Над текстами долі Володимира Рутківського

   Тому її монографія — не просто дослідження «модної» нині теми дитячої літератури в Україні. Книжка дає всі підстави назвати її подією. Монографії такого штибу в нас з’являються нечасто: без псевдонаукових компіляцій, механічно складених із цитат і наперед підігнаних однолінійних схем, із пронизливим розумінням незвичайності долі письменника, слава і популярність до якого прийшли із запізненням. Про нього заговорили, коли авторові виповнилося аж 73. Саме тепер книжки В. Рутківського стали враз відомими, критики внесли ім’я письменника до канону дитячої літератури, його твори введено до шкільної програми, їх вивчають на уроках позакласного читання, а 2010 р. митець удостоєний Шевченківської премії. Та перед цим було насичене подіями життя, яке є прикладом повсякчасного долання несприятливих обставин, готовності змінювати свою творчість, а з нею — і долю...
   

   Тон книжки Н. Марченко — це яскраві, барвисті спостереження, втілені у формі глибоких, мудро-виважених роздумів. Водночас авторка порушує серйозні проблеми існування дитячої літератури в Україні та світі, осмислює те, що з нами відбувалося й відбувається.

   У восьми розділах книжки йдеться про творчу долю і доробок В. Рутківського. Поряд із ґрунтовним аналізом творчої спадщини митця (зокрема історії появи та побутування його книжок) читач знайде епістолярій прозаїка (листи до авторки книжки та спогади), що вводиться до обігу вперше, добірку світлин, а також низку рецензій і висловлювання письменника про специфіку дитячої літератури й особливості письма для дітей.
   

   Значну наукову цінність становлять також історико-біографічні коментарі автора нарису, що розкривають відомості про інтелектуальне оточення В. Рутківського в різні періоди життя, а також широко представляють джерела його біо- та бібліографії.

   Рік за роком авторка простежує всі «сходинки» життя письменника: і затавроване окупаційним лихоліттям дитинство, і захоплення історією у шкільні роки, і студентські літа, і життєві митарства та вихід перших збірок віршів — автор прийшов у дитячу прозу з «дорослої» поезії і саме тут досяг письменницької повносилості як справжній майстер відтворення світу живої дитячої фантазії. Недаремно його твори є візитною карткою нашої дитячої літератури і засвідчують її художню повнокровність.

   Повість «Потерчата» — цю щемку «дитячу сповідь перед дорослими, які так нічого й не навчилися» — Н. Марченко по праву ставить поряд із такими перлинами української автобіографічної класики, як «Зачарована Десна» О. Довженка, «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха, «Климко» та «Вогник далеко в степу» Гр. Тютюнника. її особливостями авторка вважає те, що твір відверто демонструє болісний (інколи нестерпно жорстокий!) процес деміфологізації автором власної життєвої історії шляхом «переповідання» винесених із дитинства сюжетів і символів на основі «дорослого» досвіду. Повість «Ганнуся», на думку дослідниці, — розповідь про те, як доросла людина відкриває для себе глибину й серйозність дитячого світу, як непросто дорослому завоювати право бути з дітьми нарівні.

   Наголошуючи «знаковість» трилогії про «Джур», Н. Марченко вважає найважливішою в ній авторську позицію: герої твору витрачають силу та життя на те, щоб зробити щось добре, а не винищити зло. «Можливо, саме в цьому прагненні гармонії, прийнятті світу, дитинності характерів і полягає таємниця та місія українства як такого?» — запитує дослідниця.

   Багато сторінок книжки висвітлюють причини того, чому роками твори В. Рутківського лежали «під сукном» в українських видавництвах, чому перші книжки для дітей — «Аннушка» та «Бухтик из тихой заводи» побачили світ в автоперекладі російською мовою в Москві, про доопрацювання та «українізацію» їх письменником для сучасного читача і про те, що сам Володимир Григорович бачить в усіх цих негараздах більше позитиву, ніж драматизму, зрештою — про випробування української душі, про відчайдушний спротив і вихід із безнадійних, здавалося б, ситуацій, про вміння завжди залишатися собою...

   А ще вдалою є форма викладу, бо героєм цієї книжки поряд із письменником є час. Авторка, нагадуючи про події — великі й малі, що відбувалися такого-то і такого-то року, вимірює їх водночас і фактами своєї біографії, увіходячи таким чином не лише в безпосередній діалог із письменником, а й запрошуючи до розмови читача. Оповідь інтимізується, обростає особистими спогадами дослідниці, що надає книжці неповторного звучання. Паралельно з цим розгортається розповідь про зміни в житті Рутківського. Такий прийом дає змогу стереоскопічно відобразити життя і творчість митця. Вийшовши за межі узвичаєної біографічної та літературознавчої площини, дослідниця дістала змогу охопити свого персонажа в усій його об’ємності, розгорнувши перед читачем багатовимірне, діалогічне розмаїття суб’єктивованої дійсності творчої особистості. Гадаю, вдумливому читачеві припаде до смаку збережена авторкою атмосфера шукань та ідейних суперечок, притаманна життєвому і творчому поступу В. Рутківського, як і модерний спосіб окреслювати історичне тло та оточення персонажа, вибудовуючи довкола нього мозаїки з реалій його минулого. Тому в цій книжці важливе все: її емоційна густина, словов’язь, спосіб мислення автора. Легкий і водночас багаторівневий спосіб викладу матеріалу робить біографічний нарис доступним і актуальним як для науковців і фахівців, так і для широкого загалу читачів, яким цікава драматична доля сучасного митця, тісно переплетена з усе ще маловідомою історією літератури для дітей в Україні. її чільним представником нині є В. Рутківський, у творах якого відобразився індивідуально неповторний життєвий досвід автора й буття людини в контексті національної історії.

доктор філологічних наук, м. Київ

(надруковано у журналі «Дивослово», 3’2015)