Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Каталоги Новинки Відео Новини Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Електронні книги Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
basketКошик
Книга дня
Знижка 50%
corner_white
Чому в Кита така горлянка?
Чому в Кита така горлянка? Кіплінґ Р. .
39,00 грн
19,50 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 13.10.2022
Жінки в Османській імперії
new-news 16.08.2022
Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського
new-news 04.07.2022
Розмова із Олександрою Шутко
new-news 18.02.2022
Безкоштовний вебінар для вчителів зарубіжної літератури
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Слідкуй за нами:

pravo_vydavec.png

pravo_dogovir.png




ГоловнаseparatorНовини видавництваseparatorЖінки в Османській імперії

calendar 13.10.2022
view240
Час читання: 9хв.

Жінки в Османській імперії

Жінки в Османській імперії

Крім Роксолани, дружинами правителів Оттоманської Порти були й інші українки

Ми всі знаємо про Роксолану — Настю Лісовську з Рогатина, яка стала улюбленою дружиною Сулеймана Пишного. Але були й інші українки, які опинилися на вершині правління Османської імперії.

Хто вони? Як їх звати? Яким було сходження їх до найвищих щаблів суспільства? Секрети відкриває Олександра Шутко — кандидатка мистецтво­знавства, авторка досліджень “Роксолана: життєпис”, “Жіночий султанат: влада та кохання”, а також історичних романів про Роксолану та Хатідже Турхан.

shutko-1.jpg

— Хто з-поміж жінок, крім Роксолани, увійшов в історію Османської імперії?

— Наступницею Роксолани — матір’ю султана Мехмеда ІV була Надія з Поділля. Під час набігу на українські землі її захопили кримські татари, а потім продали як рабиню османам. Шведський посол у Стамбулі Клес Роламб повідомляв, що Надію купив Юсуф-паша, який служив секретарем у матері тодішнього султана Ібрагіма І, Кесем, що була етнічною грекинею. Паша подарував цій жінці юну українку. А та віддала її в наложниці своєму синові Ібрагіму І, якого у народі називали Божевільним.

— Як склалася її історія в неволі та шлях до султанату?

— Зрозуміло, що лишитися християнкою Надія не могла. Тож в історію вона увійшла зі своїм мусульманським іменем Хатідже Турхан. Ця жінка народила султану первістка Мехмеда. Хлопчику було шість з половиною років, коли під час повстання яничарів вбили його батька. Тож малого оголосили правителем імперії.

Його мати Хатідже Турхан мала стати регенткою при синові й фактично очолити державу. Але цьому завадила її свекруха Кесем, яка після загибелі сина Ібрагіма І мала б поселитися в Старому палаці. Його називали “Палац сліз”, бо там доживали віку матері померлих султанів та колишні дружини й наложниці правителів.

Але Кесем на це не погодилась. Аргументуючи тим, що невістка ще дуже молода (на той час Надійці було чи то 21, чи то 22 роки — точна дата її наро­дження не відома), вона проголосила себе регенткою онука. Відтак здобула реальну владу в Османській імперії.

Але Хатідже Турхан не змирилася з цим, тому весь цей час збирала навколо себе фракцію придворних і чиновників, які були противниками Кесем. Та це бачила. Щоб врятувати ситуацію, вирішила отруїти свого онука — султана Мехмеда IV і посадити на трон його зведеного брата, мати якого Діляшуб була більш зговірливою, ніж норовлива українка.

На щастя, служниця владолюбної Кесем Мелекі вчасно повідомила Хатідже Турхан, що готується замах на її сина. Прибічники нашої землячки вирішили негайно діяти. Вони прийшли в покої Кесем і задушили її мотузкою від фіранок.

На той час Мехмеду IV було вже дев’ять років. Відтак Хатідже Турхан, як його мати, п’ять років була фактичною правителькою однієї з найсильніших держав того часу.


— Чи було зроблено за її правління щось добре для України?

— Хатідже Турхан, на відміну від Роксолани, гуртувала навколо себе не польську шляхту, а саме українців-русинів. Визволяла земляків із в’язниць і залучала їх до будівництва мечетей, що зводились за її наказом. Якось Хатідже Турхан випадково зустріла на базарі у Стамбулі рідного брата, який на той час носив турецьке ім’я Юсуф-ага. Він працював на ринку помічником торговця фруктами та овочами. До цього його викрали кримські татари і привезли до Стамбулу.

Хатідже Турхан подарувала братові маєтки. Навіть одну з мечетей, що звеліла побудувати на околиці Стамбулу, назвала на честь брата. Юсуф-ага прожив довге щасливе життя. Помер 1689 року, переживши сестру на шість років. Його поховали на найпрестижнішому кладовищі Стамбулу, біля мечеті пророка Еюба.

Зять Хатідже Турхан — Сарі Кенан, одружений із її донькою Атіке, у минулому був українським козаком. Він дослужився до високого титулу паші й навіть став адміралом османського флоту. Щоправда, програв велику морську битву. Іншого флотоводця за це стратили б, але зятя Хатідже Турхан помилували, навіть титул паші зберегли. Проте він не помер власною смертю. Його направили на придушення одного з повстань, і він перейшов на бік бунтарів. За це Сарі Кенана скарали на горло.

За таких умов, як на мене, не випадково, що син Хатідже Турхан — султан Мехмед ІV відвоював у Речі Посполитої Кам’янець (нині — Кам’янець-Подільський) та Хотин, очоливши у поході військо. Один із костелів міста Мехмед ІV перетворив на мечеть, прибудував мінарет і назвав на честь матері. Османи під час завоювання Кам’янця зробили ставку на підтримку місцевих українців. Передусім скасували кріпацтво, залишили православним три їх церкви, тоді як костели перетворювали на мечеті. Коли ж 1699 року подільські землі знову перейшли до Речі Посполитої, чимало українців подалися в Османську імперію, бо за панування султана їм жилося набагато краще.

Померла Хатідже Турхан 1683 року, не доживши місяць до поразки сина Мехмеда ІV у битві за Відень. Похована у пишній гробниці, яку звела для себе ще за життя у благодійному комплексі Нової мечеті в стамбульському районі Еміньоню. Невдовзі Мехмед ІV унаслідок повстання втратив владу.

Після нетривалого правління його зведених братів — султана Сулеймана ІІ та Ахмеда ІІ — на трон зійшов його старший син, Мустафа ІІ, п’ятою дружиною якого і матір’ю сина Османа стала українка Марія (Шехсувар). На це вказують турецький дослідник Ісмаїл Хамі Данішменд, австрійський сходознавець барон Йозеф фон Гаммер-Пург­шталь та відомий український історик Агатангел Кримський.

На жаль, точна дата і місце її народження невідомі. Після смерті чоловіка Мустафи ІІ вона разом зі своїм оточенням, донькою Емметулах та малолітнім сином Османом, який був другим претендентом на трон, мусила перебратися до Старого палацу. Там її кавування одного разу призвело до великої пожежі, що зруйнувала покої гарему та хамам.

Відомо також, що її син Осман перебував під пильним наглядом гаремних служників у цілковитій ізоляції від світу, як того вимагали правила “золотої клітки”, в якій утримувалися брати правлячого султана. Матері не дозволяли його відвідувати через офіційну заборону.

Коли Осман у 55 років став султаном, за трирічне правління (1754 — 1757) запам’ятався надмірною любов’ю до соболиного хутра та ненавистю до музики й музик, яких виставив зі свого палацу. Також зневажав жінок і жіноче товариство. Тому носив спеціальні підковані цвяхами черевики, щоб служниці палацу тікали якомога далі, зачувши його наближення.


— Якою була доля Шехсувар-султан?

— Невдовзі після сходження на трон її сина Шехсувар померла у 75-річному віці. Вона спочиває у мавзолеї, розміщеному на території кафедральної мечеті Нуросманіє, який готували для її пасинка, султана Махмуда І. Адже він розпочав його спорудження разом із мечеттю. Проте помер, так і не завершивши будівництво, і був похований у гробниці султани-українки Хатідже Турхан.

Добудував мечеть Осман ІІІ, тому цей комплекс був названий на його честь — Нуросманіє. Попри це, він не залишив султанську за розмірами та оздобленням гробницю для себе, а поховав у ній свою матір Шехсувар.

Отож ми знаємо про трьох українок, які стали матерями османських султанів — Роксолану (Хюррем), Надію (Хатідже Турхан) та Марію (Шехсувар). Невідомими залишаються імена сотень, а може, й тисяч наших співвітчизниць, які жили в султанських гаремах. Адже там не нотували їхніх персональних даних, а просто зазначали ісламське ім’я й по батькові — переважно Абдуллах, тобто раб Божий.

— Що вам відомо про них?

— Перша згадка про українку пов’язана з правлінням внука Роксолани, султана Мурада ІІІ (1546 — 1595). Як відомо, він був розпусником, тому дні й ночі проводив із жінками. Серед них була і українка Ольга, яка в османів дістала ім’я Шахіхубан. Вона народила султанові двох синів — Коркута й Алі. Хлопчики або померли в дитинстві, або були страчені з приходом нового султана — їхнього зведеного брата Мехмеда ІІІ.

У гаремі внука Хатідже Турхан, султана Мустафи ІІ, крім українки Шехсувар, жила ще одна її співвітчизниця, Віра (Махфірузе Хатідже). Улюбленицею бездітного султана Махмуда І також була українка Ольга, тобто Вердіназ, яка стала його четвертою дружиною. Вона спорудила фонтан, заклавши для цього свій фермерський маєток у стамбульському районі Чатал­джа, та навіть здійснила хадж до Мекки. Померла Вердіназ 1804 року, похована на території мечеті Шехзаде.

У гаремі Махмуда ІІ в останні роки його правління з’явилася друга Ольга, наша землячка. Її схопили османські солдати під час однієї з воєн і продали до султанського палацу. Після народження 6 грудня 1835 року сина Нізамеддина Ольга стала Тір’ял-султан. Коли він у трирічному віці помер, Тір’ял зблизилася з матір’ю шехзаде Абдулазіза Пертевніал-султан. Таким чином здобула не лише шану в гаремі, а й багатство.

Як бачимо, українок у султанських гаремах було чимало. Отож у сучасних турків тече частина української крові, недарма ця країна так допомагає нам у час війни з росією. А нам варто про них знати та шанувати.

Автор: Надія Федечко

Джерело: Експрес

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue