкруги.

«Мене звати Шейлірман, - усміхнулась ніжно діва –

Відтепер ти будеш з нами, як одна дружня родина».

Відчув Роан, що на щоках в нього виступив рум’янець,

І постійна блідість шкіри на очах раптово тане.

Дивувався хлопець чарам, і всьому, що сталось з ним,

Не гадав він, що принесуть вітри долі його в ліс.

Він провів цю ніч під в’язом, спавши кріпко у тепліні,

На траві, м’якішій навіть за палацові перини.

Сонце стріло його вранці, доторкаючись промінням,

Коли Роан пригадав про Зимове королівство.

Не побачив Шейлірман, як прокинувся він, поряд  

Із тривогою здійнявся Роан й сів хутком на коня.

Хвилювався він за батька і за няню у палаці,

І відсутністю своєю не бажав він їх лякати.

Роан обіцяв вернутись, як розкаже все Сільвії,

Які дива вчора вдень і вночі з ним приключились.

Стара няня все чекала його, запаливши свічку,

Приглядалась до дороги, що вела в лісну долину.

Ніч не спала, сподівалась, що прискаче Роан пізно,

Та юнак досягнув замку, хоч спішив, після обіду.

Няня вбачила його й обійняла, наче сина,

Хутко в нього розпитала, де він пропадав всю днину.

Лише няньці міг відкрити Роан, що було на серці,

І нікому, окрім неї, він не довіряв секрети.

Вона вислухала його, і чомусь з’явився жах

На обличчі Сільвії, невимовний дивний страх.

«Сільвіє, - юнак звернувся – що тепер тебе бентежить?»

«Ох, повинна розповісти я тобі все, як належить.

Ти не можеш довго бути поза королівством нашим,

Бо тепло Сауерфйорду Принців Льоду убиває.  

Позабудь навік про діву, не вертайся ти до неї,

Бо не довго ти пробудеш – і помреш без холоднечі.

Лід і холод – це наділ твій, а тепло літніх ночей

Хоч яке й для інших добре, принесе тобі лиш смерть.

Лише сім днів можеш бути вдалині ти від домівки,

Бо прокляття тебе згубить, що лежить на Темних Принцах».

Як почув це Роан, серце в нього сповнилося болем,

Гіркота в душі вселилась, місце тіснячи любові.

Але він був лицар й завжди слідував своїм словам

І ніколи у житті їх не брав потім назад.

Та й хотілося побачить йому Шейлірман ізнову,

Хоч таїлась небезпека в тому лісі чарівному.

І до батька не заходив, сів одразу на коня,

Відтепер боявся він, щоб була діва одна.

Адже хоч вона й звалила в перший раз його на землю,

Він помітив, як тремтіло у руках невправне лезо.

Не сказавши ані слова, він покинув королівство,

Навіть няні засторога не змогла його утримать.

В Сауерфйорді він проводив шість із семи днів на тиждень,

А в неділю повертався, щоби батька свого втішить.

Був старий він вже і рідко піднімався з свого ліжка,

Більшість справ поклав на плечі старшого він свого сина.

Доріан, хоча й був старшим, королем не хотів бути,

Він ненавидів палац і хотів його позбутись.

Із скарбниці брат накрав золота собі і срібла

І хотів втекти із замку від обов’язків і світу.   

Старший брат мав хитру вдачу, довгу Роана відлучку

Він не міг не помічати і його скритну натуру.

Його мучило питання, куди часто їздить брат,

І одного дня простежив за Роаном Доріан.

Він сховався в темних хащах, зачаївся і побачив,

Як молодший брат сміється, як всміхається від щастя.

Дивувався він, що Роан взагалі всміхатись може,
Його усмішку не бачив він вже стільки довгих років.

Заздрість приснула отруту в саме серце Доріана,

Захотів він Шейлірман вкрасти й полонити в замку.

«Візьму її за дружину, зачиню її в палаці,

Буде мені, а не йому, грати і пісні співати».

День пройшов, минув і другий, третій в сутінках втонув,

Роан Шейлірман залишив, місяць зник к нічну пітьму.

Як підкрався Доріан, не почула зовсім діва,

Так її любов і щастя почуттями оманили.

Вона марила Роаном, то сміялась, то сумніла,

Не могла знайти спокою й стримати в собі всі мрії.

Аж раптово старший брат ухопив її в обіймах,

Перелякана дівчина навіть скрикнути не встигла.

Доріан зв’язав їй руки і увіз у свій палац,

Що стояв на самім краю, де кінчалася земля.

Там над прірвою страшною в замку, де ніхто не жив,

Шейлірман віднині в башні відбувала свої дні.

Немов пташка в тісній клітці, так тепер вона жила,

Не співала, не всміхалась, була наче нежива.

Як вернувся Роан в ліс, розпитав він фей та ельфів,

Де пропала, куди ділась і що сталося із нею.

«Її вкрав якийсь злий лицар, що на тебе дуже схожий,

Не змогли ми запобігти, не були ми насторожі».

Здогадався умить Роан, хто кохану його викрав

І помчався він додому, в своє Темне королівство.

Але не знайшов там брата, лиш зібрався там народ,

Що одного із двох братів вимагав посісти трон.

Роан кидався по містах і поселеннях сільських,

Все шукав, де Доріан діву його ув’язнив,

А народ палав від люті, він правителя шукав,

Вся земля заполошилась, розгоралася війна.

Роан змушений був стати повноправним королем,

Справи в краї уладнати, об’єднати сім земель.

Місяць так пройшов, і другий, третій добігав кінця,

Але Роан ні на мить про любов не забував.

Посилав гінців усюди – все було поки безплідно,

Але ось його посланець прилетів з такою вістю:

«Я знайшов, де ваша діва, о Королю, ув’язнена,

Де її ваш брат тримає, зберігаючи для себе.

Ходить чутка в краю тім, що із башні долунає

Голос болісний й журливий, але мов зірки прекрасний».

Роан підхопився з трону, вмить одягнув обладунки,

Його няня похрестила, щоб він міг у путь відбути.

Взяв король меч й щит сталевий, і коня свого запряг,

Мов на крилах, полетів він туди, де жив його старший брат.

Їхав він сім днів й шість ночей, а на сьому ніч прибув

До самого краю світу, де впадало все в пітьму.

Доріан побачив брата, що на нього їхав стрімко,

Сам одягся в обладунки, був готовий брата вбити.

Під стінами замку стрілись і вступили в тяжкий бій,

Ледь не три години бились два рідних брати.

Доріан був сильнішим й дужчим, але Роан пам’ятав,

Як колись він обіцявся захищати Шейлірман.

Переміг він свого брата, збив його з коня його і з ніг,

Але справу завершити і брата вбити все ж не зміг.

Любов йому говорила пощадити Доріана,

Хоч зробив він стільки лиха для країни і для брата.

Врятував Роан кохану, заключив її в обійми,

Шейлірман весь час чекала, як Роан до неї прийде.

Вона вірила в той день, коли буде знову вільна,

Хоча би не була у житті гірка година.

Доріан був у в’язниці, зла йому більш не робити.

Стали правити Роан й Шейлірман у королівстві.

Об’єдналися дві землі, впало зле прокляття льоду,

І тепер був в тім краї час для кожного сезону.

Поважають всі Роана, його лицарський характер,

Ось такі в одному з світів на землі вершаться справи.       

  

 

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue