Демони середньовіччя: вигадка заляканого люду чи свідчення першого контакту з позаземною цивілізацією?
Прочитавши «Айфельгайм» Майкла Фліна я по іншому глянув на темні часи та відкрив для себе дещо глибше розуміння сповненого забобонами та упереджень періоду розвитку людства. Тож ловіть 5 причин, чому вам слід прочитати цю чудову історію.
І почну з того, що це одна з кращих книг, які хоч і не академічно, але зуміють занурити вас у епоху темного середньовіччя. У часи, коли Європу роздирали протиріччя: релігійні, світські, ідеологічні та філософські. Коли війни практично не закінчувалися, адже тривала сумнозвісна столітня війна та й десятки більш локальних конфліктів за перерозподіл сфер впливу, підданство, встановлення влади. У розпалі була і війна за розум: церква та люди науки (а це часто і були вихідці з церкви) наввипередки змагались за істину та прагнули змінити усе на свій лад. Це період, коли життя було не певним, а шанс дожити до бодай трохи зрілого віку не кажучи вже про старість – був мізерним. Ну і на додачу Європою сновигала чума, яка викошувала цілі села та міста, вганяючи людей у такий страх та відчай, що й прийдешні покоління з болем згадували про минулу пошесть боячись не накликати її знову. Бо ж ніхто напевне не знав, як, звідки і чому вона береться. Можливо саме через гріхи та відсутність щирої віри, або ж навпаки, покарання за неправильний спосіб життя та провину інших – сильних світу цього, кому делегована влада і хто нею користається у власних інтересах. І хоч мені з дипломом історика нового практично нічого не відкрилось – я все ж із захватом занурився в життя та побут маленького села, яке автор описав настільки тепло та глибоко, що його жителі для мене стали наче добрі сусіди, яких я знав давно, а тому їхні долі мені не байдужі. Впевнений, що вони і вам сподобаються – не всі звісно, але кожен оригінальний і справді живий, а не картонна декорація для масовки чи наповнення обʼєму.
Майкл Флін досить символічно змалював це невеличке село, де на сусідніх пагорбах один навпроти одного височіють: церква, як осердя віри в Бога та ознака, що будні й побут наскрізь пронизані набожністю й дотриманням церковних зводів і правил; а з іншого боку вершину пагорбу увінчує фортеця правителя – як ядро світської влади, зі своїм звичаєвим правом та привілеями мати у власності селян, що живуть неподалік у тіні замкових мурів. Та справжнє життя вирує між людей, які коряться церкві та маркграфу, але живуть своїми ще давнішими звичками й традиціями, які передавались ще від діда-прадіда. Це і справді гарна можливість трохи інакше поглянути на життя у Європі середини 14 століття. Тож книгу в руки і гайда читати.
Друга причина, чому вам слід прочитати «Айфельгайм» – паралельні сюжетні лінії. Одна в минулому, інша в теперішньому часі. І хоч вони за обсягом не рівнозначні, по суті та змісту одна одну доповнюють. І я щиро зізнаюся, хоч і не хотів перемикатися із середньовіччя в майбутнє, все ж було дико цікаво дізнатися до чого приведе автор та його герої з нашого часу. Які висновки зроблять і чи вдасться їм досягти мети, якою б та не була. Події в Обергохвальді, так спочатку називалось село Айфельгайм, до того, як цілком зникло і його прокляли за те, що стало домівкою диявола та демонів, переповідає панотець Дітріх – неоднозначна постать з глибокими знаннями в натурфілософіі, але з темними сторінками минулого. Він був учнем знаного вченого Бурідана та другом Вільяма Оккама (так це той, що його бритва), але натомість обрав не славне життя, досягнення та визнання, а скромне служіння в глухому й забутому селі, де його розум попри обшир фізичного виміру був скутий обмеженістю сільського існування на периферії. От саме така суперечність в його житті, характер та вольовитість – роблять священника цікавим та неодноманітним. Він, попри служіння Господу не дає своїм мізкам цілком зачахнути – шукаючи природні пояснення божому промислу чи незрозумілим явищам і речам. І хай як сильно він підпорядкований догмам і церковним умовностям – намагається збагнути цей світ і все, що виходить за його межі. А додайте до всього його щоденні диспути з францисканцем-спіритуалом братом Йоахімом та володарем Гохвальда гером Манфредом і отримаєте людину, яку хочеться частіше бачити адже він зуміє і розрадити, втішити, а ще пояснити і розкласти все на свої місця. Дітріх не вилизаний священник, а багатогранна особистість, що постійно шукає себе і піддає перевірці власну віру, щоб зміцнитись у ній перед лицем і справді незбагненних подій, які зачепили цю місцину.
