Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Редактор і переклад. Основи видавничої роботи з відтвореними текстами: навчальний посібник
Редактор і переклад. Основи ви... Губарець В. В.
60,00 грн
30,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 16.08.2022
Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
new-news 17.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів інформатики
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorКонкурсиseparatorМлин

Млин

Остап Чуб сидів на березі пересохлої млинівки і з сумом дивився на на високі пагорби. За ними - місто. Не видно його старовинних високих стін, древніх веж, величних намолених соборів, але вже чутно гул механізмів і видно чорний, з рудими підпалинами дим, який повільно піднімається вгору, затуляючи собою красу західного сонця. Місто гримить, скрегоче, дихає кіптявою в небо і вдень, і вночі; сморід від його заводів та фабрик унадився до Калачів непроханим гостем. Невдовзі воно поглине селище.

 А які ж Калачі гарні! Три млини, велика церква з височенною дзвіницею, ярмарки раз, а то й два на рік. А, як гучно скликав мешканців села їх солодкоголосий дзвін! Ех, мабуть і в самому місті чутно було! Гм, було б, якби не чортові механізми... Біда, ой, біда...

- Доброго вечора, - проскрипів старий Глип і примостився поряд з Остапом. - Гримить?

- Гримить, - зітхнув Остап, - як завжди. Все ближче і ближче.

- А з водою що?

Чуб підібрав сухий шматочок глини і пожбурив його в рівчак, камінчик шльопнувся в темну, покриту білою плівкою густу каламуть і гордовито, ніби острів в морі-океані, залишився стовбичити посеред русла млинівки.

- Наче ти не знаєш?

- Я за велику річку, а не за твоїх рук діло, - чвиркнув крізь зуби Глип і подивився на хмари пилу та кіптяви - лютий і мстивий вітер гнав їх до товаришів. - Глянь, ще й досі не втихомириться! Жалівся мені Посвист, каже: “Поставив би Чуб вітряк - першим мірошником на всі Калачі був би, а то й на все місто!”

- Замовкни! - стиснув кулаки Остап. - Ще всі дізнаються про чубів млин!

- Та знаю я! - обтрусив бороду від пилюки Глип. - Чутно, як гепає та дзвенить залізяччям - голова обертом. Може скажеш, щоб перестав, бо не подивлюся, що твій син, викину геть з млина.

- Млин мій! Я його будував!

- Будувати-будував, а який би зиск ти з нього мав, якби не я?

Остап рвучко піднявся і повернувся в сторону села - два вітряка справно молотили зерно і дві завидні довгі черги возів тягнулися до них. Інколи від вітряків в сторону міста вирушали паромобілі, вони пронизливо свистіли, плювали в небо вогняним димом і везли в місто свої вантажі.  Говорили, що невдовзі збудують залізну дорогу, яка прискорить товарообмін, але хай говорять - по річці теж колись пароплави ходили, а тепер... Зжерло місто повноводну ріку, перетворило її на струмочок, а з нею закінчилося спокійне та заможне життя Остапа. Одна надія на сина, але чи вийде в нього, чи буде він найкращим та найбільшим млинарем на всю округу? Остап чув, як Андрій бурмотів, ніби розмовляв сам з собою, коли ввечері, після трудів, сідав відпочити та повечеряти: “За паром майбутнє! Ми ще покажемо нашу силу!”  Бувало так стисне металевими пальцями чарку, що та гнулася, наче була зроблена з м’якої глини.

 Глип також піднявся, але він повів очима по млинівці, до відгалуження її від ріки.

- Не працюватиме твій млин, Остапе, поки я не дозволю.

- Не заважай, чортисько ти водяне! А не то я викину тебе зі свого млина! - скипів Чуб

- Тьху на тебе, - спокійно сказав Глип. -  Теж мені млинар, ха-ха. Вже не господар, а ще...

Остап миттю крутнувся і згріб старого за бороду - той миролюбно розвів руки в сторони, але очі його налилися кров’ю:

- Колись я тебе так тримав, пам’ятаєш?

- Не глипай на мене! Я з тобою розрахувався, а сина не вплутуй!

- Ти - так, але зараз син господар...

Остап відпустив бороду, відступив на крок:

- Що тобі?

- Водиці треба, бо обміліла моя домівка, а ось там, - Глип вишкріб з бороди маленьку мушлю і кинув її під колесо млина, - спить джерельце і...

- Він мене не послухає! - перебив його Остап і додав через хвильку: - У нього один пар в голові...

* * *

Остап зайшов до млина, озирнувся навкруги і, хоч світла однієї свічки було замало, побачив, скільки всього зробив Андрій.  Циліндри, поршні, шестирні різних розмірів, гумові стрічки, мастило, труби і багато металевих заготовок. Все було готове до переобладнання старого млина.

