Єремія Готгельф "Чорний павук". Рецензія

Єремія Готгельф "Чорний павук".
Дуже смачна класика хорору 19 століття. Якщо порівнювати з чимось, то можна сказати, що це "швайцарський Гоголь" - багацько спільного в описовій манері. Принаймні, в оповідях про селянські народні звичаї - від описів страв, які подаються до святкового столу, реально котиться слинка, а сотона розгулює в червоній свитці, ох перепрошую - в червоному камзолі. Композиція твору вельми цікава: нас ведуть від сучасного автору процвітання в старі і зовсім недобрі часи. Якщо прикинути, то походи на "польських" а власне кажучи східнослов'янських язичників це десь 12 століття, і якраз тоді Європою гуляла чума, яка можливо стала прообразом подій роману. Сюжет, як я вже казала, класичний з величеньким доданком християнського мораліте, адже автор був практикуючим священиком, звідси, мабуть, і героїчні святі отці роману, які виходять проти диявола з біблією напереваги. Селяни, підданці жорстокого лицаря-хрестоносця, в розпачі укладають з сотоною угоду, бо хазяїн замку накинув їм зовсім непосильну панщину. Але, як ви вже здогадалися, угода з дияволом небезпечна для життя, як реального, так і потойбічного. "Гріхи батьків" доводиться розрулювати не лише дітям, але й праправнукам. І тому сучасне авторові процвітання добрих швайцарців має вигляд застороги: не грішіть. Бо сотона він такий... непередбачуваний.

Відгук: Мирослава Горностаєва
Джерело