Часто буває так, що життя якогось митця не менш цікаве, ніж його творчість. Хтось із майстрів сам береться за перо та лишає по собі мемуари, а комусь щастить отримати власного біографа, і тут уже успіх справи залежить від вправності останнього. З цієї точки зору розвідка Наталі Марченко про Володимира Рутківського є тим випадком, коли зірки стали як належить, і книжка вийшла на диво цілісною та вартісною.

   Наталя Марченко поставила перед собою амбітне завдання – «привнести до української біографіки новітні погляди і способи осягнення та відтворення життєпису нашого сучасника», «актуалізувати в науковому дискурсі проблематику «дитячого» в позапедагогічному дискурсі», а також «відтворити наратив його [Володимира Рутківського] буття як постійний комунікативний акт, розгорнутий до безкінечності шляхом текстотворення». Не лякайтеся, цим абзацом наукова лексика вичерпується, і людина, далека від філології, зможе без проблем отримати насолоду від читання. Текст не балансує на межі між науковою та популярною літературою, а гармонійно розвивається одразу в обох цих напрямах.