Пошук книг
 
Всього Автори: 1427
Всього книг: 5295
На головну сторінку Карта сайта
Замовити книги Видавництво Навчальна книга – Богдан

На суму: 0,00 грн


Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!

Партнерські сайти





Instagram 

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для фізичних осіб

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для юридичних осіб

giva_biblioteka_240x350.gif

http://knugoman.org.ua

Книгобачення. Український видавничий портал

Видавництво Книжковий Клуб Каталоги Відео Співпраця Де придбати Контактні дані Електронні книги
ГоловнаКаталогХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРАФантастика. Фентезі

Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 2 : Рушниці Авалону : роман

Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 2 : Рушниці Авалону : роман

Серія: Горизонти фантастики

ISBN: 978-966-10-4281-9
Кількість сторінок: 304
Обкладинка: Тверда
Формат: 120х200
Вага: 288 г





Ціна: 85,00 грн
Кількість:
Покласти у кошик
Доставка
Нова пошта від 25 грн.
Укрпошта від 10 грн.
Кур'єр по Києву від 35 грн.
Кур'єр по Україні від 20 грн.
Оплата
При отриманні
Visa, MasterCard
WebMoney
       
       
«Рушниці Авалону» — друга книга циклу романів «Хроніки Амбера» американського письменника-фантаста Роджера Желязни.
Прокляття Принца Амбера, сказане у гніві, скріплене стражданнями й кров'ю, завжди збувається.
Вирвавшись з ув'язнення, Корвін виявляє, що темні сили загрожують неминучою загибеллю не лише його ворогам, але і йому та всьому, що для нього важливе.
І тепер Принц Корвін повинен зробити вибір між помстою та благополуччям Амбера.

Рецензія від Клубу любителів україномовної фантастики


Розділ перший 

Я зійшов з човна на берег і сказав: 

— Ну, «Метелику», прощавай. 

Повільно розвернувшись, човен рушив у відкрите море. Я знав, що він повернеться в кабрійський порт, причалить десь неподалік од маяка, звідкіля вже рукою подати до Тіней. 

Поблизу берега бовваніли зчорнілі дерева. На мене чекала тривала дорога. Обравши потрібний мені напрямок, я пішов, на ходу змінюючи реальність так, як вважав за необхідне. Ліс огорнула передсвітанкова прохолода, і було насолодою відчувати її дотик. 

Хоч я ще й досі мав на півсотні фунтів менше, ніж важив би при повному здоров’ї, хоч інколи мені двоїлося в очах, уже впевнено йшов на поправку. За допомогою божевільного Дворкіна мені таки вдалося вирватися з камери у підземеллі на волю, а шанувальник Бахуса Жопен поставив мене на ноги. І ось тепер я мав знайти відображення світу, що існував колись, але якийсь час тому зник, був знищений. Тож вибрав собі годящий шлях та й вирушив у дальню путь. 

Через деякий час я дійшов до дуплистого дерева, де мав обладнаний тайник. Понишпоривши в дуплі, видобув з нього посріблений меч і почепив його на пояс. Той факт, що раніше він був у Амбері, а тепер — у цьому лісі, не викликав у мене жодних запитань. Тепер він чекав мене тут, бо я йшов по цій тіні. Ось і все. 

Кілька годин я крокував дорогою, сонце було у мене за спиною ліворуч. Ненадовго зупинився, щоб перепочити, тоді пішов далі. Очі насолоджувалися виглядом листя й каміння, змертвілих стовбурів і живих дерев, зеленої трави та чорної землі. Я вдихав на повні груди аромати життя, що роїлися навкруги, вслухався в комашине дзижчання, у щебетання птахів... Боже мій! Лише той, до кого повернувся зір, зрозумів би моє невимовне блаженство! Проживотіти в цілковитій темряві майже чотири роки, а потім стати знову спроможним бачити світ — годі знайти слова, якими можна було б описати мої почуття! До того ж, я вільно йшов туди, куди хотів... 

Ступав дорогою, і вранішній вітер тріпав мій поношений плащ. Якби цієї миті мене хтось побачив, думаю, він дав би мені років п’ятдесят із гаком: обличчя густо вкрите зморшками, тіло худюще, розбовтане. Цікаво, чи впізнали б у мені принца Корвіна? 

Йдучи по цій тіні, я намагався перенестися в одну місцину, та мені це чомусь не вдавалося. Невже розгубив усі свої колишні навички? От що може статися з людиною, коли вона... 

За поворотом раптом побачив сімох чоловіків, які валялися край дороги. Шестеро лежали неживі, їхні тіла були жорстоко понівечені, а сьомий напівсидів-напівлежав під тисячолітнім дубом, упершись головою в товстий, порослий мохом стовбур. Меч бідолахи лежав на колінах, у правому боці зяяла страшна рана, що й зараз кровоточила. Він був без обладунків, на відміну від убитих, закутих у панцирі й лати. Погляд його сірих очей був спрямований уперед. Шкіра на пальцях і на кісточках обдерта, дихання ледве помітне. Нахмуривши кошлаті брови, він мовчки дививсь, як ворони видзьобують очі мерцям. Мене чоловік, схоже, ще не бачив. 

Натягнувши каптур глибше, я схилив голову, щоб заховати обличчя, і приступив трохи ближче до нього. 

Колись я його знав, або ж, принаймні, той, кого я знав, був дуже схожим на нього. Зараз він нарешті побачив мене, звів меч і спрямував вістрям у мій бік. 

— Не бійсь, я тобі не ворог, — попередив я. — Пити хочеш? 

Хвильку повагавшись, він кивнув і простогнав: 

— Хочу... 

Відкоркувавши баклажку, я простягнув її йому. Він жадібно приклався до неї, закашлявсь, а прокашлявшись, знову припав до води. 

— Вельми вдячний вам, пане, — мовив він, повертаючи посудину. — От якби там замість води було щось міцніше!.. Бісова рана! 

— Можна й міцніше. А ти певен, що воно тобі не зашкодить?.. 

Незнайомець випростав руку, я дістав меншу баклажку, відкоркував її та простягнув йому. Від пійла, яке дав мені Жопен, чоловікові перехопило подих, і він закашлявся на добрих півхвилини. 

Заспокоївшись, усміхнувся лівим кутиком рота і весело підморгнув. 

— Так уже веселіше, — резюмував незнайомець. — Ви не проти, якщо скроплю собі рану? Шкода марнувати добре віскі на таке, але що вже поробиш... 

— Якщо треба, можеш вилити на рану все з баклажки. Але стривай, у тебе ж руки трусяться. Дай-но, краще я сам скроплю тобі цю рану... 

Незнайомець кивнув на знак згоди, я розстібнув на ньому куртку й кинджалом розпоров сорочку, щоб мати доступ до рани. Вона була серйозною — глибокий поріз, що оперізував бік на кілька дюймів вище від стегна. На руках, грудях, плечах чоловіка також були поранення, однак не настільки небезпечні. 

Глибока рана безперервно кровоточила. Я обтер її хустинкою, тоді приклав хустинку до порізу і притиснув, щоб зупинити кровотечу. 

— А тепер, — сказав я незнайомцеві, — стисни міцніше зуби і відвернися. 

Після цих слів вилив на рану кілька крапельок віскі. Той судомно смикнувся всім тілом, тоді затремтів. За весь час екзекуції я не почув від нього ні стогону, ні іншого звуку. А зрештою, чому він мав стогнати? Склавши хустину, я приклав її до рани і притиснув. Тоді відірвав од подолу плаща довгу смугу тканини і пов’язав її поверх хустинки, щоб трималася. 

— Ще хильнеш? — запитав я. 

— Хіба що води, — відповів незнайомець. — Перепрошую, але тепер мені бажано подрімати... 

Утамувавши спрагу, він зронив голову низько на груди (аж уперсь у них підборіддям) і захропів. Я змайстрував йому щось на зразок подушки, а зверху прикрив плащами вбитих воїнів. 

Поки він спав, я примостився коло нього і почав спостерігати за гарними чорними птахами. 

Отже, він мене не впізнав. Цікаво, чи впізнав би мене зараз хоч хто-небудь? Мабуть, що ні. Якби я сам сказав, що я — принц Корвін, можливо, хтось би й визнав певну схожість між мною і тим Корвіном, якого знали всі. Якщо у мене все гаразд із пам’яттю, то я вперше бачив цього чоловіка, який дрімав під деревом, а він — мене. І все ж таки ми з ним знайомі, просто це не було знайомство у звичному розумінні. 

Тепер я йшов через тінь, намагаючись відшукати одне відображення, — світ, до якого був колись особливо прихильний. Цей світ якийсь час тому був зруйнований дощенту, одначе мені вистачило сил відродити його, бо Амбер відкидає незліченне число відображень. Уродженець Амбера може переміщуватись із тіні в тінь, і я теж був наділений цією здатністю. Якщо вам не подобається слово «тінь», назвіть їх паралельними світами; якщо маєте достатньо бурхливу фантазію — альтернативними всесвітами, а якщо ви скептик за переконаннями — породженнями нездорової уяви. Я ж називаю їх Тінями, як і будь-яка інша істота, наділена здатністю мандрувати між цими світами. Просто ти обираєш якусь вірогідну реальність і прямуєш до неї, доки не досягнеш. У певному розумінні, ми самі її й творимо. Але на цьому дозвольте поки що закінчити. 

Отож, я прибув сюди морем і взявся шукати шлях до Авалону. 

Колись давно, багато століть тому, я у ньому жив. Це довжелезна, заплутана, гарна і щемлива історія. Згодом розповім про це докладніше, якщо, звісно, виживу. Хочеться вірити, що по­вісті мого життя ще далеко до завершальних слів. 

До мого Авалону було вже рукою подати, коли мені трапилися цей поранений рицар і шестеро вбитих воїнів. Якби я не зупинивсь, а пішов собі далі, то міг би досягнути й Тіні, де шестеро валялися б убитими, а рицар не мав би й подряпини, і навіть такого, де був би вбитий тільки він, а решта шестеро стовбичили б над ним і вдоволено реготали. Хтось, мабуть, захоче заперечити, що це вже не має великого значення, адже все щойно сказане — з розряду ймовірного, а отже, реально існує у котромусь із численних відображень. 

На моєму місці хтось із братів або сестер (окрім хіба що Джерарда чи Бенедикта) пройшли б побіля цих незнайомців, навіть не озирнувшись на них. Та я вже не був настільки твердосердим, як моя родина. Не сказав би, що мені від народження притаманна якась сентиментальність, нічого подібного. Гадаю, на мене так вплинула тінь, яка зветься Земля, де я промешкав не одну сотню літ. І, мабуть, не останню роль у цьому відіграло моє ув’язнення в підземеллях Амбера, де я добряче черпнув лиха і на власній шкурі спізнав, що таке страждання. Не впевнений достеменно, що це саме так, але переконаний, що не пройду байдужно мимо будь-якої людини в біді, а надто, коли та людина нагадує старого знайомця. І я ховатиму від неї свою справжню подобу, хоч би це й спричинило гнів цієї людини та змусило сказати все, що вона про мене думає. 

Тож усе в нормі. Не маю нічого проти невеличкої оборудки: я ставлю рицаря на ноги, а коли він оклигує, йду собі далі. Шкоди від того не буде нікому, а от допомогти людині, навіть якщо ти бачиш її вперше у житті, ніколи не гріх. 

І я сидів коло рицаря, охороняючи його сон. Через кілька годин він прокинувся. 

— Із пробудженням тебе! — привітав його, знову відкорковуючи баклажку. — Ще води? 

— Красно дякую, — він потягнувся за посудиною. 

Поки рицар втамовував спрагу, я стояв і дивився на нього. Він напився, повернув мені баклажку і сказав: 

— Вибачте, я не назвав свого імені. Не дуже ввічливо з мого боку... 

— Та я тебе знаю, — відповів я. — А мене можеш називати Корі. 

Він поглянув на мене пильніше, неначе хотів уточнити мій титул та повне ім’я, але за мить передумав і просто кивнув. 

— От і добре, — а тоді церемонно прорік: — Сер Корі, хочу висловити вам вдячність за допомогу, яку ви мені надали. 

— Найкраща подяка — те, що ти вже пішов на поправку, — сказав я. — Поїси? 

— О так, я був би вельми вдячний... 

— Маю трохи в’яленого м’яса та причерствілого хліба. І величезну головку сиру. Їж, скільки захочеш. 

Я простягнув йому торбу з харчами, і він, не зволікаючи, накинувся на їжу. 

— А ви, сер Корі? — жуючи, запитав він. 

— Поки ти спав, я уже поїв. 