Тихенько, щоб не розбудити втомленого Андрія, Остап підійшов до столу. Глянув на креслення і гордовито розправив плечі - он який у нього син! Андрій задумав перетворити старий млин в сучасне борошномельне підприємство і хотів використовувати паровий двигун для кузні та лісопильні також. І ніякі тобі вітри та течії не потрібні! Чуб підкрутив вуса, посміхнувся і... спохмурнішав. Коли ж це ти, синку, все встигнеш зробити? Остап обережно доторкнувся до протеза металевої руки, який Андрій залишив на столі. Ну навіщо ти, синку, поїхав в те кляте місто? Залишився б з нами. Дивись, і матінка твоя, так рано на небо не пішла б. Привів би жінку, були б дітки... А млин? Та біс із ним! Якось би, та прокормились... Остап протер мокрі очі і придивився до механізму. Мабуть, купив на заощадження, бо з заводу ж турнули - навіщо їм каліка, а більш ніде не пригодився. Та хіба ж він один? Е-ех, горе  принесе цей... Хм, прогрес, але... Але й користь є. Остап  не розумів, як працює механізм протезу. Зовсім не розумів! Пар, вода, вогонь - в великій кузні ясно, як працює. А в такому маленькому механізмі? Певно, якогось духа зачинили, от і круте він ті коліщатка та натискає на поршні. Так, чорта піймали і... Чорта, чортівня... Ну, звісно, чортівня!

Остап прикрив долонею рота, щоб не зареготати - якщо син його не слухає, то він знає кому Андрій не насмілиться відмовити.

Чуб вискочив з млина, наче молодик, що поспішає на вечорниці. Він біг і чув, як лаявся Андрій - брязкіт металевих деталей, що покотилися по підлозі від необережного Остапа, змусив його прокинутися...

* * *

Лиш тільки вранішні, ніжні та боязкі сонячні промінчики, застрибали з однієї крапельки роси на іншу; лиш тільки прохолодний вітерець, нагулявшись за ніч, куйовдив собі листя в кроні старого дуба, щоб спочити якусь хвильку; лиш тільки надокучлива комашня хмарками піднімалася з трави, а Андрій вже тягав залізяччя і гепав по ньому молотком затиснутому в лівій, механічній руці.

Стара, згорблена жінка стояла на подвір’ї млина, спиралася на клюку і чухала за вухом невеличкого песика. Той опирався передніми лапками об ноги бабці і, заплющивши очі, млів від задоволення.

- Доброго ранку, Андрію, - привіталася стара.

- І вам не хворіти, бабо Ярино, - відізвався чоловік. - Говоріть, чого прийшли?

- Ич, який швидкий та гарячий, весь в батька, - вона шикнула на пса і той ліг біля неї. - Спитав би, як живеться, та що в селі робиться, а тоді вже й до діла...

- Ага, як же, - засміявся Андрій, - ти мене накорми-напої, в баньку зводи, а вже потім питай? То це ж ви до мене прийшли - не я.

Ярина помовчала, потім глянула скоса на Андрія:

- Батько твій говорить, що не слухаєш ти його, не чуєш.

Молоток, наче живий, вирвався з руки чоловіка. Андрій чортихнувся і спробував розігнути пальці - не вдавалося - заклинив механізм.

- Не гнівайся на нього, бо ти не бачив, як він сумував за тобою. Спочатку втік син, потім зупинився млин, а потім жінка... Забагато на нього звалилося водночас. Не міг працювати, тільки про тебе згадував: “Ось вернеться мій Андрійко, дістану я скриньку, та й заживемо...”

- Мені теж не легко було, - огризнувся Андрій і тріснув кулаком по металевій руці.

- Спокійніше, хлопче, бо я ледь не пожалкувала, що допомогла тобі на цей світ з’явитися, такий ти злий та хамовитий, - Ярина підійшла до нього підтягуючи одну ногу, ніби вона... хм, металева чи костяна.

- Вибачте, - вичавив він з себе.

- Пусте... Скорий ти на слово, як і батько, а в макітрі... Е-ех...- махнула рукою стара. - Мати передавала, щоб ти її провідав і...

- Мати?

- ... батька послухав, - договорила Ярина і засміялася: - Мати, мати...

Андрій витер спітніле чоло:

- Та зрозумів я, чого регочете? Вам - що живі, що мертві, як тільки отець Михайло це терпить?

- Мишко, той що Світозарчиком був? Та він під стіл пішки ходив, коли я вже людей лікувала та з мертвими розмовляла.

- Сходжу, ну сумнівайтеся, - наче мала дитина пробурмотів молодий Чуб і схилив голову.

Бабця нахилилася ближче до Андрія:

- Ось, що я тобі скажу: під колесом потрібно яму викопати - там джерело - воно тобі в пригоді стане, - і випрямилась, наче молоде деревце - швидко, легко - Андрієві на мить здалося, що не така вона вже й стара, як всі говорять.

- Гаразд, але не зараз, бо роботи багато, - почухав потилицю чоловік. - Та й не потрібна мені вода - я те колесо хіба що на згадку про минуле залишу.

- Вода усім і завжди потрібна! Чиста, а не те, що через місто пройшло. Те, - Ярина сплюнула в пилюку, - і помиями назвати важко.

Андрій спробував поворушити рукою - пальці хруснули, шестерні закрутилися, протез чхнув клубком пару і запрацював.

- Не встигаю я, баба Ярина, роботи до... - він глянув на стару, а потім занадто ретельно почав оглядати протез і додав: - багато, одним словом, а я один. Потім викопаю.

- І мене ти не чуєш, хлопче. Слухаєш, а не чуєш, в цьому твоя біда, - сказала бабця і легенько вдарила Андрія долонею по голові, але вийшло так, що він тицьнувся носом в свою металеву руку. - Сьогодні вночі, бо пізно буде!

Він різко підняв голову, але лиш пес, висолопивши язика, сидів поряд і з цікавістю дивився на нього. Потім гавкнув і помчав наздоганяти господиню, а тієї вже й сліду не було.

- Відьма, - тихенько сказав він і тричі сплюнув через ліве плече. Думав було перехреститися, та згадав, що не вірить в нового розп’ятого бога, а старі боги, з Перуном на чолі, відвернулися від людей і захисту у них просити не має сенсу.

Краще вірити в силу науки - там хоч відомо, що та як.

* * *

Пузатий місяць тільки-но на повну засяяв на небосхилі, а Остап Чуб і Глип уже  зачаїлися в кущах під береговими вербами, що росли між руслом ріки і млинівкою, і спостерігали за Андрієм. Молодий Чуб спускався по крутому березі до дерев’яного водяного колеса. В одній руці він тримав гасовий ліхтар, а в іншій лопату.

Остап штурхонув Глипа в плече і прошепотів:

- Буде тобі водиця, щоб напитись та умитись, - і загадково посміхнувся.

- Не кажи “гоп”, поки не перескочиш, - Глип уважно дивився за діями молодика.

- Знайде він твоє джерельце, не бійся, - заспокоїв його Остап, а сам хитро так примружився.

- Не знайде - дивись, як ліниво риє.

- А на що закладемося?

Глип уважно глянув на старого Чуба:

- Ну, хм, давай так: не знайде, то заприсягнись, що і з кузні, і з лісопильні я матиму частку, а воду ти мені все одно дістанеш, а не то...

- Порпався в паперах? - перебив Остап.

- За кого ти мене маєш? Я не нишпорка якась. Твій синок частенько вголос думає, - пояснив Глип. - А ти що хочеш?

Остап посміхнувся:

- Я хочу те, що завжди хочеш ти, - густі брови Глипа поповзли вгору. - Так-так... Те, що є у тебе вдома, але ти про нього не знаєш.

- Дурний ти, Остапе. Був дурником, дурником і те, ну... - Глип почухав довгого носа. - Моя домівка -  муляка чорна, вкрита пилюгою, немає там нічого, про що я не знаю.

- Ото і я про те...

Андрій розрив мул і вже дійшов до вологого піску, копнув раз-другий і сів перепочити. Відгвинтив пластинку і змастив механізм руки, потім знову прилаштував деталь на місце. Витер спітніле чоло, поправив чоботи і взяв лопату до рук.

Остап перевернувся на спину, зірвав травинку, пожував, але гіркого присмаку не відчув. Сплюнув і подивився на зорі - де ти, моя люба? Скоро вже я до тебе прийду, вже зовсім мало залишилося часу. Ось тільки допоможу сину нашому, бо тільки він і тримає мене на цьому світі, і ми зустрінемось. Тільки він...

Дзвін пролунав над млином - ніби теленькнув найменший з дзвонів на церковній дзвіниці - веселий, голосний, як молодий півник.

- Що це він знайшов? - сполохався Глип.

Остап не здригнувся від несподіванки, бо...

- Та те... Як його? Ти не знаєш...

- Я знаю, що я не знаю! - прошипів Глип. Його і без того булькаті очі, ледь не вилізли з орбіт.

- Ото і я про те, - Остап знову перевернувся і показав пальцем в напрямку Андрія: - Глянь, пане водяний, під ноги робітнику твоєму - водичка-то, он як славно дзюркотить! Та тільки будеш ти вже не водяним, а паровим, - засміявся Остап.

І сміявся він гучно та завзято, не боячись, що може бути почутий сином, тому що...

* * *

... тому що поховав батька не на сільському кладовищі за рікою, а тут - поряд з коханою жінкою, за крок від діда з бабою, близенько до млина, недалеко коло себе. І дітям своїм, як і йому батько, Андрій заповість поховати його тут, коло справи всього життя.

- Дякую, мої рідні, - сказав він і, схилившись, відчинив кришку скриньки - тьмяно поблискували жовті кругляки в згасаючому місячному сяйві. - Найму робітників, облаштую наше господарство...

Він не бачив, бо не дано йому духів видіти, постать батька поряд себе.

А Остап Чуб постояв ще хвилинку біля сина та могил, посміхнувся, згадавши останню свою витівку з водяником Глипом, і пішов на схід сонця, де вже чекала на нього його кохана дружина...

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue