Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Редактор і переклад. Основи видавничої роботи з відтвореними текстами: навчальний посібник
Редактор і переклад. Основи ви... Губарець В. В.
60,00 грн
30,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 16.08.2022
Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorКодекс лицаряseparator7-story

Про Ейка. Лицаря-чародія

Сьогодні в Дарайні свято. Ятки зі смаколиками, фокусники та урочисті наряди заполонили вулиці. Жителі міста щиро радіють цьому дню. Усе через одну традицію. Історії. Сьогодні усі історії, пісні, п’єси та вистави присвячені лише одному. Послухаємо ж тоді одну із сотень історій, що нині пролунають. Баладу про того, хто цього вартує найбільше. Про Ейка. Нашого славетного лицаря-чародія.

В Ейка справді незвичайна доля. Багато він пережив та пізнав за своє життя, кожне випробування він пережив гідно, а кожен вибір робив не зраджуючи своїм принципам.

Народився герой цієї історії у клані темного полум’я, що у темних землях, та був молодшим сином голови клану, тому був спадкоємцем Волі Вогню. Ця сила дозволяти контролювати вогонь та надавати йому будь-яких властивостей. Про те, не дивлячись на природний хист майстерності в бою, хлопець більшість часу приділяв наукам, через сторінки пергаменту, пізнавав світ. Найбільш вплив на молодця здійснювали саме архів з книгами та атласами. Полюбляв талмуди з працями магії та філософії.

Науковий хист хлопця посіяв сумнів у серця оточення клану та його рідні. Ніхто не вірив, що він сильний. Чекала на Ейка священна дуель прямих нащадків. Брат проти брата. Саме воля вогню вирішувала результати: хто виграє, а хто буде відданий на поталу переможцю.

У день бою викувалася наша легенда. Його брат наступав. Його пломінь був сильніший за подих дракона. А гнів та ненависть страшніші за вулкан. Та Ейк був не слабшим, а можливо й сильнішим. Та його сила була не у гніву. Розум та хитрість його врятували. На грубу силу та жадібний вогонь, Ейк відповідав хитрістю та умінням. В руках будь-кого із роду вогонь міг зруйнувати та знищити будь-що. Але тільки в руках Ейка вогонь міг стати стіною, обладунком чи мечем. Він окутався у вогонь мов плащ і захищався ним мов щитом. Жар був його мечем, яким він розвіював усі чари та потуги брата. Пломенем він обпікав та різав свого брата. Мучив його тим саме мучачи себе.

В той день Ейк переміг свого брата. Помилував його. Та перемога далася йому важко. Ейк і сам постраждав від своєї магії. Плоть обгоріла, а тіло скалічене. Вогонь взяв своє.

Ейк вирішив піти. Він використав своє право переможця, що відправитися у добровільне вигнання. Інакше клан його б не відпустив. Ейк зрікся свого роду та влади яку він виборов у старшого брата. Він просто хотів піти. Він забрав із собою три артефакти. Ти коштовності свого клану. В чорний обладунок він себе закував, щоб звільнити себе від мук плоті. Тільки в них Ейк відчував полегшення. Меч темряви, що міг знищувати будь-що. Та одну із нескінченних книг. Талмуд, що мав безмежну кількість сторінок.

З цим скарбами він вирушив у подорож за знаннями та славою. За тим, що не міг йому дати клан. За справжньою силою цього світу. За свободою. Мандрував він темними землями. Десять років він служив десятьом владикам десятьох земель. Кожному з них він по року служив. За кожного він воював. І також у кожного він навчався чарів. Лорди та їх чаклуни були скріплені угодами. Нечувана наглість скажете ви. Бо лорди та чаклуни темних земель ревно оберігають свої секрети. Нагода скажу я вам. Ейк укладав цікаві угоди. Він обіцяв кожному лорду, що якщо він хоч раз програє, хоч раз провалиться, то він буде вічно служити йому.

Вони завжди погоджувалися. Гадали ніби зможуть загнати Ейка в пастку. Отримають вічного раба. Думали, що неможливі доручення зарадять цьому. Та багато подвигів здійснив Ейк. Багато звершень його стали легендами. Один за одним лорди темряви зазнавали поразки. Кожного обводив навколо пальця. І від кожного із них Ейк отримував секрети для своєї книги. Кожна перемога примножувала його могутність та велич. Так минали десять років з десятьма панами. Так минали його перші десять років у вигнанні.

Набув за цей час Ейк незвичної слави. Став він і прославленим мудрецем, і великим звитяжцем. Але найбільше тішило його гонор слава захисника людей. Він міг накрити чумні квартали міст очисним вогнем, що знищував заразу, але усього іншого не чіпав. Також він був одним із не багатьох жителів темних земель, хто знав магію зцілення. Магія богів світла та порядку була наскільки рідкісним явищем для них, що на кожен її прояв вони дивилися, як на диво. І Ейка це забавляло. Він знав наскільки слабкі заклинання які він використовував. Але їх слабкість компенсувалося кількість. Він міг легко вилікувати ціле військо і тим самим відновити його боєздатність. Тому солдати лордів раділи командуванню. Вони ніколи не боялися ран, бо знали, що їх генерал їх береже. Так минали його роки служби.

Коли останній лорд зазнав поразки у марній спробі скорити його, Ейк відправився у мандри. Подався наш герой у напрямок південного сходу. У землі Вічного порядку. Тільки там він міг дізнатися більше про магію не відому його народу. Наш герой хотів знати щось більше за слабкі чари цілительства.

Але в той час не було там ніякого порядку. Хаос та анархія їх заполонили. Імператор, що правив землями порядку помер. Лиш його воля та вплив тримали все у купі. Його не стало й імперія померла. Кожен воєначальник, політик та духовник прагнули правити. На місці колосальної держави з’явилися дрібні королівства, князівства і так далі. Це був час нових країн. Час погорди, крові та героїв. Саме в такий нога Ейка і ступила на землі порядку.

Так він теж наймитував. Його меч служив і дрібним князям, і правителям міст держав та королям. Кожен був радий найняти Ейка. Кожен бажав отримати його силу та знання собі на службі. Ейк один із не багатьох хто міг вистояти проти Героїв.

Спитаєте хто такі герої? Героями називали обранців пантеону порядку. Розпад імперії розсварив не тільки смертних, але пантеон богів порядку. Для того аби вирішити свої негаразди, кожен із божеств обрав свого героя. Кожен герой був наділений силою. Кожен із них ніс волю свого покровителя. Кожен був провідником волі богів, яка направляла орди підкорених богами людей на ворогів. З кожним із них довелось зіштовхнутись Ейку.

І було цих героїв чотири, бо чотири боги були покровителями імперії. Кожен із низ мав узяти своє для свого патрона. Кожен із них вершив волю богів.

Вони були люті, вони були, не кожного Ейку вдалось перемогти. Бо важко іти проти волі богів. Бій із кожним героїв давався важку. Хтось його калічив, хтось проклинав, а хтось калічив його. Та кожен із них запам’ятав його. Кожен пізнав його волю. Кожен пізнав, що таке чари темних владик. Кожен відчув на своїй шкурі, що таке Воля вогню. І досить багато пустив крові героям темний клинок та захистив від чарів обладунок.

Ейк був одним із не багатьох тогочасних людей, хто міг хоча б щось протиставити героям. З кожним із них героєм він бив не раз і не двічі. Бо мусив. Бо гонор та обов’язок штовхали його уперед. Обов’язок перед кожним хто мав зіткнутися із гнівом богів. Кожен бій із героями, байдуже перемога чи поразка, це збережені життя міста і королівства. То був час не тільки богів, крові та погорди. Це був час відчайдух, які кидали виклик богам. Час коли люди перестали бути маріонетками. Час коли так люди, як Ейк творили нову історію. Історію свободи та величі людської, а не божественної.

Так минуло ще десять років. Десять важких років. Бо боги та герої не були темними лордами. Їх не так легко обдурити та й виклики, які вони кидають значно важчі. Та Ейк вистояв. Пошматований, скалічений та проклятий самими богами на постійну агонію. Але вистояв. А разом з ним вистояли й більшість незалежних від богів земель. Кожен куточок від колишньої імперії та навколишніх земель були залиті кров’ю. Сплюндровані та зруйновані, але вони вистояли.

Боги здалися. Землі якими вони хотіли правити могли стати безлюдними, якби вони продовжили війну. Вони вирішили вдовольнитися тими землями, що встигли завоювати. Це був перший раз за всю історію коли боги та їх слуги схилися перед людьми, а не навпаки. Був підписаний божественний мир. Він гарантував, що боги більше не будуть зазіхати на землі колишньої імперії. Проте вони в принципі припинили свої завоювання. Їх землі малолюдні. На пів порожні столиці та здичавілі поля говорили самі за себе. Пройде ще не одне століття перш ніж вони зможуть оговтатися. Боги поплатилися нехтуванням людськими життями свої. Мало в наш час ідіотів, що ступить на ті землі та присягне на вірність богам. Мало тепер шанувальників у них. Мало тепер проповідників їхні. І мало де тепер їм раді.

Ейка та всіх тих інших відчайдух шанували як людських героїв. Покалічені тілом та не зламні духи вони стали символом людської сили. Кожного із них лікували, як могли. Та Ейковим ранам ніхто не міг зарадити. Надто часто він бився з героями. Надто часто вони калічили його тіло та душу. Проклять було так багато, що вони мало не в кісти в’їлися. Ніхто не міг йому зарадити. Усі відомі чари світу не могли йому зарадити. Тому він вирушив на пошуки тих чарів, про які ще ніхто не знав.

Свій меч та обладунок віддав ордену темних лицарів. Його найвідданішим шанувальникам і товаришам. Вони не раз його, на пів живого, забирали з поля бою. Тільки їм він міг довірити свої артефакти.

І собою у подорож він забрав тільки нескінченну книгу. Вона повнилася знання про усі чари, які він зустрічав та міг створити. Вона йому була потрібна для ще одного подвигу. Подвигу, який вилікує його та принесе у світ нові зміни. Він відправився у божественні рівнини. Велетенську пустку, де колись боги сходили. До того, як божественний пакт зобов’язав усіх небожителів вирішувати конфлікти через обраних, боги тут вирішували свої конфлікти. І це лишило свої сліди. Магія там танцювала у повітрі і викривлювала усе. Деякі чари там навіть почали жити своїм життям. Місце настільки небезпечне, що до нього навіть підходити навіть небезпечно. Якщо ви раптом задумувалися звідки узялися усі грифони, гігантські ящірки і так далі, то ось вам відповідь.

Проте рівнини були не тільки небезпечним місцем. Вони були ще й кордоном, що розділяв темні землі та землі порядку. Вона була настільки великою, що Ейк потрапив два роки аби найти шлях через гори та потрапити із темних земель до земель порядку. Природні та магічні кордони банально розділяли темні землі від земель порядку.

Він вирушив у невідомість. Його вело передчуття, що там він знайде звільнення. Він відчував, що там він знайде звільнення від усіх ран та проклять.

Ніхто не знає, що Ейк робив там. Нікому не відомо ні яким шляхом він ішов та, що знайшов. Відомо лише, що він повернувся через п’ять років. Цілий та здоровий. Кожен шрам, опік та прокляття, яке він зазнав за своє життя зник. Із собою він приніс знання, як мандрувати пусткою та які шляхи безпечні та як їх зробити безпечними. Так, завдяки Ейку, поступово божественна рівнина почала освоюватися. Люди заново почали для себе відкривати древні секрети.

Одним із таких секретів стали руїни у самому центрі пустки. Саме там посилився він. Місце було зручне. Звідти він міг легко дійти куди хоче.

Поступово руїни почали змінюватися. Спочатку до них почали стікатися паломники з усіх куточків світу. Потім з’явилося пару торгових маршрутів, які проходили через них. Поступово людей ставало усе більше. Вони частіше зупинялися в руїнах. Почали будуватися. Ейку нічого не залишалося, як утвердити владу над цим місцем поки це не зробив хтось інший. Так наш володар заснував Дарайн. бастіон цивілізації у місці де магія існує сама по собі.

І день заснування ми, дарайці, святкуємо сьогодні. День коли найгідніший із людей заснував найгідніше місто. Двадцять раз за двадцять років ми відаємо пошану Ейку. Лицарю та чародію, що почав шлях за себе, а продовжує за людей.

Та де ж зараз він? Може десь святкує? Може мандрує? Ніхто не знає. Різні чутки ходять про нашого правителя. Та одна із них є найбільш популярною. Історія про те, що він знову зустрівся з одним із героїв. Світлоносною. З нею наш володар бився більше ніж із будь-яким іншим героєм. Якщо вірити людям, це сталося три місяці тому не далеко від міста. Ніхто не знає ні мети, ні результату зустрічі. Хтось каже, що вона прийшла убити Ейка. Хтось думає, що вона прийшла сказати йому щось важливе. А є і зовсім абсурдна версія. Ніби Світлоносна прийшла за покликом серця до нього. Як не дивно, ця версія стала найпопулярніша. Останній місяць барди у місті змагалися у тому, хто складе най сороміцькішу баладу.

Але де б зараз не був наш володар, на це є свої причини. Найкраще, що ми можемо зробити це не вигадувати побрехеньки. Краще ми вшануємо його подвиги та звитягу. То ж вип’ємо за нього. За володаря Дарайну. За лорда Ейка. Лицаря чародія.

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue