Під час роботи над романом що виявилося найскладнішим: передати авторський стиль, атмосферу чи підтексти? Чому?
Ліндквіст підступний: його складність ховається у постійних, дуже тендітних текстових перегуках. Необхідно було постійно повертатися до попередніх частин, аби впіймати й правильно передати кожне слово, яке потім з’явиться в іншому контексті, в іншому значенні, оприявнюючи ці тонкі смислові зв’язки, суголосні складній композиційній структурі з численними нараторами.
Чи довелося вам змінювати окремі мовні конструкції, щоб зберегти напругу й ритм оповіді в українському перекладі?
Здебільшого потрібно було спрощувати милозвучність та розлогість, притаманні українському синтаксису, щоби відтворити сухість і лаконічність авторського стилю. Ліндквіст часто використовує парцеляцію, переносячи частину речення чи вставні словосполучення на окремий рядок, і це було доволі легко відтворити.
У книзі багато сцен, де емоційний ефект будується не на діалогах, а на деталях і тиші. Як перекладачеві працювати з такими моментами, щоб не втратити їхню силу?
Акцентувати увагу на окремих словах. Лаконізуватися, знову ж таки. Додавати в рядки якомога більше «повітря». Уникати двозначності та зайвої асоціативності.
Наскільки тісною була співпраця з редактором під час роботи над перекладом? Чи були рішення, щодо яких виникали дискусії?
Редакторка чудово опрацювала переклад. Дискусії виникали хіба що стосовно обсценної лексики та використання діалектизмів, які не корелюють із міським сленгом, до якого здебільшого вдається Ліндквіст. Фінальний результат прекрасний.
Чи використовували ви додаткові джерела — інтерв’ю автора, коментарі чи попередні видання — для кращого розуміння окремих епізодів?
Так, зокрема його біографію, міркування стосовно горору, принципів побудови напруги та саспенсу. Переважно тому, що цей автор захопливий сам по собі.
Як ви визначаєте межу між дослівністю та художньою точністю під час перекладу таких багатошарових романів?
Художня точність превалює над дослівністю, оскільки дослівність порушує ритм, асоціативні та валентні зв’язки. Першочергово має втілитися сенс і авторський намір, а їхня точність підтверджується самим текстом.
Чи були у тексті слова або образи, для яких в українській мові не знайшлося прямого відповідника? Як ви виходили з таких ситуацій?
Це здебільшого стосується особливостей дитячих пісень (госпельного типу, лічилок), медійних цитат і фразеологічних зворотів, якими щедро послуговується Ліндквіст, аби передати хронотоп. У таких випадках використовується поєднання дослівного перекладу з лексичними, синтаксичними чи іншими елементами, які пролунали б для українського читача впізнавано відповідно до його культурного бекграунду.
Які перекладацькі рішення у «Впусти того, хто потрібен» ви вважаєте найбільш вдалими з професійної точки зору?
Мабуть, переклад віршованих текстів.
Після завершення роботи чи змінилося ваше бачення роману або його головних героїв порівняно з першим прочитанням?
Уперше я читала його для розваги та усвідомлення основних тез і намірів автора. Після перекладу зрозуміла набагато більше підтекстів. Зокрема, для мене Оскар тепер чітко видається хлопцем, який повторить долю Гокана; що текст певним чином повторює «Ромео та Джульєтту»; що увесь він — про недоладність, фундаментальну неспроможність людини просто відбутися в межах нормативної людяності.