Інтерв’ю з Оксаною Давидовою

На початку книжки Ви пишете про ігрову залежність. На Вашу думку, наскільки вона шкідлива? І чи можна таки її вилікувати вигулюванням собаки?

Будь-яка залежність шкодить. Людина втрачає власну волю, а її життям керує те, від чого вона залежна. Зрештою, залежність може посилитися, захопити все життя і навіть підштовхнути до злочинів.
Чи можна залежність вилікувати прогулянками з собакою? Якщо це поки що невеличке захоплення — цілком можна! Або якщо турбота про песика — частина спеціального лікування. Адже людині, яка кидає якусь залежність, треба знайти заняття, яке займе вільний час — той самий, який раніше забрала залежність. Для цього потрібне щось цікаве й дуже важливе. А турбота про собаку й відповідальність за його безпеку — це дуже важливе заняття. А яке цікаве! Із цуциком ніколи не занудьгуєш!

Як взагалі спала на думку ідея про собаку Пожежу? І чи справді існує таке ім’я — Пожажердіна?

О, появі Пожежі сприяли дві історії. Перша — історія мами моєї подруги, яка мала маленького чорного песика на ім’я Кошмар. Якось вона вигулювала його пізно ввечері, і капосний песик десь заховався. А в темряві знайти чорного песика дуже непросто. От жінка ходила навколо будинку й вигукувала: «Кошмар! Кошмар!». Аж поки підійшов якийсь чоловік, погладив її по голові й сказав: «Не хвилюйтесь, жіночко, все буде добре».
А друга історія — про те, що коли стається якесь лихо, наприклад, хтось нападає чи ще щось таке, то треба кричати не «Грабують!», а «Пожежа!». Бо злочинців сусіди можуть злякатися, а якщо десь може бути пожежа — то люди визирнуть і допоможуть.
Ім’я Пожажердіна, звісно, існує! Я ж його придумала! Ще й у книжці воно надруковане. Тож раніше його не було, а тепер є! До речі, повне ім’я собачки — Пожажердіна Пенелопа Дженіс Джоплін. Отак-от все непросто! Про Пенелопу прочитаєте в книжці. А от Дженіс Джоплін — це ім’я реальної людини, відомої співачки, однієї з найвидатніших вокалісток у рок-музиці. Вона мені чимось нагадала Пожежу: дуже емоційна, яскрава, з пухнастим живим волоссям, яке літало навколо її голови, коли Дженіс співала — так емоційно і пристрасно. І мені хотілося віддати шану цій видатній співачці.

Чи існує якийсь прототип Пожежі?

У Пожежі два прототипи. І з обома я не була особисто знайома. Перший — то песик Кошмар, про якого я згадувала раніше. А другий — то собачка Додо із книжки Джеральда Даррелла «Моя родина та інші звірі». Автор змалював собачку так: «Додо належала до породи шотландських тер’єрів. Ці собаки схожі на видовжені, товсті, вкриті шерстю колби з короткими лапами-кривульками, величезними витрішкуватими очима й довгими обвислими вухами». Далі натураліст описує різні кумедні події, які відбувалися з цим песиком. І Додо так запала мені в душу, що потім виринула в моїй пам’яті, коли я думала про написання твору про песика.
Щоправда, готуючись до цього інтерв’ю, я дізналася, що Додо не була скотч-тер’єром. Вона належала зовсім до іншої породи — денді-дінмонт-тер’єр. Але перекладач такої породи не знав і тому приписав її до шотландських тер’єрів. Це добрі й життєрадісні песики, дуже активні й віддані своєму господарю. Такою і вийшла моя Пожежа!
Ще я трішки підглядала за песиком моєї мами — безпородним, коротконогим і кудлатим Дружком. Але це був дуже серйозний і навіть суворий пес. Зовсім не схожий на мою Пожежу. Я скоріше дивилася просто на його собачі повадки. Нелюбов до купання у Пожежі — від песика, який був у дитинстві у мого чоловіка. Його звали Чарлі.
А любов бігати по кущах — від болонки, яка жила у моєї подруги Ганни — Даночки.. Вона любила тягати кущами недосвідчених друзів, яких Ганна іноді просила швиденько вигуляти песика. Зараз у моєї мами живуть двоє невеличких собачок — Лада і Мухтар. Дивлюся на них і думаю: чи не написати продовження пригод собаки Пожежі. Як гадаєте?

Як Ви працювали над текстом?

Перше оповідання про Пожажердіну я написала у 2014 році, коли росіяни окупували Крим і почалися бойові дії на сході України. Тоді всім було так важко, страшно й незрозуміло. І мені дуже хотілося повеселити дітей. У той час я працювала редакторкою журналів у видавництві «Мамине сонечко», вела журнали «Вигадуй, думай, грай» та «Маленький Розумник». От для останнього журналу я й написала смішну розповідь про пригоди Пожежі на пляжі. Потім — про Пожежу та грабіжників і так далі.
Хоча ще у 2013 році я написала оповідання про космічних зайців, з якого і починається зараз книжка. Але головного героя там звали не Сашко, а Марко. Вже пізніше, коли збирала готові оповідання й дописувала нові історії, щоб зробити книжку, це фантастичне оповідання і стало її початком. Ну й хлопця я перейменувала.

Звідки отримували інформацію про те, як дресирувати собаку і як собака шукає вибухівку?

Це дуже важлива і складна частина роботи будь-якого письменника — пошук інформації. Звісно, є фахівці, які пишуть лише про свою роботу, про те, на чому добре знаються. Наприклад, лікар розповідає в книжці про випадки зі своєї практики. Але дитячі письменники зазвичай пишуть дуже про різні речі. Як-от я: то про дресирування собак, то про електрику, то про історію одягу…І тому письменники змушені шукати дуже несподівану інформацію для кожної нової історії.
Я вже казала, що ще до появи Пожежі я кілька років робила дитячі журнали, писала статті на найрізноманітніші теми. І одного разу читачі надіслали лист із запитанням про те, як дресирувати собак. Довелося пошукати книжки й статті досвідчених кінологів, вивчити всі нюанси, поговорити зі знайомими собачниками. Отримані знання потім дуже пригодилися, коли я писала цю книжку. До речі, оповідання я надсилала знайомим, які мали собак і відповідально виховували й дресирували їх — щоб вони підтвердили, що все саме так і відбувається насправді. Хоч це й гумористичні оповідання, але вони мають бути правдивими.
Оскільки я почала роботу над цією книжкою тоді, коли розпочалася російсько-українська війна, важливими стали й нові ризики, які можуть чатувати на дітей. Як-от мінна небезпека. Цю тему я не могла обійти стороною, і так само шукала інформацію про спецпідрозділи, які шукають вибухівку, про те, як дресирують собак на пошук небезпечних речовин тощо. Сподіваюся, ці знання не знадобляться нікому з моїх читачів. Але якщо хоч одній людині ця розповідь урятує життя, я буду щаслива.

Собака на ім'я Пожежа : оповідання

359,00 грн

Переглянути

Ця книжка сповнена теплого гумору і точно викличе усмішку в читачів. Як вдалося так написати весело й динамічно?

Я завжди любила анекдоти. І, сподіваюся, насправді весело їх розповідала (якщо ні, то прошу вибачення в усіх своїх друзів, яких мучила ними). А як написати весело — я нікому не можу пояснити. Чесно кажучи, я взагалі не впевнена, чи можна когось навчити писати смішно. Певно, в людини всередині має бути якась сміхотлива скринька, з якої виринають жарти й несподівано кумедні каламбури.
Динаміки книжці додає сама Пожажердіна. Ну подивіться: вона ж завжди кудись біжить. Хіба з нею може бути якась спокійна пригода?! І взагалі, що це таке — спокійна пригода? Такого не буває! Тож — ніяких тихих історій. Тільки веселі пригоди!

Чи є у Вас собака? І як досліджували собачі особливості?

Я дуже люблю собак! І великих, і маленьких. Але все одно я — котяча мама. Зараз у нас на дві домівки — в Києві і в селі — п’ять кицьок. Було менше, але ми нещодавно прийняли в сім’ю двох кицьок, яких кинули господарі. А на початку повномасштабного вторгнення, коли в село до мами приїхала моя родина й родина брата — всі з котами, плюс мамині кицьки — ми порахували і виявили, що в нас загалом одинадцять котів! Зараз уже менше, бо частині котиків ми знайшли нових відповідальних власників.
І взагалі, з самого дитинства я з котами. Собаки були лише в селі в моїх бабусь і дідусів. Зараз два песики — у моєї мами. Коли я писала про Пожежу, згадувала про бабусиних собак і дивилася на Дружка та його друзів, які прибігали у двір. А решта — письменницька фантазія.

