ВІЙНА СТАРОГО (автор: Джон Скалці, переклад: Алекс Антомонов)

Як я уявлю свою старість? Ну… Мабуть, я таки дограю ту монструозну карту в третіх «Героях» на вісім гравців. Буду слухати ло-фай/гіп-гоп радіо, ТНМК разом з Guns N’ Roses і ганяти ціпком противних онуків, що будуть репетувати щось про “музику для старперів”. Обов’язково читатиму тридцять третю частину ДжоДжо. Візьму консультацію у юриста, як зробити так, щоб мій спадок дістався тому з дітей, хто додивиться замість мене фінал Ван Піс.

Як я точно НЕ планую провести старість — віддати своє тіло і життя у власність країни/корпорації монополіста зоряних колонізацій, щоб вони невідомим чином мене омолодили й за це я десять років буду микатись по інших світах, вбиваючи прибульців всіх розмірів, форм, віросповідань, кольорів, об’єднаних тільки одним бажанням — зробити з мене біфштекс… іноді навіть буквально.

Але Джон Перрі, герой книги «Війна старого», за авторством його тезки Джона Скалці, робить саме так.

На сімдесят п'ятий день народження я зробив дві речі. Відвідав могилу дружини. Потім записався в армію.

Взагалі, можливо я б пройшов повз цю книгу, але мій погляд зачепився за автора книги. Незадовго до того я передивлявся «Любов, смерть і роботи», і Джон Скалці є автором оригіналів до деяких епізодів (Майже всі епізоди зняті за його короткими гумористичними історіями. Я був не готовий до книги, вважаючи, що мене чекає щось типу Пратчетта в космосі. Як. Я. Помилявся). А після анотації, я захотів і книгу прочитати. Не часто саме старі люди стають головними героями й мені стало цікаво як автор справиться з таким персонажем.

Війна старого : роман

329,00 грн

Переглянути

Старі люди це можна сказати інша каста суспільства. Вони є його невіддільною частиною і водночас абсолютно від нього відділенні. Я гадав, що Скалці змалює типового пенсіонера-буркотуна, якого можна зустріти в кожному вранішньому тролейбусі. І автор приємно дивує. Наш герой, Джон Перрі, справді пенсіонер, і ти цьому віриш. Речі, які його турбують і краять, розповіді про знайомих та життя. Ти абсолютно впевнений, що ось перед тобою людина на схилі літ. Він і сам це чудово розуміє. З чимось змирився, з чимось ні.

Його життя пройшло і далі буде тільки гірше. Якщо ідея відправитись в космічну невідомість здається вам дикою, то для Джона це абсолютно логічний вихід.

Через десять років я буду схожий на родзинку. Так само зморщений і такий само інтелект.

Читаючи першу частину книги, де Джон готується покинути землю, тебе не покидає відчуття, що ти сидиш в пабі з своїм давнім другом, що прийшов попрощатись.

Паралельно Скалці через Джона починає вводити нас у стан справ у всесвіті і тут починається найцікавіше. Земля і космос у цьому сетинґу виявляються не такими як я собі уявляв від слова зовсім. На початку я вимальовував всесвіт «Війни старого» як наш з вами час але плюс тридцять років вперед. Знаєте, все те саме але Спейс Ікс нічогенько так прокачались. Скалці поступово перевертає все з ніг на голову. Автор смакує кожну деталь, яку створює. А через його приємний і зрозумілий стиль і подання світу не в сухих описах, а подіях і діалогах персонажів, складається враження, що тебе частують чимось дуже приємним і цікавим в абсолютно комфортній дружній атмосфері.

З однієї сторони ти вже прив’язався до нашого не зовсім юного рекрута Джона. З іншої — тебе затягує світобудова. А питання, які виникають, не дають відкласти книгу. Чому ніхто з колоністів ніколи не повертається на Землю? Чому вони рекрутують саме людей, яким виповнилось сімдесят п’ять? Чому між колоніями й Землею така разюча технологічна прірва?

В другій частині книга робить абсолютно крутий розворот в атмосфері і подіях.

Сам Скалці в інтерв’ю зізнавався, що хотів написати книгу схожу на «Зоряний десант» Гайнлайна, типову військову наукову фантастику, яка зосереджена на персонажах.

Джон Перрі справді проходить дуже схожий шлях до Ріко з “Зоряного десанту”. Тут тобі і тренувальний табір з військовими буднями, і стереотипний сержант-інструктор, і «притирання» з майбутніми побратимами.

От тільки автор дуже круто поєднує відомі нам з будь-якого військового фільму штампи з їх ламанням. Наприклад, карикатурний сержант повністю усвідомлює, яким його бачать новобранці і чого вони очікують від нього.

— Ха.Ха.Ха. — повільно мовив старший сержант Антоніо Руїз у відповідь на наші смішки. — Не думайте, що я не розумію, що у вас на умі, гівноїди. Гадаю, ви претесь з мого виступу. Яка втіха! Він точно такий., як армійські інструктори, яких ми бачили в кіно! Який прикольний чувак!
Нервові смішки припинились. Остання репліка в сценарій не лягала.

І він це майстерно використовує, щоб зламати очікування рекрутів і вибити в них землю з під ніг.

— ...У першому бою мій командир перетворився на сніданок для довбаного прибульця, мать його. Я бачив як ті засранці схопили його, притиснули до землі, розрізали чортове черево і почали жерти кишки, а потім знов вшилися під землю, перш ніж ми встигли надрати їм дупи.
Приглушений нервовий смішок пролунав позаду мене. Старший сержант Антоніо Руїз зупинився і нагострив вуха.
— Ну звісно. Один з вас думає, що я все вигадав. Завжди знайдеться один такий довбаний засранець. Саме для таких випадків я тримаю це під рукою. Активувати! — віддав він команду. І в кожного з нас перед очима виник екран.
Мені знадобився час, аби зрозуміти, що Руїз якимось чином активував мого власного РозумНика дистанційно. Відео, що виникло перед очима, вочевидь було знято за допомогою камери на шоломі. Ми побачили групу солдат, що сиділи попічки в окопі і обговорювали плани на завтрашній перехід. Раптом один солдат замовк і приклав руку до землі. Він очманіло відсахнувся, кинув "Стережись!" і тієї миті земля під його ногами розверзлася.
Наступну мить все сталося настільки швидко, що навіть камера, що здригнулася, коли її власник інстинктивно повернув голову, була не в змозі зафіксувати все в деталях. Це було огидно. В строю хтось блюванув, синхронно відтворивши в реальному житті дії власника камери.

До цього моменту, ми з Джоном вже добряче так помандрували. Рідне місто, рекрутинг, космічний переліт, обіцяне омолодження і армійська підготовка. Світ перед нами потрохи вимальовується. Дуже небезпечний і безжальний Світ. Але все ще можна сказати, що ти стоїш на порозі дому… І тобі дають копняка під зад.

А посеред підготовки, наш славнозвісний сержант Руїз каже річ, яка гризла мене від самого початку книги:

— Ви взагалі врубаїтесь, про що йдеться? Хоч хтось розуміє, про що я патякаю? Ви отримали нові блискучі тіла і зброю не тому, щоб отримати перевагу над ворогом, яку дехто з вас вважає несправедливою. Ви отримали тіла та зброю тому, що це — абсолютний мінімум, який дозволить вам воювати та вижити. Ми з радістю б не надавали ці тіла, гівноголові. Але якщо б не надали, людську расу давно б знищили. Тепер зрозуміло? Нарешті ви уторопали, з чим вам доведеться зіткнутися? Га?

Ми звикли думати, що високий рівень технологічного розвитку завжди йде в купі з розвитком так званих “загальнолюдських цінностей”. Саме тому існує дипломатія, міжнародні організації, а країни, що не поважають табу — стають ізольованими. Не нагороджуй своїх бойовиків одинадцятирічними дружинами, не кришуй наркотрафік, не влаштовуй масові геноциди, не порушуй суверенні кордони сусідів тощо, і в тебе буде шанс домовитись зі світовою спільнотою.

І всі звикли це переносити й на наукову фантастику. В значній кількості космічних епопей, якою б «поганою» не була інша сторона, існує або дипломатія, або хоча б певні правила ведення війни. Згадайте ромуланців зі всесвіту Зоряного Шляху, однозначних і непримиримих суперників Зоряної Федерації. Але навіть горда і підступна Ромуланська імперія мусить діяти з обережністю, використовувати дипломатію і залаштункові методи. А в більшості фантастики й поготів повний космополітизм.

«Війна старого» відкидає такий підхід. Джон Скалці не боїться, що людство опиниться самотнім серед зірок. Навпаки, він питає, а що буде, якщо розумних розвинутих істот буде так багато в космосі, просто неймовірно багато, що життєвий простір буде величезною рідкістю? Яким буде наше співіснування, якщо основою кожного розумного виду буде первісне виживання і конкуренція? А культурна різниця настільки глибока, що крім винищення суперника не буде жодного іншого шляху? Тільки бійня.

Аналогії — швидка смерть.

Саме так вчать майбутніх солдатів, щоб вони зрозуміли несхожість всесвіту. Починаєш порівнювати чи вагатись — мертвий. А, скоріше всього, через тебе загинуть інші.

І в усій цій міжвидовій конкуренції за шматок космосу, просто немає маркування «хороший-поганий». Прибульці вдерлися у твою колонію і тепер розводять колоністів на забій як елітний делікатес? Винищмо їх під корінь. Якісь волохаті довбні зазіхають на ті самі планети з великими покладами алюмінію, що й ти? Вторгнемося на їхню батьківщину і вчинимо такі інфраструктурні погроми, що відкинемо їх на років сто назад.

Якщо «Зоряний десант» Гайнлайна був політичним маніфестом про засади громадянського суспільства і державотворення, то «Війна старого» зосереджена на тому, що взагалі таке бути людиною. Джон Перрі проходить м’ясорубку за м’ясорубкою. І в один момент навіть ламається. Він питає побратимів, а з якого біса вони взагалі називають себе людьми? Чи вони все ще люди? Фізіологічно? Великий сумнів. Етично? Так я от, двосантиметрового прибульця тільки но розмазав об стовб, а до цього таких самих годину чавив ногами. А якщо я не людина, то хто? І якого дідька я маю оце все проходити, щоб захищати людей, якщо я сам вже незрозуміло що таке?

До самої останньої сторінки я пройшов всі ці зміни разом з Джоном Перрі. Від людини, що залишає все і рушає в невідоме, до пристосування в жорстокому новому світі, болю втрат, нового самоусвідомлення і відкриття нових сенсів жити.

Говорити за основні події в книзі після тренувального табору просто не варто, бо це зіпсує всю насолоду, та все ж Скалці залишається вірний собі. Це ніби те, що ми вже бачили, але читається на одному подиху і відчувається свіжим.

Сама книга досить тонка і це мене просто врятувало. Зараз в мене мало часу і книга приємно мене здивувала тим, що вмістила таку ґрунтовну та круту історію в двісті з копійкам сторінок.

Вже готуючи цей огляд я раптово дізнався, що «Війна старого» це цілий цикл книг. Сподіваюсь, видавництво зважиться видати їх всі, але, з усім тим, книга відчувається повністю самодостатньою закінченою історією. Ніяких кліфгенґерів чи «далі буде».

Окрема подяка видавництву «НК Богдан» за маленьку вшиту тканинну закладинку. Зазвичай в тонких книгах не роблять закладок, і ця, нехай маленька, але приємна, дрібничка мене дуже рятувала. Сподіваюсь, інші видавці візьмуть з НКБ приклад.

Якби я складав свій особистий топ книг, що варті прочитання кожному, то «Війна старого» там точно посідатиме гідне місце. Це крута історія з глибокими героями, що розважає, але разом з тим змушує вас ставити самому собі серйозні питання.

Автор: Daniel Woolf

Джерело: UA Geek