Галина Михайловська — перекладачка віршів Кіплінґа, Шела Сільверстейна, книг Дена Сіммонса «Ендіміон» та «Схід Ендіміона», а також деяких частин «Хронік Амбера» Роджера Желязни. А ще вона успішна письменниця: її оповідання «Зірковий Мішлен» у 2018 році посіло перше місце на конкурсі «Зірка Шеклі» від «Зоряної фортеці». Зараз разом з іншими перекладачами працює над книгами циклу «Колесо Часу».
Пропонуємо вашій увазі продовження відповідей Галини Михайловської на запитання щодо «Колеса Часу».
Першу частину можна переглянути тут.
― Над циклом «Колесо Часу» працюють кілька перекладачів. Чи виникали якісь складнощі при узгодженні власних назв або термінів з іншими перекладачами?
― Чи ведете списки персонажів, локацій та термінів, щоб не забути, що і як перекладається?
― За яким принципом додаєте терміни до глосарію?
― Як ставитесь до неологізмів? Чи вважаєте їх допустимими у перекладному тексті?
― Який підхід до перекладу промовистих імен/назв ― адаптація чи залишення оригінального звучання/написання? І до складних власних назв, із дифтонгами тощо?
Над першими трьома книгами циклу ми, на той час три перекладачки, працювали в тісному спілкуванні, але незабаром нас залишилося двоє. Проте й далі спілкуємося — і безпосередньо, і через редактора, — але, в цілому, принцип такий: та з нас, у кого в тексті ім’я, географічна назва або ж якась реалія з’явилися вперше, перекладає їх на свій розсуд, а та, що перекладає книгу наступну, користується вже існуючим перекладом. Якщо виникає дискусія, апелюємо одна до одної або до редактора — і знаходимо розв’язок цього спірного питання. Мій робочий стіл завалений аркушиками, зошитами і записниками з найрізноманітнішими списками й нотатками, але, правду кажучи, найкраще працює досить кропітка та багатокрокова, але надзвичайно надійна процедура: якщо якась назва викликає сумнів, звертаюся до вищезгаданої Encyclopaedia WoT і там за кілька кліків знаходжу, в якому з романів ця назва трапилася вперше, в якому розділі, а тоді дивлюся у перекладах, а вони всі є у мене в комп’ютері, і знаходжу, як ми вперше назвали цього персонажа, чи локацію, чи якусь екзотичну річ або істоту. Спрацьовує практично завжди, але окремі ляпи часом бувають. Не без гріха і сам автор ― трапляється, він теж дещо і декого іменує в різних книжках по-різному. Звісно, це пояснюється надзвичайно великим обсягом епопеї. Для читачів автор дещо спростив процес читання, додавши до кожного тому Глосарій. Ці Глосарії є частиною авторського тексту, автор сам склав їх для кожної книжки, змінюючи статті згідно з розвитком сюжету.
Зрозуміло, що в детально прописаному широчезному світі «Колеса» автор не міг обійтися без купи авторських реалій. Не думаю, що для перекладача вони становлять якусь специфічну проблему. Частіш за все їх перекладаємо, вводячи в переклад неологізми, адже і в оригіналі автор створив саме неологізми. Текст пістрявіє такими назвами, як анґріал, кадін’сор, квендіяр, стеддінґ тощо. Автор вирізняє їх у тексті курсивом. Так робили й перекладачі. Є нові поняття, як Істинне Джерело, Єдина Сила, Шляхи, Жезл Присяги й такі інші, які несуть в собі певне значення і складаються зі звичайних англійських слів, котрі в тексті набувають нового значення. Такі терміни відповідно перекладаються українською. Тобто тут усе, як і в перекладі будь-якого твору жанру фантастики і фентезі.
Мені здається, що цікавішою є проблема невживання в перекладі тих слів, що в нашій мові відповідають реаліям, яких у світі «Колеса» просто не існує. Найпростіший приклад: лайка. Деякі герої «Колеса» завзято лаються, як-от, наприклад, Уно. На мою особисту думку, не можна перекладати всі його безкінечні епітети bloody, flaming, згадуючи милих нашому серцю чортів, бісів та дідька. Адже вони відсутні в міфології світу, створеного Джорданом. Нема тут ані Бога, ані диявола. Замість них є Творець і Морок. Нема пекла і раю. Тому не можемо згадувати пекельні муки та райську насолоду. Нема турків, отже, герої можуть сидіти, лише схрестивши ноги чи підібгавши їх під себе, а не по-турецьки… І ще багато таких випадків. Ми навіть не замислюємося часто про етимологію звичних нам слів і виразів, а тут доводиться це робити. Щоправда, Джордан не завжди й сам витримує такі обмеження: наприклад, в одному місці згадує бедлам, у сенсі ― безлад чи рейвах, не зваживши на те, що «бедлам» походить від назви божевільні у Лондоні, котрої в його світі не було, принаймні в Третій Епосі. Перекладаючи, я намагаюся за можливості уникати вживання таких слів.
Промовистих прізвищ, які зазвичай становлять неабияку проблему при перекладі, у тексті епопеї майже немає. Принцип, умовно кажучи, «Лонґботтом, а не Довгопупс» мені ближчий, і я б за потреби користувалася саме ним. Ось імена коней, вовків, назви корчем та кораблів ― річ інша. Тут майже завжди головним є не звучання, а вкладений в назву сенс. Тож намагаюся підібрати відповідне ім’я чи назву.
Окремо довелося вирішувати з іменами представників темних сил. Я виходила з того, що автор свідомо створив світ дуже близький, впізнаваний, світ нашого далекого майбутнього, як багато хто вважає, і водночас світ, зламаний та зсунутий, де все наче так, але не так. Що стосується власних імен взагалі, то автор послідовно змінював головний голосний звук, інколи додавав апостроф чи ще якусь літеру і таким чином створював нові назви. Назви племен траллоків, наприклад, усі ці Аф’фріти, Да’воли, Дай’мони, Джін’нени, Гар’гели, Гоб’хліни і всі інші, створені саме таким чином. Читач може впізнати в них диявола, демонів, джинів і так далі, а заразом і здивуватися новій, ще жахливішій, назві. Саме тому мені здалося, наприклад, доцільним перекласти Trollocs (TRAHL-lohks) як траллоки.
Говорячи про власні назви, я б ще раз хотіла наголосити, що, на мою думку, тут не можна автоматично застосовувати правила перекладу англомовних власних назв, бо вони в «Колесі» аж ніяк не англомовні. Автор навмисно зробив їх неангломовними. На мою думку, це, так чи інакше, має позначитися на перекладі. Тому я вважала необхідним зберігати за можливості всі невимовні подвоєння приголосних, химерні дифтонги. Критики і читачі на англомовних сайтах після виходу кожної книги жваво обговорювали, як, в біса, може читатися в ній те чи інше ім’я. То чому ж вони мали б звучати гладенько для українського читача?
В оригіналі в Глосаріях вказано транскрипцію головних імен та назв локацій, а також певних реалій. В Енциклопедії, про яку я вже згадувала, можна прослухати звучання багатьох імен і назв. Також, каюся, при перекладі перших книг доводилося зважати на імена в російських перекладах, раніших за часом. Адже багато хто з читачів уже читав цикл у російському перекладі, тож не хотілося «ламати через коліно» його уявлення про те, як звуть того чи іншого героя, там, де цього можна уникнути. Та, на щастя, ця проблема відпала остаточно. Тож, гадаю, тепер якщо читач і порівнюватиме переклад, то лише з оригіналом.
— Як виглядає Ваш робочий день? Скільки часу на переклад витрачаєте?
— Скільки часу йде на переклад однієї сторінки?
— Як розподіляєте час на переклад такої громіздкої книги?
Робочий день у мене досить нетиповий: можу працювати скільки завгодно і коли завгодно. Отже, із задоволенням працюю цілий день. ☺ Ранкові години ― найпродуктивніші, тому намагаюся зробити якомога більше до обіду. Середина дня зазвичай випадає через інші справи. А ввечері можна працювати знову, поки не почнеш не влучати по клавішах. Війна також внесла свої корективи ― тривоги, обстріли, вимкнення світла, необхідність слідкувати за новинами. Але ворог, луплячи по харківському прикордонню щогодини снарядами та КАБами, подбав про те, щоб я не витрачала часу на дачу ― раніше навесні й улітку десь два-три дні на тижні порпалася в землі, збирала врожай полуниць, черешень, а потім були малина, абрикоси, вишня, яблука з грушами... Словом, до осені вистачило б відволікань! Мінус на мінус дають плюс. За день перекладаю десь сторінки три-чотири, принаймні термін завершення роботи розраховую, виходячи з такого для себе завдання. Але це дуже приблизно. Діалоги даються швидко й легко, а початок кожного розділу йде важко, наче муха в сметані. Оцінюючи час, котрий необхідно буде витратити на переклад, треба не забути, що доведеться ще раз у раз порпатися в попередніх книжках, вишукуючи імена і назви, а також улюблені слівця та приповідки героїв, дивитися, як ми описували раніше всі ці шоломи, кіраси, плюмажі й таке інше... Це особливість цих книжок, але і в інших багато часу витрачається не на власне переклад — наприклад, в «Ендіміоні» на примітки і пошуки українських перекладів цитат йшла купа часу.
— Де і як вишукуєте слова з не повсякденної, а книжної лексики? Наприклад, повстяний, дрібноноша, церата?
— Якою мовою розмірковуєте у повсякденному житті? І якщо спілкуєтеся українською, то чи не виникає в «голові» автоматично переклад розмови?
— Чи використовуєте фізичні словники? Можете порадити якісь конкретні?
Головний біль для перекладача «Колеса Часу» полягає ще й у тому, що написано цикл суперкнижною мовою. Я не є носієм англійської, тому не можу уявити, чи до кінця зрозумілий цей текст пересічному британцю або американцю без вищої, наприклад, освіти. Значний відсоток слів «від автора» можна знайти у словниках не під циферками 1, 2, 3, а десь далеко внизу сторінки. Деякі я взагалі не знайшла, хоча шукала старанно. Можливо, автор їх просто вигадав, можливо, вони прийшли до нього у споминах, десь з Епохи Легенд, а може, передбачив їх у тих Епохах, що тільки ще мають настати — хтозна. Та й справді, чому б людині, котра придумує нові світи, не створити трохи нових слів? Тому книжна лексика, а надто в описах, а не в діалогах, таки присутня. Хоча саме ці слова, про які питає шановний читач, навряд чи є такими вже книжними, хіба що не дуже сучасними. «Повстяна голова» є у Т. Шевченка, а «дрібноношу» точно вишукала у словниках, бо щось у житті люди цієї професії мені не траплялися. Там ще пропонувалися синоніми: «рознощик» і «лоточник». Обидва вони мені не сподобалися. А як ще можна на церату сказати, я навіть не знаю. Ну, не «клейонка» ж? Від неї тхне общєпітом, як на мене.
Тут, до речі, можу порадити чудовий словник синонімів О.С. Вусика, він є в електронному вигляді. Звідти не дуже зручно викопати потрібне слово, зате синонімічний ряд відкривається справді неозорий, на усі випадки життя. Із фізичних ― лежить під рукою словник сталих виразів І.О. Виргана та М.М. Пилинської, він теж є в Мережі, але мені іноді швидше й приємніше його розгорнути. Також користуюся паперовим старезним виданням «Українські народні прислів’я і приказки» — Джордан пересипає мову персонажів, наприклад Ліні, Суан та й інших, приповідками, тож доводиться підшукувати щось відповідне, а інколи й вигадувати. Проте у цієї збірки народних висловів є недолік: вислови тут такі цікавезні, що, трапляється, зачитуюся надовго.
Взагалі, для людини, котра живе на кордоні з Гнилоліссям, проблемою є не книжна, а саме повсякденна лексика. Зараз у Харкові українську можна почути повсюдно, але ще нескоро, гадаю, ми тут повернемося до живої мови наших дідів-прадідів. У мене вдома завжди було багато українських книжок, і я спочатку читала про Попелюшку, та тільки згодом дізналася, що інші діти називають її Золушкою. Тепер свідомо нічого російською не читаю і не слухаю, і хоча в побуті звичні російські штампи для тих чи інших ситуацій ще намагаються прорвати фронт, перекладати вони мені заважають значно менше, ніж, скажімо, кілька років тому. Сни бачу частіше українською або англійською, а от російська вже майже пішла. Хай і не вертається.
— Чи любите читати інші фентезійні цикли поза роботою, і який з них Ваш улюблений?
— Що читають перекладачі «для себе»?
― Яке Ваше ставлення до перекладацької діяльності, і які хобі у перекладачів?
— Що спонукає перекладати чужі книги, а не писати власні?
Ні, фентезійних циклів не читаю, хоч і цікаво було б зазирнути у те, що і як перекладається зараз в Україні. Живу наразі у вигаданому світі, дуже розлогому, мені б у ньому не заблукати, а не те що ще кудись зазирати. Взагалі маю сказати, що зараз нових книжок читаю дуже мало. Останній запійний період читання стався тоді, коли після влучання ракети у свій харківський дім майже на рік знайшла прихисток у передмісті Львова, у будинку однієї письменниці, мабуть, добре відомої читачам україномовної фантастики, де була багата бібліотека. Читання навіть потіснило трохи роботу над перекладами, а там перекладалася шоста і сьома книжки «Колеса». Прочитала всі новинки і дещо з нечитаної раніше класики. Зізнаюся — довоєнні українські книжки не зайшли. Така прірва пролягла між «до» і «після», що мені, може, тимчасово, проблематика тих творів видавалася надуманою і дуже далекою. А от «Ніч у Лісабоні» Ремарка, яку я, як виявилось, не читала раніше, влучила в яблучко. Хіба ж могли ми подумати, що станемо колись ВПО, біженцями, що постануть перед нами й інші проблеми часів Другої світової війни — наприклад, як ставитися до колабораціоністів... Ще одна книжка теж наче чекала, щоби розкрити очі на проблему, яка була раніше для мене далекою. «Ловець повітряних зміїв» з побаченою зсередини радянською навалою на Афганістан. Із глибоким соромом усвідомила, що афганська війна свого часу пройшла повз мене, не викликаючи, звісно, схвалення, але й не змусивши протестувати.
Із тієї ж причини відійшло, мабуть, і писання власне. Впевнена, що писати про цю війну ще не час — і тим, хто поруч з нею, і тим, хто всередині. А всі інші теми здаються такими дрібними, наче дивишся у бінокль з іншого боку. Фентезійні книжки, з тих, що вічні, — справа інша. Для мене це все ж таки «Володар перснів». А для когось — інші книжки, і «Колесо Часу» серед них. То хай Джордан розмовляє зі своїми поціновувачами українською, так я вважаю. До того ж переклад дає мені якщо не достаток, то принаймні хліб.
Читаю я наразі переважно новини, військову та політичну аналітику або перечитую уривками улюблені старі книги. Цікавлять мене лише дві війни — та, що гучною канонадою нагадує про себе за вікном, і та, яку веде із Тінню Відроджений Дракон. А ще гортаю постійно книжки, які у мене ніколи надовго не повертаються на полиці. Це численні довідники з визначення птахів. Не знаю, чи можна назвати це справжнім хобі, адже я не сиджу у сховку з фоторушницею, не відловлюю птахів з кільцями на лапках — лише радію кожній зустрічі, і намагаюся дізнатися, кого ж це мені пощастило побачити. Знову ж таки, війна позбавила мене можливості бачити розмаїття птахів у себе в саду, бо саме туди зараз знову шалено рвуться траллоки наших часів, але в місті теж можна побачити багато птахів. Треба лише добре розплющити очі.
― Чи допомагає Вам штучний інтелект при перекладі книги? Якщо так, то яким чином?
Спочатку це питання здалося мені найдивнішим з усіх, та потім я згадала про автоматичних помічників перекладача, які з’явилися, коли я ще перекладала науково-технічні тексти, включно зі стандартами, а там тексти, справді, дуже й дуже стандартизовані. Тоді я навіть збиралася, пригадую, опанувати щось з отих нових на той час програм... але не встигла. Проєкт з гармонізації стандартів зі стандартами ISO згорнули ― наставала епоха Януковича і розвертання до тайожного союзу. А далі воно вже було мені не потрібне. Ні, я не користуюся жодною з програм штучного інтелекту для перекладу. Можливо, вони й можуть стати у пригоді, якщо перекладати щось поставлене на потік, наче жіночі романи. Гадаю, читачі Джордана погодяться зі мною: його книги, зокрема епопея «Колесо Часу», є настільки унікальним явищем, що про штучний інтелект у процесі перекладу не може й бути мови. Як, гадаю, не застосовував і він його під час написання книги. Ручна робота і штамповка, сподіваюся, завжди залишатимуться речами принципово різними.
― Із якими викликами стикаєтеся, перекладаючи великий цикл?
Дякую за ваше всеосяжне запитання, шановний читачу, і щиро сподіваюся, що все, що я наговорила раніше, є хоч більш-менш адекватною на нього відповіддю.
(067) 350-18-70
Кошик
13.06.2024 
1254
Повернутись до списку новин