Наші ж дні зосереджуються на парі науковців: вона космолог з гострим вибуховим угорським характером, він кліоісторик який бачить тільки хороше і прагне бути тим, хто заспокоює та повертає радість. Вони наче інь і янь- представники геть протилежних дисциплін, де панують різні закони та правила. Фізика з її чіткими витонченими формулами та історія з умовностями та субʼєктивним трактуванням. Проте обоє працюють хоч і не підозрюючи цього над одним і тим самим – точніше загублене й забуте село Афельгайм стане ключем до розвʼязку теорії Нодь про змінність швидкості світла і подорожі всередину Всесвіту та дасть новий поштовх до переосмислення середньовіччя математичним істориком.
Третя причина – прибуття або ж початок. І скажу я вам вже давно не отримував від книги такого – практично фізично відчував те, що трапилось на світанку того злощасного серпневого дня 1348 року від народження Христа. Майкл Флін без надмірностей та гіпербол зумів нагнати такого переляку та напруженого очікування чогось незбагненного, що навряд десь зустрінете ще подібну вступну сцену. Дивні відчуття, гул в повітрі, який лунає бозна звідки, металеві предмети, що іскряться від статики та бʼються з тріскотом, якщо до них торкаєшся. Страх та біль в усьому тілі. І це відбувається не тільки з кимось одним чи десь в обмеженому просторі – від цього потерпають усі спантеличені та нажахані жителі Обергохвальда, які прокинувшись вдосвіта не можуть осягнути що ж трапилось. Можливо це настав кінець світу і на них чекатиме страшний Божий суд, чи це саме пекло прокидається і світ наповнюється демонами й страховиськами.
Щоб ви краще уявили все те, що панувало в ті хвилини, сюди пасуватиме прийом Спілберга з фільму Війна світів, де напружене очікування супроводжує мовчанка та відсутній музичний супровід, підкреслюючи тільки певні низькі вібруючі звуки, що наповнюють геть увесь простір. А потім…різкий спалах та гучний вибуховий звук, як кульмінація. Ви тільки уявіть – набожні й перелякані селяни стали свідками явищ, які не те, що ніхто не може логічно пояснити, хоч сам панотець Дітріх і намагався знайти наукове пояснення тому, що діється, все ж був збентежений не менше за інших. Його спантеличений вигляд ніяк не корелювали з місією заспокоєння парафіян. Якщо вже сам святий отець не знає що діється, то це і справді щось апокаліптичне. Напруга так і висить у повітрі, хоч бери та ріж його на шматки. Наелектризовані предмети, дивне світіння та спалахи – і все це навколо куди тільки сягає око. Можна тільки уявити, що в ці миті переживали селяни, який страх ними опанував та змусив ще більше змаліти перед екзистенційним випробуванням. А потім настав жахливий гуркіт, збиваючий з ніг вітер та удар такої силии, що люди просто шаленіли від переляку, а споруди, які були ближче до епіцентру склались наче карткові. Це надпотужна вступна частина – майстерно виконана та задає необхідний тон подальшій оповіді, де ти хоч і спостерігач чітко усвідомлюєш атмосферу та настрої які планують у середньовічній маленькій общині.
Причина четверта – Бог та навколо релігійні розмови. Так, дивно, що у фантастичній книзі я виокремлюю цей аспект, але мені сподобалось, те як церква вустами своїх представників пояснює природу та все, що було, є і буде. Автор дає кілька точок зору на здавалося б прості речі та прописні істини з позиції консервативної, поміркованої та більш радикальної течії всередині церкви. І що цікаво – Бог і божественне трактується хоч і практично однаково, все ж зчитується певна відмінність, яка ще більше викристалізовується у світлі нових подій, а заодно й ідей та знань. І як би не кортіло служителю церкви все звести до одного зрозумілого знаменника, йому таки вистачає зрілості визнати певні помилкові судження та прийняти нову реальність, яка впала на голови жителям Обергохвальда.
І насамкінець, 5 причина, чому вам слід звернути увагу на цю книгу і прочитати її – це кренки. Інопланетні розумні істоти схожі на богомолів, які потрапили на Землю не з власного бажання. Та ще й в епоху, коли набожний люд сприйме будь-що незрозуміле за прояви диявола та пекла. Зазнавши аварії посеред лісу неподалік Обергохвальду – кренки одразу вирушили на розвідку та організували прослуховування і стеження за аборигенами. Визначивши людей як домінуючий вид вони усвідомлювали що ті становлять загрозу, а тому зайвий раз краще не перетинатися. Та все ж преподобний Дітріх з двійкою місцевих натрапили на табір комахоподібних і вступили у перший контакт з позаземним розумом. Все відбулось не якось пафосно чи феєрично – ні, саме приземленість трафунку й найбільше чіпляє. Адже табір інопланетян нагадував місце катастрофи, а самі кренки були в розпачі та намагалися якось дати раду тій ситуації, що склалася: хтось снував туди-сюди від зневіри, інші доглядали важкопоранених, дехто пробував полагодити зореліт і тут на все це зʼявляються представники тутешньої розумної цивілізації, хай навіть не такої просунутої технічно, та все ж ті, хто може або нашкодити або бодай не заважати. І що найцікавіше – люди хоч і бридували все ж спробували допомогти горе-мандрівникам та сприймали їх не як істот з іншого світу (хоч пристрій і перекладав досить точно мову кренків), а як понівечених проказою жителів з якихось далеких, проте земних країв. Десь звідти, де Китай і вся та екзота про яку стільки і мови у вільних портах Середземного моря.
Спостерігати за тим, як відбувається спілкування між людьми (переважно священником) та кількома істотами, які були обрані для цього, захопливо і цікаво. Все тому, що Майкл Флін не забув про такі речі, як невідповідність міміки та жестикуляції, які повинні відрізнятися, а ще й спроби пошуку зрозумілих аналогій, щоб доступно пояснити певні речі одне одному. Особливо це круто пропрацьовано в технічних та теоретичних моментах, коли кренки намагалися пояснити принципи дії рушія, чи як вони подорожують і крізь що. Уявіть собі шок Дітріха, якому заявлять, що існує цілий безкінечний космос з мільярдами інших сонць та планет. Куди там церковному вченню про поділ небес на сфери. Та попри труднощі, спілкування все ж налагоджується, а там де є розуміння, туди має йти і слово Боже. Земляни почали процес навернення іншопланетян у християнство. І..дехто повірив та прийняв Христа. Однак є важливий момент, чому так трапилось. Мені аж кортить вам про це розповісти – однак вам самим це краще дізнатися. Скажу тільки, що кренки наслухавшись панотця про Бога та його силу – практично буквально сприйняли, що існує така сутність з іншого світу (позаяк Бог живе на небесах), а тому очікували на його повернення на Землю ще завзятіше, ніж оце селяни. Вони пояснювали, що тривала відсутність Бога, який пообіцяв свій прихід наприкінці світу тим, що зараз ми звемо теорією відносності. І що на великих швидкостях з якою рухається Бог землян час тече по-різному, а тому кренки дуже випитували, коли ж це повинен настати кінець часів, щоб всемогутній Бог знову спустився з небес і допоміг богомолам потрапити додому.
Можна ще багато говорити про це, але ніщо не замінить вам особисте читання цієї неймовірної книги. Тішуся, що «богдани» звернули увагу на автора та його дітище. Шкода, що тільки зараз, але краще пізніше, ніж ніколи. Щиро вдячний усім, хто дочитав.
Автор: Юрій Павлишинець
Джерело: ВРАЖЕННЯ UA
(067) 350-18-70
Кошик
09.04.2025 
130
Повернутись до списку новин