Роззирнувшись навколо, я недвозначно поглянув на трупи. Поранений усміхнувся. 

— Ти, сам-один, поклав шістьох? — запитав я. 

Рицар ствердно кивнув. 

— Непогано. Ну, і що мені робити з тобою? 

Він намагався зазирнути мені в очі, однак я відвернувся. 

— Тобто? — уточнив рицар. 

— Куди ти йшов? 

— Є тут у мене друзі, — почав пояснювати він. — Це звідси на північ п’ять ліг. Я йшов якраз туди, коли на мене напали... Але маю великий сумнів, що хтось зі смертних, та хоч би й сам диявол, подужає нести мене на спині бодай лігу. Допоможіть мені підвестися, сер Корі, і ви побачите, який у мене зріст. 

Я встав, дістав із піхов меч і одним помахом зрубав молоде деревце дюймів зо два завтовшки. Очистивши стовбур від кори, підігнав його під зріст пораненого. 

Тоді зрубав друге деревце і проробив із ним те саме. Потім познімав з убитих ремені, зібрав плащі та поприкріплював їх до жердин. Так змайстрував ноші. Рицар уважно стежив, як я працював, а коли закінчив, він сказав: 

— Сер Корі, перед вашим мечем не встоїть ніщо. До того ж, він у вас ще й срібний! Схоже на те, що ви... 

— Ну як, готовий трохи пройтися? — поцікавивсь я. 

— А з тими що? — рицар показав головою у бік мерців. 

— Пропонуєш поховати їх як доброчесних християн? Плюнь! Природа подбає про них і без нас. Як на мене, нам треба звідси вшиватися. Вони вже починають смердіти. 

— Хоч би зверху їх чимось прикидати. Билися вони відважно... 

Я зітхнув. 

— Ну що ж, якщо тебе це заспокоїть... Лопати при собі я не маю, тож доведеться звести керн. Але могила буде одна на всіх. 

— Одна то й одна, — не перечив поранений. 

Я поскладав усі шість тіл у рядок. Рицар щось неголосно бубнів собі під ніс, мабуть, молився за упокій їхніх душ. 

А я взявсь обкладати їх камінням. Його тут не бракувало, тож робота просувалася скоро. 

Аби закінчити її швидше, обирав найбільше каміння і ледь не поплатився за це. Один з каменів важив добрих чотириста фунтів, а я, замість покотити по землі, підняв його. 

 





  
  Вхід для користувачів
Логін/E-mail:
Пароль:

Реєстрація
Забули пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:
Книга дня
знижка 50%
Граvіtація: Коктейль-казка. У 4 кн. Книга 3
Граvіtація: Коктейль-казка. У ... Романчук Л. І.
45,00 грн
22,50 грн
до кошика

  Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
support@bohdan-books.com

SiteHeart

Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень


  Новини видавництва
23.03.2017
Відбулись «Казкові читання» у Тернопільській обласній дитячій бібліотеці
22.03.2017
Запрошуємо на презентацію книги Ярослава Бензи «Абомовня»
21.03.2017
Відбулась зустріч із сучасною українською письменницею Ніною Фіалко
21.03.2017
Підручники для 9 класу
RSS стрічка новин видавництва Всі новини видавництва
 

 
   
| Видавництво | Книжковий Клуб | Каталоги | Відео | Співпраця | Де придбати | Контактні дані | Електронні книги |
   
Яндекс.Метрика


Видавництво:
46002, м. Тернопіль, просп. Степана Бандери, 34а
Тел./факс (0352) 52-06-07, 52-05-48, 52-19-66, 43-42-62
e-mail: office@bohdan-books.com l Схема проїзду
Відділ гуртових продажів:
46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 44
Тел./факс. (0352) 43-42-92, 43-42-82
e-mail: zbut@bohdan-books.com l Схема проїзду
Книга поштою:
46008, м. Тернопіль, А/С 529
Тел. (0352) 28-74-89, 51-11-41, (067) 350-18-70
e-mail: mail@bohdan-books.com
     
Copyright © 1997-2017 Матеріали, що містяться на сайті, захищені законами про інтелектуальну власність та авторські права.
Будь-яке використання розміщеної на сайті інформації можливе лише за згоди законних правовласників.
Логін:      
Пароль:

Реєстрація    Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар