Інтерв’ю з В’ячеславом Дударем

В’ячеслав Дудар — український письменник із Кропивницького, автор 8 романів. Переможець конкурсу «КМ-Букс», фіналіст «Коронації слова» та конкурсу ім. В. Портяка. Його роман «Жага та перлина» потрапив до фіналу конкурсу «Крилатий Лев» (2023) фіналіст конкурсу «Коронація слова» (2023). Пише в різних жанрах.

У романі «Жага та перлина» ви порушуєте важливі теми, такі як боротьба з особистими кризами, ілюзії успіху та втрати. Як ви обираєте теми для своїх книг, і що вас найбільше надихає?

Теми для книг обирає скоріше підсвідомість, і непросто сказати, як саме цей процес відбувається. У житті кожної людини є боротьба, особисті кризи, ілюзії успіху та втрати. Перебираєш у голові, що б ти хотів написати, робиш над собою зусилля, щоб примусити мозок працювати. Спочатку здається — ось, ти знайшов тему, вона на сто відсотків твоя, це те, на що варто витратити сили.
Але минає деякий час, і приходить розчарування. Потім, коли зовсім про це й не думаєш, навіть забуваєш, наче сама собою приходить ідея, більш-менш зрозуміла. Після цього її потрібно доопрацьовувати, у процесі вона багато разів трансформується. Так працює підсвідомість, але спочатку важливо «накачати» її матеріалом.

Костилюк — персонаж, який переживає численні випробування, відмови та навіть кримінальні ситуації. Які риси його характеру ви вважаєте найбільш важливими, і чому він так сильно затримує увагу читачів?

Головний герой книги у відчаї. Багато сил і часу він вклав у літературну творчість, у нього не дуже виходить, його ніхто не підтримує. Тому він наважується на радикальні дії та потрапляє в ситуацію майже безвихідну. І тут йому стають у пригоді наполегливість, навіть упертість, і відданість своєму світогляду. Усі або майже всі проблеми, які трапляються в житті, всі перешкоди — на краще, якщо розумієш, що саме проблеми дають шанс навчитись чомусь новому, втілити те, чого хотів завжди, але не наважувався зробити. Саме те, як він із сором’язливого невдахи, якому вкотре відмовляють у видавництві, а дружина погрожує вигнати з дому, поступово перетворюється на воїна світла, який чинить спротив бандитам і наркоторговцям, долаючи власні страхи, приваблює читача.

Жага та перлина : сучасний роман

299,00 грн

Переглянути

Яким був процес написання цього роману? Чи виникали у вас труднощі під час створення цієї історії, і як ви їх долали?

Коли я знаю, хоча б приблизно, про що писати, у мене ніколи не виникає труднощів, як почати. Початок ллється з мене, як вода з джерела. Але нерідко в мене виникають складнощі наприкінці. Закінчити книжку потрібно так само добре, як і починав, інакше можна зіпсувати все. Іноді важкувато дається емоційне напруження, тому що необхідно ставити себе на місце не тільки головного героя, а й усіх інших персонажів. Тут самої уяви недостатньо, адже герої — люди різні. Нескладно уявити, як діяла б в тій чи іншій ситуації людина, схожа за характером, життєвим досвідом на тебе, але уявити, що діється в голові людини зовсім іншої — не так просто. Чоловіку важко поставити себе на місце жінки, офісному працівнику — перевтілитися на наркодилера з африканських джунглів. Але письменнику потрібно навчитись перевтілюватися — він завжди трохи та людина, про яку пише, навіть якщо йдеться про злочинців. Єдина відмінність — письменник здійснює злочини в уяві, а не в реальності.

У книзі дуже багато уваги приділено взаєминам персонажів, особливо між Костилюком і Сільвією. Чи є у вас особистий досвід чи спостереження, які стали основою для створення цих персонажів?

Коли створюєш персонажів, сюжет, усе, що стосується книжки, то завжди доводиться хоча б частково використовувати власний досвід. Усе, що ти бачив і чув у житті, все, що відчував, з якого приводу нервував, відкладається в пам’яті та слугує джерелом для створення тексту. Але мені важко пригадати пригоди у джунглях із жінкою, яка працювала на мафію; утім, ідея цікава.

Які меседжі ви хотіли передати через історію втечі персонажів у джунглі та їх зіткнення з аборигенами, що живуть за природними законами?

Це була не зовсім втеча, персонажі опинилися там вимушено, але досвід, який вони отримали, потрапивши до аборигенів, дуже цінний. Цивілізація дала людству багато корисного, але й породила немало відхилень від нормального, природного стану речей. У кожної адекватної людини в підсвідомості живе хоч якась дрібка тяжіння до простоти, до поєднання з природою, до усвідомлення того, що всі ми — діти цього шаленого буяння життя. І забувати про це, тим більше нищити те, що породило всіх нас заради жаги наживи — просто злочин і дурість, чому немає виправдання.

Чи вірите ви в те, що можливість зміни людини чи її внутрішнього «переродження» існує? Які уроки з цього можна винести?

Змінитись, внутрішньо «переродитись» людина може, тільки якщо сама цього захоче. На жаль, це бажання виникає мало в кого. Його, це бажання, можна стимулювати, чи то природними діями, чи витворами мистецтва. Події, які відбуваються в реальному житті, доволі складні для того, щоб кожен міг усвідомити їхній сенс. Десятки, сотні подій, міріади думок, сумнівів, страхів, почуття несправедливості, радість, надія — все це складається в карколомну какофонію, яку непросто впорядкувати в голові, щоб зрештою відчути необхідність змін на краще. На мою думку, частіше відбувається навпаки — реальне життя змінює людей на гірше. Мистецтво ж є цінною витяжкою з життя, воно в художній, переконливій, разючій формі підводить людину до необхідності змін, до невідворотності внутрішнього «переродження», вказує шляхи, по яких через усі перепони, проблеми, бруд і кров людина повинна йти до кращого й світлого, якщо вона хоче залишитися людиною, а не деградувати до варвара.

Чорна перлина в книзі є символом матеріального бажання, насильства та смерті. Як ви бачите роль таких символів у творчості, і чи є у вашому романі інші схожі метафори?

Спочатку чорна перлина, коли її тільки знайшли тубільці, не була символом матеріального бажання, насильства та смерті, тому що для них вона не мала такої цінності, як для цивілізованої людини. Але потім вона дійсно стає таким жахливим символом, породжуючи жагу наживи будь-якою ціною. У романі є схожа метафора, але вона має протилежне значення — це орхідея, яку подарував Сільвії літній чорношкірий за танок біля пілона. Це був стриптиз, але виконала вона його (принаймні намагалася) без хтивості:
«Вона була схожа на школярку, яка без слів уперше зізнавалася в коханні, показувала радість його тілесного вираження, радість, що дотепер дрімала в ній, очікуючи свого часу. Вона немов вимагала від уявного партнера відповісти на порухи душі, показати краєчок почуття, котре було основою для любові тілесної. Обличчя її було то безпристрасним, то освітлювалося загадковою посмішкою, губи розкривалися в заклику, як бутон квітки під променями ніжного ранкового сонця».
Роль таких символів, роль метафор — у концентрованій дії на читача. Це один із засобів мистецтва, який змушує змінюватися на краще.

Ваша книга вийшла у фінал конкурсу «Крилатий Лев» та у фінал конкурсу «Коронація слова». Як ви оцінюєте своє місце в українській літературі на сьогоднішній день?

Самому автору оцінювати місце в літературі, мабуть, не зовсім коректно. Краще це робити читачам і літературознавцям, особливо після того, коли, я маю надію, вийдуть друком ще дві книжки, рукописи яких є у видавництві «Богдан»: «Синдром рояля» та «Анатомія люті». Це не менш цікаві романи, в яких присутні і драма подій воєнного часу, і філософія ретроспективних вставних новел, що діє на внутрішній світ людини не менш потужно, ніж занурення в природний спосіб життя. Ще сподіваюся на перевидання моєї першої книжки, «Щурячого гена». Цей роман, мабуть, трохи недооцінений, тому що вийшов у розпал коронавірусу, хоча й мав непогані відгуки. Тоді моє місце в українській літературі стане більш помітним.