Інтерв’ю з українським письменником Олексієм Комаровським

Олексій Комаровський — український кіносценарист, історик за освітою та літератор за покликанням. Він відомий за фільмами та серіалами «Я, “Победа” і Берлін», «Королі репу», «Шалені бджолярі», «Ключі до успіху», «Хлібний капітан України», «Карпатський рейнджер», «Потяг», «Наввипередки зі смертю» та іншими.

У центрі роману постає жінка, яка відмовляється приймати визначену їй роль. Що для вас стало відправною точкою у створенні образу Софії?

Відправною точкою для створення образу Софії стала стаття у Вікіпедії, яка описує, на перший погляд, неймовірно фантастичні, але при цьому абсолютно історично достовірні пригоди реальної жінки XVIII століття — знаменитої куртизанки і авантюристки Софії Костянтинівни Потоцької, у першому шлюбі — де Вітт. Справжньої femme fatale своєї епохи, якою захоплювалися найвпливовіші чоловіки її часу — від дипломатів і графів до князів, принців і навіть королів.
Кожен може відкрити для себе цю статтю будь-якою мовою і здивуватися, через які непрості життєві перипетії вдалося пройти безрідній напівсироті, проданій рідною матір’ю спочатку іноземному послу, потім двічі — власним законним чоловіком різним коханцям за високу посаду і два мільйони золотих.
Але і в цих екстремальних обставинах реальна Софія жодного разу не здалася, не змирилася з власною долею, а наполегливо боролася за право бути щасливою: опинившись у посла — засвоїла тонкощі аристократичних манер та правила світського етикету; покинута послом напризволяще — змогла вийти заміж за графського сина та спадкоємця і отримала високий статус; вирушивши у весільну подорож Європою — змусила захоплюватися собою коронованих осіб; опинившись на полі бою — примусила грізні гармати замовкнути, а видатних полководців — змагатися за її прихильність; переживши кризу шлюбу — закохала в себе одного з наймогутніших аристократів Речі Посполитої, що стала їй новою батьківщиною. Та так закохала, що той п’ятнадцять років чекав, доки його законна дружина дасть йому розлучення, і таки домігся свого й зробив Софію своєю законною дружиною, подарувавши їй своє прізвище, свій титул, свої багатства, свої земельні володіння, на яких на її честь був створений грандіозний ландшафтний парк, названий її ім’ям, який існує й донині і який може відвідати кожен охочий. Правда, за це Софія відплатила своєму другому чоловікові чорною невдячністю, але це вже зовсім інша історія, яка ще чекає моменту, коли я опишу її в наступних книгах.
Одним словом, реальна Софія Потоцька прожила своє єдине земне життя так, що навіть просто сухий опис її біографії здатен надихнути на створення захопливого драматичного й гостросюжетного художнього твору.

Несвята Софія. Кн. 1 : роман

449,00 грн

Переглянути

Софія проходить шлях від соціального дна до найвищих аристократичних кіл. Чи було для вас важливо показати цю історію як приклад сили характеру чи як результат обставин?

Якісне мистецтво оповіді, назвіть його хоч драматургією, хоч сторітелінгом, завжди базується на активному Протагоністі або, простою мовою, Головному Герої, який має власну Мету (на перший погляд — важкодосяжну) і наполегливо рухається до неї, долаючи на своєму шляху перепони (на перший погляд — нездоланні) і конфлікти (максимально руйнівні). І чим недосяжнішою виглядає мета Героя і нездоланнішими перепони на початку, тим читачеві або глядачеві цікавіше, як же саме Герой зуміє їх зрештою подолати, щоб досягти власної мети у фіналі. Але всі ці перепони і конфлікти, що складають перипетії сюжету, слугують лише для того, щоб у процесі їх подолання Герой позбувся в собі всього зайвого — страхів, комплексів, слабкостей чи упереджень, повністю розкрився і став нарешті собою справжнім. А все це можливо лише тоді, коли цей Герой наділений неабиякою силою характеру.
Пасивний Протагоніст є слабким і нецікавим персонажем, який навряд чи зуміє зацікавити собою читача або глядача (якщо мова про кіновтілення). Крутий Герой має викликати в читача або глядача максимальну зацікавленість і співпереживання за кінцевий результат своєї подорожі або, як це називається в кінодраматургії, ідентифікацію із собою. Тобто підсвідоме бажання читача або глядача поставити себе на місце персонажа, офігіти від рівня його небезпек і викликів і зрадіти, що у власному повсякденному житті не треба проходити через подібне. А після цього ще більше заповажати Героя, побажати йому успіху і щиро вболівати за нього до самого фіналу, наче за улюблену команду на полі або бійця на рингу.
Моя героїня, Софія, весь час протягом сюжету, наче та легендарна жаба, що потрапила в молоко, не здається і не відступає ні за яких обставин, обертаючи їх собі на користь. А значить, вона є крутим персонажем із сильним характером, якому хочеться співпереживати і бажати успіху на шляху до мети. Ось тільки в реальному житті ми часто своєї мети не усвідомлюємо і точно вголос не артикулюємо. А в романі чи в кіносценарії це робити просто необхідно — чітко артикулювати мету Героя. Тому моя Софія вже в перших розділах заявляє, що хоче, незважаючи ні на що, стати щасливою, і щоб при її появі королі вставали зі своїх тронів, а аристократи низько вклонялися. І зрештою вона цього досягає. Тому я щиро запрошую всіх у цікаву й захопливу подорож, щоб пройти її разом із Софією, розділивши з нею всі неймовірні виклики долі й смертельні ризики, які їй випали на її життєвому шляху.

У романі поєднуються історичні події та авантюрний сюжет. Як вам вдалося знайти баланс між достовірністю і динамікою?

Дотримання балансу, «золотої середини» між фактом і фейком — виклик, що постає перед кожним письменником, який бере на себе сміливість і відповідальність відтворити минулі епохи, оживити давно померлих осіб і максимально переконливо показати обставини, в яких вони жили і діяли, раділи і засмучувалися, страждали і насолоджувалися, любили й ненавиділи, вбивали й рятували тощо.
Історична наука дає нам перелік сухих фактів і відповідей на питання «Що відбувалося?». Задача письменника — дати читачеві (а кіносценариста — глядачеві) максимально переконливі відповіді на запитання: «Як і за яких обставин це відбувалося?», «Що при цьому відчували персонажі?», «Про що вони думали, а що говорили?», «Якою ціною далися їм ті чи інші рішення і вчинки, завдяки яким вони потрапили до підручників та Вікіпедії?» тощо.
Для цього, окрім знання історії, доводиться покладатися на спогади сучасників тих подій, на власну інтуїцію, знання законів драматургії та людської психології. Завдання полегшує те, що люди по своїй суті у всі часи завжди однакові, а їхні життєві цілі і мотивації дуже схожі — в усі часи кожен хоче жити краще, отримати визнання інших і бути щасливим. Це і робить літературних історичних персонажів живими і достовірними.
У людства немає і, я сподіваюся, ніколи й не було доступу до машини часу, а тому ніхто у світі не знає на сто відсотків достовірно, як саме відбувалися ті чи інші історичні події. І я, і всі мої колеги, хто пише в жанрі історичного пригодницького роману, мусимо витримувати баланс між тим, «як було», і тим, «як могло б бути». Через це будь-який художній історичний твір несе на собі суб’єктивний погляд власного автора на описані події, а міра достовірності написаного залежить від авторської спроможності «вгадати» максимально близько до можливої правди. На щастя для мене (і для моїх читачів), я маю вищу історичну освіту й багато читав з малих років саме пригодницької літератури. Тому, сподіваюся, результат вийшов достойний.

Образи Ігнація і Тадеуша виглядають як своєрідні агенти свого часу. Чи надихалися ви класичними авантюрними героями, коли створювали їх?

Образи героїв моєї книги визначені насамперед часом, в якому вони жили. XVIII століття — це епоха відчайдушних шукачів пригод і авантюристів, або, як їх називали французькою, авантюр’є. Хто такий авантюр’є? Це людина з особливим складом характеру, яка не бажає задовольнятися тим, що має, а прагне досягти для себе максимуму від життя. Це азартний гравець із самою долею, шукач небезпечних пригод, який не визнає будь-яких штучних обмежень, кордонів, статусів, стереотипів, заборон і авторитетів. Найбільше за все він цінує свободу, тому воліє служити лише королям. Він усюди вдома і скрізь чужий. Він часто ховається за десятками вигаданих імен та титулів, але це для нього лише захоплива гра. Авантюр’є — комедіант та глядач в одній особі. Дар до імпровізації — домінанта його характеру. Його доля — ланцюг перемог, що ведуть його до сяючої вершини успіху. Вершини, з якої авантюр’є часто падає в прірву…
Серед відомих авантюристів того часу представлені як чоловіки, так і жінки: Джакомо Казанова, граф Сен-Жермен, граф Каліостро, шевальє д’Еон, Жанна де Ламот, княжна Тараканова, а також моя героїня — Софія Потоцька. І я вирішив, що вона не може діяти сама, що треба дати їй крутих спільників, разом із якими вона могла б діяти набагато ефективніше. Так з’явилися образи двох вірних друзів — українця Ігнація (Гната) і поляка Тадеуша, безстрашних, відданих і романтичних кадетів королівської лицарської школи. При створенні їхніх характерів мене перш за все надихали образи д’Артаньяна, Казанови і Фанфана-Тюльпана.

Дія розгортається на тлі Речі Посполитої, яка об’єднувала різні народи. Чи хотіли ви через цю історію показати складність і багатошаровість тогочасної ідентичності?

Тогочасну ідентичність визначали дещо інші чинники, ніж сьогодні, — чий ти підданий і яку релігію сповідуєш. Ідентичність героїні книги Софії (майбутньої Потоцької) є найкращим прикладом цієї складності. Вона народилася в грецькій православній родині в Константинополі, теперішньому Стамбулі, який уже триста років як перебував під владою мусульманської Османської імперії, а отже, вона була підданою турецького султана. Потім вона опинилася в Кам’янці-Подільському, вийшла заміж і стала підданою короля Речі Посполитої — держави, що об’єднувала сучасні Польщу, Литву, Україну та Білорусь. Але протягом життя Софії Річ Посполита була поділена між агресивними сусідами і взагалі зникла з мапи Європи. Так Софія стала підданою імператриці Російської імперії і залишалася нею до кінця життя. Найбільшим пам’ятником по собі Софія залишила парк в Умані, названий на її честь. Зараз цей парк, а значить, і пам’ять про Софію, є національним надбанням України.

У романі багато тем любові, зради, честі та політичних інтриг. Чи є серед них та, яку ви вважаєте ключовою?

Ключовими інтригами роману є таємниця походження самої Софії, а також відчайдушні спроби останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського з допомогою ризикованих шпигунських і політичних комбінацій зміцнити суверенітет своєї держави перед наростаючим тиском Російської імперії. І Софія разом з Ігнацієм і Тадеушем грають у цих комбінаціях визначальну роль. Я намагався відтворити в романі максимально достовірну геополітичну ситуацію тогочасної Європи як неймовірно заплутаного клубка політичних протиріч, до якого міцно вплетені нитки доль моїх персонажів.

Ви маєте досвід роботи в кіно. Чи вплинуло це на структуру роману і спосіб подачі історії?

Документальна біографія реальної Софії Потоцької сповнена настільки драматичних перипетій, що сама просто аж проситься бути перенесеною на сторінки художніх романів, а звідти — на великий екран. Принцип якісного кіно — не розповідай, а показуй, і показуй так, щоб глядачеві кожної секунди було цікаво: а що ж далі? Саме за цим принципом я і намагався створити літературну версію неймовірних пригод шістнадцятирічної напівсироти з Константинополя в аристократичних колах Європи XVIII ст. Приступаючи до роботи над романом, я використав власні попередні напрацювання сценарію біографічного серіалу про Софію Потоцьку, якому, на жаль, не судилося бути екранізованим. Сподіваюся, роману «Несвята Софія» пощастить більше. А взагалі, я вважаю, що будь-яка жанрова література має писатися таким чином, щоб за першої-ліпшої нагоди її було зручно екранізувати з точки зору мінімальних змін сюжету і персонажів. Наприклад, у США жанрові книги пишуться авторами саме так, і я теж вирішив не відходити від цього правила.

Якщо говорити про головну ідею книги, це історія більше про свободу вибору, про боротьбу за себе чи про ціну, яку доводиться платити за бажання бути щасливим?

Головна ідея книги: якщо доля дає тобі шанс — ніколи ним не нехтуй, і ти досягнеш усього, що захочеш. Софія завжди так і чинила, і я теж намагаюся від неї не відставати. Видавництво «Богдан» стало єдиним з вітчизняних видавництв, хто щиро зацікавився синопсисом майбутньої «Несвятої Софії», і подарувало мені унікальний шанс стати справжнім письменником. Я з великою вдячністю цим шансом скористався, і тепер усі можуть прочитати мою історію — історію легендарної жінки на ім’я Софія.