Чи хотіли б мати собаку на ім’я Пожежа?

Ой, ні. Я не люблю рано вставати й не люблю мерзнути. А ще — я ходжу в окулярах, і коли їх заляпує дощ, я геть нічого не бачу. Тож ви вже зрозуміли: обов’язкові ранкові прогулянки в будь-яку погоду — не моя історія. За це я й люблю котів — їх не треба вигулювати.
Та й насправді собака в книжці чи кіно — це абсолютна вигадка. Жоден пес у житті не буде таким, яким ви побачили його (точніше — пса такої породи) у фільмі, мультику чи прочитали про нього в книжці. Тому, вибираючи собаку, уважно читайте розповіді професійних кінологів про особливості певної породи й готуйтеся до того, що вам доведеться докласти дуже багато зусиль для виховання собаки.
І, швидше за все, вам не вдасться виховати песика саме таким, як ви задумали, адже характери в собак, як і в людей, — у всіх різні. А в книжках і фільмах — завжди вигадка.
Але якщо в когось з’явиться такий собачка — я з радістю приходитиму погладити його, погратися з ним чи навіть вигуляти. Раптом з нами трапиться якась весела пригода?

Ця книжка — про гуманне поводження з тваринами. Для Вас було це важливо прописати в тексті?

Захист тварин — дуже важлива тема. І, звісно ж, я не могла обійти її в книжці про песиків. Я дуже люблю тварин і мене турбує те, що ці довірливі створіння часом потрапляють до жорстоких людей. Котик, песик чи хом’ячок не можуть поскаржитися, попросити про допомогу, убезпечити себе від злих людей. Тому в Україні існує закон про захист тварин від жорстокого поводження.
Своєю книжкою я намагалася показати, що тварини теж мають почуття, страждають від болю чи грубого «виховання», а ще — нагадала, що за жорстоке поводження з твариною злочинець обов’язково отримає реальне покарання — аж до кількох років тюрми.
Сподіваюся, прочитавши книжку, діти поспівчувають Цезарю й надалі обережніше й турботливіше обходитимуться з усіма живими істотами.

І ще Ви згадуєте про страх публічності, який є і в тварин, і в людей. На Вашу думку, як його подолати?

Відкрити таємницю? Я страшенно боюся виступати на публіці. Я так хвилююся за кілька днів до виступу! А перед самим виступом — узагалі нажахана. І це попри те, що я вже багато-багато років виступаю перед дітьми й дорослими, проводжу творчі зустрічі, виступаю на сценах літературних фестивалів — я все одно тривожуся. Але завжди збираюся й роблю те, що треба!
Але це — мій досвід. Як подолати страх сцени іншим? Чесно кажучи, не знаю. Певно, треба тренуватися виступати спершу перед рідними, перед найближчими друзями, потім поступово збільшувати кількість глядачів.
І головне — не боятися, що щось піде не так. Просто знайте: щось обов’язково піде не так. Інакше на виступах не буває! Тож це — нормально. А ще зараз стільки різних подій і так багато інформації, що за кілька днів глядачі взагалі забудуть, чи було щось дивне на виступі.
Якщо ж жодні поради не допомагають, а виступати перед публікою треба, варто звернутися до психолога, піти на курси акторської майстерності й подивитися, які поради допоможуть саме вам.

Ілюстрації до книжки намалювала художниця Марія Іванова. Як вони відобразили Вашу історію? Що в них найбільше подобається?

Я дуже вдячна Марії за Пожежу! Я розумію, як це було складно — намалювати чорного кудлатого песика так, щоб він не вийшов просто якоюсь чорною незрозумілою плямою, а мав характер і веселив читачів.
Я знаю, що це потребувало чимало часу на роздуми і багато спроб намалювати Пожежу. Ми з Марією розмовляли про ілюстрації, разом з редакцією думали над тим, якими мають бути герої. І я дуже рада, що книжка вийшла такою гарною. Лише погляньте на обкладинку: яка вона динамічна, жвава, весела — така, якою і є собака на ім’я Пожежа!

Розмовляла Оксамитка Блажевська