Проза Кшиштофа Піскорського на диво збалансована: дрібка науки, дрібка магії, дрібка політики та історії й дуже-дуже багато пригод. Українське видання вирізняє самобутній та естетичний переклад Андрія Павлишина, а елегійний фінал книжки навряд чи зажене в депресію.
Моторошно-прекрасне ХІХ століття – це епоха тектонічних цивілізаційних змін та блукань макабричною пітьмою людських душ. Час технологічного прогресу, політичних інтриг та небачених злочинів. Доба, яку неможливо не романтизувати. Бездоганний притулок для історії у якому завгодно жанрі – від дікенсівського реалізму до жульвернівської фантазії. Саме такий сетинг обрав польський фантаст Кшиштоф Піскорський для свого етерпанкового роману «Сорок і чотири».
Таємниці жанру
Назва жанру – етерпанк – може здатися трохи химерною: до кіберпанку уже всі звикли, навіть стимпанком уже, здається, нікого не здивуєш. А що ж це за звір такий етерпанк? Насправді йдеться про видозмінений стимпанк – доволі свіжий фантастичний жанр, де пара, а не електрика лежить в основі технологічного прогресу. Поняття «стимпанк» вигулькнуло з колективного ґіківського несвідомого у 1987 році завдяки трьом молодим американським фантастам Кевіну Вейну Джетеру, Тіму Паверсу та Джеймсу Блейлоку. Вивчаючи в коледжі вікторіанську та едвардіанську літературу, вони почали обмірковувати власні історії в декораціях Англії часів промислової революції із ретрофутуристичними технологіями. Так і постали «Ворота Анубіса» Паверса, «Ніч морлоків» Джетера і «Машина лорда Келвіна» Блейлока, які сьогодні вважаються прикладами класичного стимпанку.
Та справжню популярність жанру принесли Вільям Ґібсон та Брюс Стерлінг. Коли їхній улюблений кіберпанк, як вони тоді гадали, вмирав, письменники створили автопародію «Машина відмінностей», яка вийшла друком у 1990 році. Перенісши засади темного, похмурого кіберпанку до вікторіанської Англії (критерій Дозуа «високі технології, низький рівень життя» у 1855 році працював не гірше, ніж у 2077), автори «допомогли» Чарльзу Беббіджу та Аді Лавлейс створити механічний комп’ютер на парі. Таким чином вони прискорили цивілізаційний розвиток людства, звівши в часі індустріальну революцію та інформаційну.
Стимпанк постав та існує на перетині часів. Наче дволикий Янус, він звернений і в минуле, і в майбутнє. Ця візія про прийдешні часи, які так ніколи й не настали, насправді укорінена у минувшині значно сильніше, ніж може здатися, на перший погляд. Епоха індустріальної революції подарувала жанру, окрім естетичних, ще й літературні та філософські орієнтири. Та й страхів вона щедро відсипала. До предтеч стимпанку, звично, зараховують творчість Жуля Верна та Герберта Веллса. Увага до наукового прогресу й описи хитромудрих механізмів, які, здавалося б, треба лише скласти – й вони запрацюють, захопили читачів по всьому світу. Протягом наступних ста років введені ними в літературу тропи – парові машини, шалені винахідники, складні стосунки з технологіями та імперіалізмом – оприявлювалися у різних текстах, викристалізовуючи новий навіть не жанр, а цілий мистецький рух.
Читайте більше на проекті «Читомо»
(067) 350-18-70
Кошик
16.08.2022 
1171
Повернутись до списку новин
