«Усіх, про кого згадую, – люблю!»

   Дем’янова Ірина. Комарики-дзюбрики (Творчій еліті Тернопілля).
   Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 168 с.
   Видавництво «Богдан» вкотре порадувало читачів оригінальним виданням. Книга Ірини Дем’янової «Комарики-дзюбрики» з присвятою творчій еліті Тернопілля вийшла друком в авторській редакції (головний редактор Богдан Будний, дизайн Ростислава Крамара, верстка Галини Кузів).
Смак слова, щирі почуття, іронію і мудрість демонструє письменниця у цьому збірнику різножанрових мініатюр. Тексти авторки за будь-яких обставин випромінюють оптимізм – добрий настрій матиме кожен, хто візьме до рук цю книжку. Ірина Дем’янова незмінно самоіронічна, тож глибинна і в оцінці колег, що засвідчує її не пересічність та ерудицію. Редакторська робота, публіцистична та наукова практика, непроминущий ліричний талант, інтелектуальна заглибленість у слово – все це дало змогу так безпосередньо, органічно і яскраво представити у «Комариках-дзюбриках» понад 150 творчих особистостей Тернопілля.
   Жанрові алюзії Ірини Дем’янової подивовують. Незвично окреслює авторка, наприклад, пародії, - от і маємо «Пересміхи та перегуки»! («Ойойой!»). А ще – «Дружні епіграми та панегірики», «Буцімто сентенції», «примовки-перемовки», «Окрушини та строфи», Присвяти давні і недавні» і нарешті «Ословлене».
   Чого ми шукаємо в книжці? Неповторності і доброти. Є люди не усміхнені й усміхнені. Перші завжди нарікатимуть, шукатимуть зачіпки для образ, жовчно роздмухуючи власні амбіції. Усміхнені радітимуть життю, набиратимуть сили в терпінні, щоби любити ближнього, відкривати краще, що закладено Творцем у людині; тим заохочують спалахнути енергією добра – не тримати світла під світильником. Ірина Дем’янова, успішно заримувавши особисті симпатії, зуміла підтримати щирим словом кожного, хто живе творчістю. Лаконічно, одним штрихом – так що ті «малі форми» її жанрового калейдоскопу засяяли дорогоцінними камінчиками. В одному переважає підтекст, в іншому домінує настрій, та розум не гасить гри уяви. І у площині цього бароково-філософічного розмаїття (від низького до високого) постмодерно виграє усмішка, що бадьорить дух:

   Все менше пафосу, все більше запитань –
   Мізерніє Знання в огромі знань!

(З «Буцімто сентенцій»)

   «Дружні епіграми та панегірики» ілюстровано такими ж влучними шаржами «з нової колекції Миколи Дмітруха» (Цитую за виданням). Обізнаність авторки з культурно-мистецьким життям краю дає їй підстави бути сміливою і точною у цих коротких гумористичних віршах.
   Нинішні проблеми та біди, що плетуться за нами через тисячоліття, відгукуються як в сентенціях («Чи ж народ мій себе упізна у народці, чий ідол – казна?!», «Вже кінь похідний заіржав, та… шаблю знищила іржа», «А життя все хльост та хльост – вчить, аби, як слід, жилось!»), так і в примовках-перемовках (за народними мотивами):

   Жили б ми з тобою, як риба з водою…
   А тут – меліорація… Та ще якась інфляція…
   Така-от махінація, що роз’єднала націю!
   Яка влада – така й сила.
   Розпалила й погасила!
   Не для Гриця паляниця.
   Тре’ нардепам поділиться!
   Пішого сокола і ворони б’ють.
   Тільки ж не у соколі, у воронах суть!

   На початку розділу «Окрушини та строфи» авторка проникливо-сповідно мовить:

   Шукаю солова! Скіпочку засвічую,
   Хоч сонце простір сяйво залива…
   Невже на світі все уже підмічено,
   І всі уже промовлено слова?

   Це хвилює, мабуть, кожного письменника. Якось, спілкуючись із колегами, поетеса, скромно визнала: «Я знаю свою нішу». Коли читаєш її твори, хочеться сказати: це не ніша – це обшир, в якому привільно кожному, хто спраглий слова. Принаймні так відгукується на творчість Ірини Дем’янової книголюбна душа.
   Прозові мініатюри «Ословленого» багато говорять про мисткиню, про світ, про кожного з нас; дарують щирий сміх, і задуму, і подив – стільки емоцій, вражень, що хочеться щиро подякувати авторці та порадіти, адже (як зазначено на 165-ій сторінці) «Далі буде».